Кропивницький поет, публіцист, літературознавець Володимир Базилевський відзначає 85-річчя

 

«Я пишу, отже, живу»: кропивницький поет, публіцист, літературознавець Володимир Базилевський відзначає 85-річчя

 

З нагоди ювілею талановитого поета, публіциста, літературознавця, члена Національної спілки письменників України, лауреата Державної премії України імені Тараса Шевченка Володимира Базилевського науковці літературно-меморіального музею І.К. Карпенка-Карого підготували віртуальну виставку «Я пишу, отже, живу». 

 

Народився Володимир Базилевський 14 серпня 1937 року в селі Павлиш Онуфріївського району на Кіровоградщині. Дитинство ж минало у селі Байдакове, яке було за сім кілометрів від Павлиша. Свої перші твори написав у шкільні роки. До того ж багато читав і по закінченні школи вже досить вільно орієнтувався у вітчизняній та зарубіжній класиці. 

 

У 1962 Володимир закінчив Одеський державний університет імені Мєчникова. У різні роки працював завідувачем сільського клубу, будівельником, кореспондентом газет «Чорноморська комуна» (Одеса). Понад двадцять років жив у Кіровограді (нині Кропивницький). Працював у редакції газети «Кіровоградська правда», старшим редактором дніпропетровського видавництва «Промінь» по Кіровоградській області. Очолював літературну студію «Сівач», де відкривав юним студійцям неосяжний світ літератури, заохочував робити власні читацькі відкриття. Адже сам був затятим книжником і досі без книги не уявляє свого життя. Як згадували студійці, похвала Володимира Олександровича сприймалася як Нобелівська премія. Був членом обласного літоб’єднання «Степ». 

 

 

Друкуватися почав у 1954 році. І вже першою добіркою поетичних творів, опублікованою на початку 1960-х у газеті «Кіровоградська правда», заявив про себе як неординарного і самобутнього поета. Тодішні поціновувачі красного слова зачитувалися літературною сторінкою «Степові кларнети», яку вів у «Кіровоградській правді» Володимир Базилевський. Саме там читачі знайомилися з іменами Віктора Близнеця (з яким Володимира Олександровича пов’язувала справжня чоловіча дружба і роки листування), Леоніда Тендюка, Федора Непоменка, Віталія Юречка, Валерія Юр’єва та інших письменників-земляків. Згодом про часи, прожиті у нашому місті, Володимир Базилевський напише у вірші «Провінціальна елегія».

 

На початку 1980-х років Володимир Базилевський переїхав до Києва. Невдовзі виняткова працелюбність поставила нашого земляка в один ряд з найвідомішими українськими письменниками. Володимир Олександрович - автор більше сорока поетичних збірок, художньо-документальної прози, критичних праць, нарисів, багато з яких були відзначені престижними літературно-мистецькими преміями. Серед них -  «Ятрань», «Рівновага» (обидві – 1968), «Вертеп» (1992), «Вокзальна площа» (1995), «Віварій. Кінець навігації» (2004), «Крик зайця» (2004), «Читання попелу» (2007), «Шляхами вітру» (2011), «Лук і Ліра» (2016), «Замінований рай» (2018), «Евтерпа в снігах» (2020), «У садах Вернадського й Шардена» (2021), «Холодний душ історії» (2008), «Тепер і тут» (2012), «Замах на Бога» (2014),  «Талант і талан» (2021) та багато інших. 

 

Майже всі дослідники одноголосно відзначають культуру думки й образу (як і культуру загальну) поетичних творів В. Базилевського, глибоко особисте і надзвичайне гостре відчуття реальності, що вже давно дало право говорити про нашого земляка як про «одного з першоприсутніх сьогоденної української поезії».

 

Володимир Олександрович – лауреат багатьох престижних премій, серед яких -  Кіровоградської обласної імені Юрія Яновського за поему «Пора перельоту» (1972), Державної премії України імені Тараса Шевченка за зірку поезій «Вертеп» (1996), Кіровоградської обласної літературної премії імені Євгена Маланюка за статті у літературному часописі «Вежа» у номінації «Літературознавство та публіцистика» (2019).

 

У фондах літературно-меморіального музею І.К. Карпенка-Карого зберігається частина особистого архіву Володимира Базилевського, в тому числі – книги з автографами нашого земляка, фото, публікації у періодиці, книги. Цінними для нас є машинописи окремих творів письменника з його особистими правками. Листування Володимира Олександровича з поетами Валерієм Гончаренком та Юрієм Камінським є частиною музейних збірок цих авторів.

 

Володимир Базилевський гідно долає свій шлях. У нього, за словами Тараса Шевченка, «…Нема зерна неправди за собою». Наш степовий край по праву пишається мудрим, талановитим і самобутнім земляком. Очікуємо на його нові твори і щиро зичимо Володимиру Олександровичу міцного здоров’я, миру, здійснення усіх творчих задумів.

Ознайомитися з виставкою можна за посиланням:  http://www.karpenkokarymuseum.kr.ua/kar246_u.html