Кропивницькі школярі зустрілися з поетесою Оленою Надутенко

 

     У наш час діти дуже часто звертаються до новітніх комп`ютерних технологій і багато цікавої інформації знаходять в Інтернеті. А ще читають електронні книжки, які зараз стали більш доступнішими для читачів; знайомляться із творчістю письменників. Але ніякий Інтернет не зможе замінити живого спілкування. Тому в школі №32 Кропивницького стали традиційними зустрічі учнів з поетами, письменниками нашого краю.

     Цього разу на гостину до нашої школи завітала поетеса, громадська діячка Олена Валентинівна Надутенко. На зустрічі були присутні голова  об`єднання болгар «Нашите хора» Сергій Осадчий, викладач болгарської мови Сергій Новак, учні недільної школи, батьки учнів, бібліотекар школи Бабенко А.Л., вчитель школи Смоляк Л.М.  Олена Валентинівна виступила перед учнями недільної болгарської школи «Нашите хора», яку було відкрито 15 вересня 2016 року на базі НВО №32. Учні вивчають у школі болгарську мову, історію Болгарії, знайомляться із культурою болгарського народу, з історією всіх слов`янських народів. Українці і болгари співпрацюють разом, тому діти із великим задоволенням вивчають традиції, свята  болгарського і українського народів, зустрічаються з цікавими людьми. 

     А Олена Валентинівна Надутенко – дуже цікава людина. Вона  закінчила СШ № 11 (1966), Кіровоградський інститут сільськогосподарського машинобудування (1972), Московський інститут підвищення кваліфікації при Раді Міністрів СРСР (1975).

   Працювала у відділі пропаганди Держплану України, Генеральним директором Чесько-Українських спільних підприємств «ADOP», «Моравія». 

   З 2000 р. – президент Асоціації «Бізнес-леді», виконавчий директор Кіровоградського регіонального обласного відділення Спілки підприємців малих, середніх та приватизованих підприємств України. З 2010 р. - голова Спілки підприємців малого і середнього підприємництва Кіровоградської області. З 2009 по 2012 р. працювала старшим викладачем, доцентом Кіровоградського інституту розвитку людини «Україна». Викладачка Інституту підвищення кваліфікації держустанов.

     Писати вірші Олена Надутенко почала ще в юні роки. Та лише в зрілому віці звернула увагу на те, що за багато років у неї зібралося творів не на одну збірку.  Автор поетичних збірок: «Я начинаю жизнь сначала» (2002), «Святой и грешный этот мир» (2003), «Три троянди» (2004), «На теренах долі» (2005), «Зона аномалии» (2008); дитячих книг: «Веселі акварелі (2007), «Хочу знати все про НАТО» (2010), «Солнца лучик золотой» (2011), «Про що співав єнотик» (2013), «Барвиста вишиваночка» (2013), «От А до Я» (2013). Вірші О. Надутенко увійшли до збірників, альманахів, пісенників: «Осень» (2002), «Война 1812 г.» (2003), «Раевским посвящается» (2003), «Виталию Цыпину» (2004), «Зоря материнства» (2005), «Троянда на білім роялі» (2006), «Рятівники, вперед!» (2006), «Літературна Кіровоградщина» (2009, 2010, 2011, 2012,2013), «Десять лет под парусом» (2010) та ін.

     Олена Надутенко  – засновник  російської  общини ім. О.С.Пушкіна, член Творчого  об`єднання «Парус», «Євшан», літоб`єднання «Степ», Кіровоградського відділення Конгресу літераторів України. Засновник біографічного ювілейного видання «Город и люди: Елисаветград – Кировоград 1754-2004» (2004); редактор книг місцевих літераторів; автор ряду методичних посібників для підприємців, співавтор багатьох альманахів. На вірші Надутенко написані пісні та романси. Засновник Благодійного фонду «Наша родина».

Лауреат Всеукраїнського рейтингу «Особистість 2006 р.» у номінації «Видатні державні і громадські діячі» Всеукраїнської програми «Жінки України» (2006). Нагороджена «Почесною відзнакою» Міністерства праці та соціальної політики України (2006). Має багато різних нагород і відзнак, серед них – медаль ООН за сприяння у подоланні локальних конфліктів. Кавалер почесної Срібної зірки виконавчого комітету Кіровоградської міської ради «За заслуги ІІ ступеню».

     Олена Валентинівна розповіла учням про свою творчість, своє життя, про цікаві подорожі країнами світу (до речі, Олена дуже полюбляє подорожувати). А була вона в 38 країнах! В свій час їй довелося побувати навіть в Афганістані. Наслідки пережитого знайшли свій відбиток у віршах «Афганская тетрадь».  Олена  Надутенко знає  сім іноземних мов, серед них – і чеську, польську, болгарську мови. У віршах Олени Валентинівни відчувається любов до рідної землі, і, взагалі, любов до життя. Зараз поетеса працює над книгою «Древо рода». Зовсім недавно вона з`ясувала, що має болгарське коріння (в 11-ому поколінні у неї були родичі – болгари). Олена Надутенко подорожувала Болгарією, була в Софії, Варні, Мільнику, Габрово та інших містах чудової країни. Тому частина віршів поетеси присвячена болгарам. Діти почули у виконанні поетеси такі вірші:  «Время собирать камни», «Рупите», «Потомки Кубрата», «Шипка», «Иван Рильский» та інші. А ще Олена Надутенко подарувала для учнів школи дві книжки.

     Зустріч з поетесою була дуже цікавою. До того ж Олена Валентинівна – неординарна людина, оптимістична. Не тільки професіонал своєї справи, а ще й чарівна жінка, яка має двох синів, онуків. Людина –  весела і приваблива, добра і чесна, мудра і розсудлива. Вона добре розуміє життя і  завжди готова допомогти людям. А особливо дітям. Тому учням дуже сподобалася зустріч з поетесою. Тож побажаємо Олені Валентинівні здоров`я, творчих успіхів, натхнення, благодатних читачів і всього найкращого у житті. До нових зустрічей.

Бабенко Алла Леонідівна, бібліотекар НВО №32, м. Кропивницький.

 

 

 Вірш Олени Валентинівни Надутенко, присвячений народному Будителю чудової країни Болгарії – святому Іоанну Рильському (російською мовою).   

 

        

Иван Рильский                

Спросонья, пораньше садимся в авто.

Заждались леса нас, планины, плато,

Старинные храмы в расщелинах гор,

Речных водопадов неслаженный хор.

 

Мелькают за окнами сёла в садах,

В тумане купается сопок гряда

И только дороги асфальтная сталь,

Сечёт по живому зелёную даль.

 

Дорога прошлась по роскошным местам

И нас привела к монастырским вратам.

Величие Рильской обители той,

Иван заложил. Он – аскет и святой.

 

О роскоши Рильский Иван не мечтал.

Он тихо молился в пещере средь скал.

Благие вершил для народа дела

И церковь ему здесь алтарь возвела.

 

Теперь на плацдарме могучем из плит

В лесу монастырь красно-белый стоит.

Огромные залы, роскошный оклад,

Покрытые золотом люстры горят.

 

На мраморных плитах толпится народ,

Целует иконы и свечечки жжёт.

И всюду – торговля: вам Бога, иль мать?

Какого Ивана вам упаковать?

 

А там, за обителью, тропка бежит

По корням и кочкам в затерянный скит,

Где праведник, в меру слабеющих сил,

За нас, непутёвых, прощенья просил.

 

О, нет, я не в церкви, а здесь помолюсь,

О, нет, не иконам, ему поклонюсь,

Подальше от мира, где шум, суета,

А здесь – красота, чистота, высота!

 

Суетный мир был Ивану чужим.

Как часто мы тоже от мира бежим!

 

КОБЗАРІАДА

 

Від коренів, з дитинства, із села, 

Крізь панщину, приниження, недолю,

Шукати справедливості і волі, 

Тарасика дорога повела.

На тім шляху сидів сліпий Кобзар,

Юрмились думи і Дніпро старий

Ревів, стогнав і, мовчки крізь яри,

Йшли Катерини босі на вівтар.

Пісок заслань Тарасу сік лице, 

А Україна – плакала у душі.

Про неї думки, мрії і вірші

Він крізь життя до скону понесе.

Нова доба панує напорі,

А ворон, як в минулому літа

І Україна, все ще сирота…

Де ж ви поділись, мудрі Кобзарі?