Кропивницькі історії. Таблетка валідолу

Таблетка валідолу

З натури     

 

Днями, їдучи тролейбусом вулицями засніженого Кропивницького, став мимовільним свідком розмови між двома пасажирками.

 

— Оце побувала у Києві. Гостювала тиждень у дочки, — повідомила жінка. — Додому поверталася потягом. Сусідом по купе виявився симпатичний юнак. Назвався Віктором. За розмовами про життя–буття  непомітно збігав  час у дорозі. Аж ось  йому зателефонували. Разом з «мобілкою» він витягнув з кишені шкіряної куртки упаковку з валідолом і поклав її поруч із собою. Мимоволі з жалем подумалося: мовляв, ще геть молодий чоловік, а ось, бачте, як життя наше складається…  

Юнак перехопив мій погляд і мовив: «Це особливий випадок». 

 

Трохи помовчав, думаючи про щось своє,  а потім став розповідати: «Якось поїхав друга армійського провідати до Львівської області. Наступного дня, поки той був на роботі, вирішив прогулятися містом. Переді мною котила візок з продуктами жінка похилого віку. Раптом у неї трапився сердечний напад. Вона поточилася і присіла прямо на асфальт.  

 

Відразу кинувся до старенької із бажанням хоч чимось зарадити, а вона тільки й спромоглася через біль у серці два слова сказати: «Серце… Валідол…». 

 

Ще ніколи я не був таким безпорадним, як тієї миті. Закричав на всю вулицю: «Валідол! У кого є валідол?». Однак не знайшлося потрібних пігулок у перехожих. Хтось викликав «швидку», а коли вона від’їхала, то пішов до ближньої аптеки і купив валідол. З того незабутнього дня з ним не розлучаюся, бо може трапитися, що й  моя допомога буде комусь потрібна…».

Після почутого подумалося: доброта — найвищий вияв людської дружби. Вже у самому зверненні один до одного: «Будьмо добрими!» закладено чудовий смисл людських стосунків. Не забуваймо про це!

 

Анатолій Саржевський