Кропивницький: Наше небо
Кропивницький — здавна авіаційне місто. У ньому вже багато років є аеропорт (хоча пряму свою функцію він зараз і не виконує), у різний час існували військові та цивільні авіаційні навчальні заклади. Їх наступник КЛА НАУ (Кіровоградська льотна академія Національного авіаційного університету) й нині здійснює професійну підготовку пілотів та інших фахівців для цивільної авіації.
Декілька радянських цивільних та військових повітряних суден, які свого часу ширяли нашим небом, можна побачити на алеї Авіаторів, що веде від вулиці Короленка до клубу «Авіатор». Там же на стендах можна прочитати багато цікавого про авіаційне минуле й теперішнє Кропивницького.
Від початків
Уперше в повітря на літакові піднялися американці, брати Вілбер Райт та Орвілл Райт. Сталося це 1903 року. Тоді ж почали з’являтися аероклуби у Франції, Великобританії, США, Російській імперії. А 1909 року його заснували і в Єлисаветграді, а наступного — повітряно–плавальний гурток (пов’язано це було з тим, що громадськість міста, зважаючи на прогресивне технічне мислення єлисаветградців, звернулася до Санкт–Петербурзького аероклубу з проханням заснувати в місті його філію). Цього ж року відбувся і перший політ у нашому місті з території іподрому (сьогодні там — пам’ятник ангелові–охоронцеві, швейна фабрика «Зорянка» тощо). Залізницею з Одеси, де існував провідний авіаклуб імперії, привезли
аероплан «Блеріо–ХІ», на якому пілот П.Кузнецов восьмого вересня здійнявся в повітря — через півроку після першого в усій імперії польоту в Одесі.
Цей і наступні злети в небо мали здебільшого на меті розважити публіку й зацікавити її тодішніми технічними досягненнями. Територію імпровізованого аеродрому огороджували. Щоб увійти до нього і подивитися на літак зблизька, діти платили 15 копійок, дорослі — 35.
На початку Першої світової війни авіацію швидко переладнали на військові рейки. У лютому 1920 року до нашого міста перебазувався дивізіон військових «червоних» літаків «Ньюпор–17» і «Ньюпор–24», що перебував тут до травня.
Звідси його передислокували в Олександрівськ (Запоріжжя), а вже звідти — на Перекоп, де льотчики зійшлися в повітряних боях з пілотами Врангеля. Усі вони були випускниками найстаршої в колишній імперії Качинської (Крим) авіашколи. Ворогами стали колишні товариші, яких доля розвела по різні боки барикад.
До середини двадцятих років виникла потреба в аеродромі для цивільної авіації, яка почала інтенсивно розвиватися. Під нього виділили землю на місці теперішнього так званого колгоспного ринку — на тодішній околиці міста
(аеродром Новоолексіївка). В оголошеному суботникові зі спорудження аеродрому взяли участь півтори тисячі осіб. А 25 травня 1924 року було відкрито регулярний рейс, що проходив через наше місто: Харків — Єлисаветград — Одеса. Десь у цей же час у нас базувався окремий авіазагін на літаках Р–1 (розвідник один). На початку тридцятих років розпочалося будівництво аеродрому для військових потреб (на Новомиколаївці), авіамістечка, ангарів, інших службових приміщень. Будівництво тривало протягом 1933–1936 років. Здійснювали його бійці 43–го стрілецького полку 15–ї Сиваської дивізії, який дислокувався в місті. Із 1932 року розпочалося формування 15–ї важкої авіаційної бригади (літаки ТБ–3) і 15–ї винищувальної ескадрильї (літаки І–5), 1933 року — 59–ї важкої бомбардувальної ескадрильї та 16–ї крейсерської авіаескадрильї. Командирами ескадрилій були Шустер, Разумов, Гуляченко, Андреєв, Пурліс, Кондратьєв.
Літо 1935 року можна вважати також часом появи в місті десантників: їх готували з бійців 43–го стрілецького полку. У військово— повітряних силах 1938 року відбулася реорганізація. Замість бригад утворювали полки. На базі 15–ї авіабригади сформували п’ятий швидкісний бомбардувальний і 55–й винищувальний авіаполки. Бомбардувальний полк брав участь у військових кампаніях у Фінляндії, Західних Україні й Білорусії, Бессарабії, надавав допомогу 6–й і 12–й арміям під час їхнього виходу з оточення на території нашої області 1941 року. Протягом 1939–1940 років у винищувальному авіаполку розпочинав свою службу в подальшому тричі Герой Радянського Союзу Олександр Покришкін.
Значну роль у підготовці пілотів відігравали аероклуби. У нас 1933 року з’явилася планерна школа для підготовки планеристів, що злітали з аеродрому Новоолексіївка (колгоспний ринок), 1936–го виник Кіровський аероклуб, шефом якого стала 15–та важка бомбардувальна авіабригада.
По війні
Після німецько–радянської війни в Кіровограді розміщувався штаб дивізії дальньої авіації та авіаполки дальньої авіації на літаках В–25, які 1950 року замінили на Ту–4. У зв’язку з короткими злітними смугами наш
аеродром не давав можливості цим машинам повноцінно працювати. Тому далека авіація перемістилася на інші бази, а в Кіровограді відкрили військове авіаційне училище льотчиків дальньої авіації. Перед тим 1947 року на аеродром Кіровоград (Новомиколаївка) прибув гвардійський Московський військово–транспортний авіаполк, який 1959–го перебазувався на інший аеродром. Училище 1954 року передали зі складу дальньої авіації у ВПС (Військово–повітряні сили), 1960–го у зв’язку зі скороченням армії його було розформовано, а техніку по–варварськи знищено.
Цивільний авіаційний флот після війни на аеродромі Новоолексіївка представляла ланка із трьох По–2 Київського авіазагону, на базі якої 1949 року створили 263–й Кіровоградський авіазагін у складі двох ланок по десять літаків По–2. У зв’язку зі збільшенням кількості літаків і розширенням міста аеродром Новоолексіївка став не придатним для експлуатації. Новий було зведено на Балашівці, куди 1953 року і перебазувався авіазагін, у якому були такі літаки: По–2, Як–12, Ка–15 (гвинтокрил) — 1955 рік; Ан–2, Супер–аеро–45 — 1958 рік. Вони здійснювали перевезення пасажирів і вантажів, обробку полів з повітря (в усьому СРСР). Після розформування 1960 року військового училища цивільний авіазагін перебазувався на аеродром Кіровоград.
Сімдесяті роки: побудова нового аеровокзалу, поява літаків Як–40, Ан–2. Вісімдесяті: нарощування обсягів виконуваної роботи. Дев’яності роки стали часом згортання діяльності авіазагону через низку об’єктивних причин. Нинішня міська й обласна влада час
від часу намагається відродити наш місцевий аеропорт, але не надто це в них виходить. Найголовніша причина полягає в неспроможності більшості кропивничан заплатити за авіаційний квиток, а звідси — економічна недоцільність організації польотів з Кропивницького.
Наш місцевий аероклуб поновив свою діяльність після війни 1948 року і протягом наступних років підготував значну кількість планеристів, пілотів, парашутистів, став для цих людей першою сходинкою в авіацію, повітрянодесантні (аеромобільні) війська, авіаспорт.
КШВЛП — КВЛУ — ДЛАУ — КЛА НАУ
Після ліквідації 1960 року військового училища на його базі створили Кіровоградську школу вищої льотної підготовки цивільної авіації (КШВЛП). Для започаткування льотно–навчальної підготовки в цій школі на літаках Лі–2 з Краснокутського льотного училища перевели авіазагін на чолі з Олексієм Федотовим, інший сформували з демобілізованих офіцерів розформованого військового училища. Протягом шістдесятих курсанти тут опановували літаки Іл–14, Ан–24, Як–40.
З 1 січня 1971 року на базі штурманського відділення та відділення диспетчерів служби руху КШВЛП було засновано середній спеціальний навчальний заклад — Кіровоградське льотно–штурманське училище цивільної авіації (КЛШУ), яке діяло протягом 1971–1986 років.
У зв’язку з появою нового покоління реактивних літаків і необхідністю отримання пілотами вищої освіти 1978 року на базі КШВЛП виникло Кіровоградське вище льотне училище (КВЛУ), яке 1993 року стало Державною льотною академією України (ДЛАУ). Ця подія сталася в економічно нестабільний час, коли іноді для розрахунку за комунальні платежі академії доводилося навіть продавати літаки.
А 2011 року ДЛАУ увійшла до складу Національного авіаційного університету, ставши таким чином Кіровоградською льотною академією Національного авіаційного університету (КЛА НАУ). Нині в академії навчають фахівців за десятьма спеціальностями та спеціалізаціями. У цьому навчальному закладі зараз здобувають освіту представники більш як тридцяти країн.
Під час підготовки публікації було використано видання Василя Корабліна «Кировоград — город авиационный».
Нагадаємо: Марія Неумивако: життя присвятила бібліотечній справі
