Кропивницькі журналістам показали перший в Україні альтернативний заклад для сиріт (ФОТО, ВІДЕО)
Обертинська альтернатива інтернатам
Вони ніколи не мали власної кімнати, ванни, кухні і все життя провели в інтернаті. Віднедавна четверо людей переселились до будинку для утримання сиріт з інвалідністю «Оселя Віри, Надії, Любові» в Обертині Тлумацького району Івано-Франківської області. Під наглядом асистентів вони почали робити те, чого ніколи не робили раніше: мити посуд, допомагати на кухні, займатися творчістю і навіть заробляти гроші. Асистентів також четверо, вони отримують зарплату з обласного бюджету.
– Це лише перші кроки, але вони дуже важливі, – пояснює ініціатор проекту – депутат Івано-Франківської обласної ради, підприємець і меценат Богдан Станіславський (про нього «Первая городская газета» писала в попередньому номері. – Авт.) – Ні в кого запитати поради, бо ми є першопрохідцями. Та вже готові поділитися досвідом з іншими колегами.
Першопрохідці
Нас, журналістів регіональних видань, привезли до Обертина недаремно. Адже тамтешній досвід соціального партнерства – унікальний для України. Такі будинки для утримання сиріт у нашій державі можна порахувати на пальцях однієї руки, у той час як для цивілізованого світу вони давно стали нормою.
На перший вигляд «Оселя Віри, Надії, Любові» – звичайний будинок. Затишне подвір’я, доглянутий сад, квітник. Лише інвалідні візки на ганку вказують на те, що мешканці не можуть самостійно пересуватися.
На кухні гостей зустрічають Улянка та Ігор Петрович. Вони сидять за столом і допомагають працівниці готувати обід. У великій вітальні, де зазвичай проходять заняття, – стіл, зручні м’які меблі, ігри та книжки. Навіть музичні інструменти є. У кімнаті для дівчат – ліжка, стіл, шафи. Посередині височіє мольберт із картинами.
– Це – малюнки Люби Оробець, вона зараз на роботі, – пояснює її сусідка Яна. – А я шию іграшки з фетру. Ось погляньте!
Яна дістає великий пакет із готовими виробами, серед яких – яскраві фігурки сніговиків, пташок, звірят. Ці іграшки продають на благодійних ярмарках, а гроші віддають авторам.
– Наш заклад – перший у державі, де задіяний механізм соціального замовлення, - розповідає директор Василь Футерко. – Це одна з найскладніших у виконанні соціальних послуг, бо йдеться про проживання, організацію побуту, підтримку протягом 24 годин на добу. Ми даємо людям можливість відчути, що вони – не отримувачі благодійної допомоги, а можуть самі заробити собі бодай крихту грошей. Наприклад, Ігор Петрович навчився виготовляти свічки, для цього йому купили необхідне обладнання. Для Яни придбали швейну машинку, щоб шила м’які іграшки. Люба працює на підприємстві «Файні ябка» та малює картини, які залюбки купують столичні галеристи. Ми першими в Україні апробовуємо державний стандарт соціальної послуги підтриманого проживання. Створюємо модель, яку можна наслідувати та застосовувати в інших регіонах України. Навіть Мінсоцполітики, яке є розробником державного стандарту, не може нам дати відповіді на численні запитання, що виникають під час роботи. Кажуть: ви пробуйте, а ми вже будемо знати, як ці стандарти скоригувати.
Альтернатива є!
Ізольовані закриті інтернати, де порушувались права людини, існували у США та Європі в 60-х – 70-х роках минулого століття. Згодом суспільство зрозуміло, що люди з інвалідністю заслуговують на гідне життя, і почалося створення невеличких будиночків підтриманого проживання. В Україні ж ситуація не змінюється десятиріччями, зазначає Василь Футерко. Водночас можливості знаходяться поруч.
– Два роки тому в Обертині померла моя хрещена мама Петруня Антонівна, лишився її будинок, – розповідає Богдан Станіславський. – Постало питання: а хто буде там жити? Ніхто з рідних не хотів повертатися. І ми вирішили створити в цьому будиночку оселю для самотніх людей з інвалідністю.
Для реалізації проекту об’єдналися місцеві благодійники, депутати та Українське греко-католицьке душпастирство в Норвегії. Придбали будиночок за символічну плату, капітально відремонтували. Проклали нові комунікації, повністю замінили електрику, опалення, водопостачання, каналізацію, утеплення. Згодом тут оселились четверо мешканців, яких забрали із Залучанського інтернату. Щоправда, один з них через два місяці попросився назад, у більш звичні умови, і йому знайшли заміну.
– Один з ключових принципів утриманого проживання – можливості робити те, що людина може. З власного досвіду волонтерства я розумію, що дуже багато з них могли би повноцінно працювати. В інтернатах зазвичай отримують щось готове від гостей, які приїдуть, пожаліють і поїдуть. Допомога повинна закінчуватися там, де починаються їхні власні можливості, – коментує Василь Футерко.
Вдалося залучити до співпраці обласну владу, отримавши фінансування через соціальне замовлення. По суті це тендер на закупівлю соціальних послуг, коли їхнім надавачем є недержавна організація. Засновники Оселі самі запропонували цей механізм разом зі змінами до необхідних документів. В результаті було передбачено фінансування з обласного бюджету.
Добрі сусіди
Коли готувались до відкриття Оселі, побоювались: як сусіди сприймуть появу нових мешканців? Місцеві ж переповідали один одному, що тут житимуть агресивні люди без рук і без ніг…
– Запитували навіть, чи будуть в дітей каміння кидати, – згадує Василь Футерко. – А потім побачили, що це звичайні люди й боятися нічого. Навіть почали цікавитись, чи можна працювати асистентами? Сьогодні мешканці селища приносять до Оселі молоко, смаколики, щиро цікавляться життям наших вихованців. Чим далі, тим краще налагоджуються взаємозв’язки.
Хоча, коли ініціювали створення будинків підтриманого проживання на Франківщині, майже всі громади цю ідею проігнорували.
– Нам це непотрібно! – відписувались голови об’єднаних територіальних громад.
– Ми зараз створимо, а завтра нас змусять фінансувати його з місцевого бюджету, – цитує відомого чиновника Василь Футерко.
– Але я думаю, що місцевий бюджет не збідніє від того, що поселиться шість – вісім дітей з інвалідністю.
– Кілька тижнів тому у нас побували батьки і діти з інклюзивної групи, – продовжує він. – Батьки починають замислюватись над перспективами для своїх дітей, їхніми можливостями інтегруватися в суспільство. Вони не хочуть, щоб після їхньої смерті діти потрапили до геріатричного пансіонату чи психоневрологічного інтернату. Такі сім’ї мали б бути локомотивом у створенні будинків підтриманого проживання в інших містах і селах.
Сьогодні обертинці готуються передати естафету команді львів’ян. Як і раніше, їх підтримує українська громада в Норвегії та місцеві меценати. Імена людей, назви організацій та компаній, які допомогли у створенні першого будинку нового типу, записані на Дереві Життя у найбільшій вітальні «Оселі Віри, Надії та Любові». Як символічно!
Проект «Регіональні медіа як активізатори громадськості в процесах європейської інтеграції України» реалізується Фондом Міжнародної Солідарності [Варшава, Польща] і «Товариством Лева» [Львів] в рамках Програми «Підтримка демократії» міністерства закордонних справ Республіки Польща.
Людмила Макей
