Кропивницький: Управління соцзнущання, або Принесіть те, чого не треба!
На початку 2017 року здав в Управління соціального захисту населення затребувані документи на призначення субсидії. Улітку оновлював свої документи в цій інституції. Восени в електронній черзі субсидія вже була нарахована. Аж раптом — о диво! — 14 грудня — телефонний дзвінок з Управління соцзахисту з вимогою принести ще: довідку про склад сім’ї від квартальної (яку я вже здавав раніше), довідку про отримання дружиною лікарняних (попередня не підійшла) та копію так званої форми 13 з міськвиконкому. І з усім цим добром підійти в кабінет 7 до деякої Інни Іванівни.
Що ж, квартальна приймає увечері щопонеділка та четверга. Найближчого тижня не було змоги встигнути. 25 грудня (понеділок) — державний вихідний. От 28 нарешті зумів отримати у квартальної довідку про склад сім’ї. Наступного дня пішов до міськради, але в потрібному кабінеті (№120) уже прийому нема. Адміністратор сказала, що у вівторок можна. Тож 2 січня півтори години в черзі — і працівник мені повідомляє, що на такі цілі форма 13 взагалі не видається (а з Управлінням соціального захисту вони постійно з цього приводу сваряться).
Лікарняний лист з місця роботи, з якої вже майже рік тому звільнилася дружина, теж доволі проблемно дістати (ще й у святковий період). Тож іду у вказаний кабінет 7 до Інни Іванівни. Довідку про склад сім’ї після незрозумілих зауважень приймає. Лікарняний знов треба. А от форма 13 — таки–так, зайва. Зате ще якусь нову заяву, котру нібито з жовтня ввели (а тільки оце вперше сьогодні повідомляють мені), діставай! На мої зауваження стосовно того, що то кажуть одне, то інше, не зважають; мої аргументи не слухають. Потім Інна Іванівна при колегах нахабно почала обманювати, буцімто я «по документах последний раз приходил в 2014–м»… На що я взяв до рук папку з моєю справою і показав папери з моїм підписом за червень 2017 року. Нічого ліпшого працівниці не придумали, як пригрозити, що зараз викличуть поліцію — на що я спокійно зауважив: «Викликайте — не я ж обманюю!». І всі притихли. Звісно, колєжанки покривлялися одна до одної, що от, бач, який нахаба звідкись узявся. А людина, яка представилася заступницею начальника, ще й пригрозила мені, що раз я такий (добиваюся справедливості), то Управління має право взагалі відмовити моїй сім’ї в наданні субсидії. Утім, це далеко не вперше, коли дана інституція порушує права громадян, — навесні минулого року начальник відмовляла мені в праві здати відповідні документи на допомогу при народженні дитини від імені дружини… поки я не нагадав їй конкретні положення Закону… Однак іноді складається враження, що Управління соціального захисту населення все–таки стоїть вище Законів України, не кажучи вже про елементарні закони логіки…
Василь Левицький,
громадянин України
