Кропивницький психолог: Все починається з дитинства
Сьогоднішню свою розповідь хочеться почати з проникливих і таких домашніх слів із вірша, щоб кожен з вас хоча б трішечки зміг згадати ті теплі моменти зі свого дитинства:
Щасливе дитинство — це тепла хатина,
В якій у любові зростає дитина;
Це мамина пісня, бабусина казка,
Любов усіх рідних, Господняя ласка…
Щасливе дитинство — це друзів багато,
З якими і будні минають, як свято!
Це щедрі сюрпризи і здійснені мрії,
Казкові бажання і щирі надії…
Щасливе дитинство — в щасливій родині,
Яка все найкраще плекає дитині!
Благаєм, дорослі, зробіть все можливе,
Щоб квітло у світі дитинство щасливе!
А насправді, чи пам’ятаєте ви своє дитинство? Яким воно було? Безхмарно щасливим, повним гірких розчарувань або...? Які події зберегла ваша пам’ять? Обличчя друзів, «секретики», дитячі пустощі, один бутерброд на двох, прогулянки в лісі, новорічну ялинку та подарунки? Або безліч заборон, які заважали вільно і ризиковано досліджувати світ, який вас оточував: пустувати, «бешкетувати», придумувати собі найрізноманітніші заняття, лазити по деревах, з яких, на думку батьків, легко «звалитися», «вбитися» або «покалічитися»... А може, ваше дитинство назавжди затьмарило розлучення батьків або вимушений переїзд?..
Минулого разу я розповідала про життєвий сценарій, в якому головну роль грають батьківські «приписи», і які мають подальший вплив на життя спочатку маленьких дітей, а пізніше вже дорослих свідомих людей. І цей вплив не завжди є позитивним.
Іноді дорослим важко розібратися з особистим життям, відчувати легкість та щастя у відносинах з близькими. Вони можуть відчувати себе роздратованими, нікому не потрібними, втомленими від життя, починають робити різні негативні для свого здоров’я речі, щоби таким чином «ніби розслабитися». Але ні капельки не задумуючись над тим, що якщо все ж таки хоч спробувати розгледіти свою проблему, то обов’язково можна знайти вихід. Вихід є завжди, але не завжди ми готові брати відповідальність за свої вчинки, або думки, щоб довести справу до «спокійного» завершення. Тому інколи батьки можуть зганяти свою злість, образи за нереалізовані стосунки з партнером на своїх дітях. Тож наступний припис, що розповсюджений у відносинах з дітьми, я назвала б «важкою артилерією».
Припис «не будь» («не живи», «згинь», «помри») — заборона на існування, який здатний породити самоагресію, крайньою точкою якої є самогубство дитини.
Припис може даватися по–різному: дуже м’яко («Якщо б не було тебе, я б давно пішла від твого батька, жити з яким неможливо») і досить жорстко («Краще б ти взагалі не народжувався, тоді б мені не довелося тягнути лямку»). Припис може бути наданий у вигляді міфу про народження («Ти поранив матусю, коли народжувався, тому вона і хвора»). У результаті дитина може вирішити: «Я покалічив або навіть убив маму тим, що народився. Отже, я представляю небезпеку для людей, так як можу покалічити або вбити їх уже однією своєю присутністю. Значить, я сам заслуговую того, щоб мене покалічили або вбили». Спогад про такі вербальні (словесні) послання може служити підтвердженням присутності у вас згаданої заборони, однак основний його зміст було засвоєно завдяки невербальним (без слів: міміка, жести) сигналам в більш ранньому віці.
У випадках, коли батьки ображають дитину або б’ють її, то їхнє послання «не живи» передається відкрито. Існує багато способів «трансляції» такого сигналу, але суть одна: «Якби тебе не було, нам би легше жилося», «Якщо тебе не буде, ми будемо жити краще»). Це послання дається у випадках, коли батьки відчувають, що дитина чимось обділяє їх або загрожує їм. Відчуття обділення або загрози у батьків може виникати тоді, коли особисте їхнє дитинство не виправдало себе, тоді коли, вони ще не реалізували свої первісні потреби в любові та безумовному прийнятті від своїх батьків.
І знову ж таки, хочу нагадати, що, можливо, ваші батьки просто були не навчені, як показувати любов своїм дітям, або отримали в «подарунок» та були зациклені на своїй стереотипній програмі поведінки від своїх батьків. Навчатися новому ніколи не соромно, соромно прожити все життя нещасливим і не дати собі змоги розвиватися разом зі своєю родиною.
Інна Хирса, практичний психолог
