Кропивничанкам пропонують відзначати жіночий день 25 лютого, а не 8 березня
Українська жінка – особливий феномен, що не має аналогів у світі! Між тим видатні українки ХІХ-XX століття часто лишаються непомітними. Тому захід, який пройшов у головній книгозбірні області, «Я вибрала Долю собі сама…» був певною мірою знаковим, оскільки проходив ніби проміж двох дат, які відображають минуле і сучасність України та визначають духовний шлях для українок.
У Верховній Раді зареєстровано законопроєкт про скасування відзначання 8 березня як Дня жінок, натомість запропонована інша дата - 25 лютого. День української жінки і день народження Лесі Українки.
До цього року українки разом з усім світом святкували жіноче свято 8 березня
– Міжнародний день боротьби за права жінок і міжнародний мир. Цікаво, що його святкування як Національного дня жінки вперше відбулося 28 лютого 1909 року в США з ініціативи Соціалістичної партії Америки. Трохи згодом традиція святкування дня боротьби за права жінок розповсюдилася в Європі, у Радянському Союзі його відзначали з початку 1920-х років, а міжнародним цей день став лише у другій половині ХХ століття.
Своєю багатогранною діяльністю видатні українські жінки вплинули на розвиток і становлення Української держави. Вони внесли вагомий внесок у культуру, мистецтво, освіту, науку, літературу й інші сфери життя України, і серед них багато жінок-землячок. Про найбільш знакові постаті: Софію Тобілевич, Ольгу Нейгауз, Любов Устимович, Наталію Давидову, Лідію Забілясту присутнім, викладачам та студентам Кропивницького фахового коледжу харчування та торгівлі, розповідали запрошені гості, співробітники музею музичної культури ім. Кароля Шимановського, головний зберігач Олена Классова та науковий співробітник Марина Лапина.
Тож разом з Оленою Классовою присутні дізнавалися, як так сталося, що бідна неписьменна дівчина Софія Тобілевич стала однією з найвідоміших і найосвіченіших жінок України. Чому талановитій піаністці Ользі Нейгауз вдалося не розчинитися в авторитарному чоловікові і не стати сірою мишкою, забувши про власну реалізацію, а, навпаки, разом з ним створити кращу музичну школу на Півдні України. Як вдалося художниці Наталії Давидовій перетворитися на справжню бізнесвумен і заробляти на мистецтві. Чому колишню вулицю Калініна, а ще раніше Миргородську, було названо іменем Шульгиних, і яке відношення до цього має Любов Устимович.
Окрім жінок ХІХ – поч. ХХ ст. не лишилися поза увагою і наші сучасниці. Про видатну співачку Лідію Забілясту, яку можна і зараз зустріти на наших вулицях, цікаво і змістовно розповіла Марина Лапина. Під час заходу демонструвалися презентації, підготовлені співробітницею відділу Мариною Григор’євою. Також вона представила літературу з фондів ОУНБ імені Дмитра Чижевського у перегляді «Історичні портрети».
Письменниці, художниці, музикантки й політикині нашого краю заслуговують на визнання і пам’ять. Про долю деяких жінок хтось, можливо, почув уперше, однак їхню роль в історії не варто применшувати. Про кожну з них можна сказати словами Ліни Костенко: «Я вибрала Долю собі сама. І що зі мною не станеться, – у мене жодних претензій нема до Долі – моєї обраниці…»
