"Кропивницький-2018": враження глядачів від вистав і художнього мистецтва
«Нормальні люди переживають ненормальні події»:
Кропфест відкрила вистава «паМ’ЯТАти»
Національний мистецький фестиваль «Кропивницький-2018» розпочався 29 серпня із вистави, що має назву «паМ’ЯТАти».
- Ми торік чули від журналістів, критиків, деяких городян «В країні війна, а у вас фестиваль». Фестиваль мистецький, а м истецтво рятує, воно дає сили жити, рятує людей від самотності, - говорить режисер перед початком перфоменсу.
Киянка Ольга Михайлюк, яка з перших днів цього страшного протистояння була на сході, у своєму перфоменсі поділилася із присутніми своїми переживаннями, враженнями та донесла атмосферу пережитих подій. Для Ольги війна на сході асоціюється із м’ятою, яку вона заварювала щоранку і фотографувала промені сонця в ній.
Перфоменс супроводжувався живою музикою (акордеон та контрабас) та відеоінтерв’ю із учасниками бойових дій на Донбасі. Усі охочі після вистави могли висадити разом із Ольгою Михайлюк невеличкий паросток м’яти біля бібліотеки Чижевського.
- Це справжня алчевська м’ята. Там, де ми насмілюємося на цей перфоменс, завжди висаджуємо м’яту. Така м’ята вже прижилася у Варшаві, в деяких містах України. У якомусь місті їй простіше прижитися, а у якомусь складніше, проте вона росте, - говорить киянка.
Андріївський узвіз по-кропивницьки
Минулих вихідних вулиця Дворцова перетворилася на Андріївський узвіз: вирує книжковий ярмарок, кропивничани обирають собі книги, виступають вуличні музиканти, аніматори розважають дітей, любителі театру поспішають на спектаклі...
Серед вирію подій можна побачити й художника, що зображує на полотні одну з найгарніших вулиць міста. Підхожу ближче познайомитися і дізнаюся, що це Григорій Вовк, який завітав до Кропивницького на пленер. Митець з Одеси зізнався, що полюбив наше місто з першого погляду, щойно ступивши на нашу землю.
- У вашому місті добре збереглася гарна архітектура. Люди, що створили ці будівлі, вклали у свої творіння любов і настрій, і ця радість збереглася і до наших часів.
Краса міста Кропивницького так полюбилася художнику з Півдня, що він створив аж чотири роботи: Наталка Полтавка на фоні театру (на жаль, скульптура без руки), вулиця Дворцова (Управління СБУ і гімназія мистецтв), міст через Інгул, вулиця Пашутінська з галереєю "Єлисаветград".
Усі двадцять художників, які приїхали на фестивальний пленер, представили свої роботи на заключному вернісажі біля драмтеатру. Їхня ж передпленерна виставка відкрилась у галереї «Єлисаветград».
Вітальний перформанс "Дім"
У перший день фестивалю артисти привітали глядачів перформансом під назвою "Дім". На великій сцені театру Кропивницького органічно поєднались гурт TaRuta та OSDC ballet. Під супровід українських ліричних пісень танцівники створюють сцени любові і пристрасті: "Ой, чий то кінь стоїть", "Цвіте терен".
Разом з акторами глядач поринає у світ почуттів і інтимних переживань: закоханості, любові, розпачу, розлуки, пристрасті...
Та раптом усе обривається - на зміну весні і розмаю молодих почуттів приходить війна. Герої дійства опиняються у вирії протистояння, боротьби, страху, розпачу і смерті.
Виживши у бою, нескорений борець долає біль, страх, підводиться з землі і підбадьорює себе піснею: "Ой, у лузі червона калина похилилася..." , яку підхоплюють музиканти й танцівники. Пісню Січових Стрільців мав би підхопити і увесь зал, але цього не сталося...
"Щастя - момент": моновистава за твором Винниченка
У неділю відбулася моновистава міністра культури Євгена Нищука "Момент кохання" за новелою Володимира Винниченка "Момент". На думку режисера фестивалю Сергія Проскурні, показ цієї вистави як частини фестивалю є символічною подією для Кіровоградщини.
- Ця вистава створена на основі твору вашого земляка, видатного письменника, громадського та політичного діяча Володимира Винниченка. Тому це не випадково і навіть символічно, що вона є частиною фестивалю в місті, де народився письменник. Цього року ми відзначаємо 100-річчя Української революції і згадуємо її героїв. Євген Нищук також герой. Коли на Майдані у 2014-му снайпери цілилися в його побратимів, багатьом запам'ятався його вигук: "Не повертайтеся спинами!" І у виставі на героїв чатує невидимий ворог зі зброєю. Символічним є і те, що у кінофільмі "Щоденники Петлюри", який незабаром вийде на екрани, Євген Нищук грає Володимира Винниченка.
Вистава складалася не лише з монологів головного і єдиного героя. Образи створювалися через відеоряди, гру світла і тіней, музичний супровід, зокрема композиції гурту "Океан Ельзи". Завдяки цим елементам моновистава органічно вписалася в цьогорічну тему театральної частини фестивалю "Пошуки та експерименти".
- Моновистава - це особливий формат театрального мистецтва. Приємно бачити, що глядачі готові його сприймати. Торік Національний театр імені Франка привозив вам постановку "Три товариші", у якій я теж брав участь, цьогоріч наважилися на моновиставу, наступного року обов'язково відвідаємо фестиваль знову. Кропфесту лише два роки, але я можу сказати з упевненістю, що Кропивниччина - це Мекка театрального мистецтва, - прокоментував Євген Нищук.
"Звірячі історії": а на яку тваринку схожі ви?
Харківський Театр 19 представив п’єсу «Звірячі історії». Це незвичайна, оригінальна, приваблива та глибока п'єса сучасного американського драматурга Дона Нігро, вперше поставлена на українській сцені «Театром 19». «Звірячі історії» - це маленькі комедії про тварин, схожих на людей, та про людей, схожих на тварин.
Це смішні та зворушливі історії Гиндиків, Летючої Миші, Бурундука, Котів, Папуг, Качкодзьоба, Бабуїна та інших тварин, які розповідають про своє життя, переживання та сумніви. Їхні історії нагадують людські: Гиндичка пішла зі зграї заради своєї мрії - навчитися грати на саксофоні, Миша, яка не може втриматися від спокуси, Качкодзьоб, з якого всі кепкують, бо він не такий, як усі навколо, а Летюча Миша не може пристати ні до птахів, ні до звірів - бо хоче залишитися собою...
Актори не одягнені у костюми тварин, тож який персонаж перед нами - ще потрібно здогадатися. Кожен з героїв нагадує глядачеві якусь особу з людського життя, тож можна серед образів впізнати і себе...
Вистава про гендерну не-рівність
У театрі імені Кропивницького пройшла вистава "Бути знизу" з приміткою "Вистава про жінок 18+". У виставі задіяні три акторки київського "Дикого театру". У гротескній формі дівчата продемонстрували найпоширеніші стереотипи, складені суспільством про жінок: це і нав'язування моделі поведінки "слабкої жінки", і принижене становище жінок у соціальному житті, і зведення служіння чоловікові у культ. Вистава складалася з невеличких сценок, які закумулювали в собі найтиповіші ситуації, які можуть трапитися у житті кожної дівчини. Завдяки легкій іронії та явному перебільшенню постановку сприйняли "на ура" навіть глядачі-чоловіки.
Вистава від авторки сценарію "Кіборгів"
У великій залі театру імені Кропивницького показали "Вій. Докудрама". Як наголосив перед початком вистави режисер фестивалю Сергій Проскурня, режисерка "Докудрами" Наталя Ворожбит - авторка сценарію фільму "Кіборги" про оборону Донецького аеропорту. Її задум втілили актори Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка.
Вистава не є інсценізацією гоголівської повісті, а створена за її мотивами. Перед глядачами розгорнулося сучасне дійство з елементами твору Гоголя. Так, головним героєм став француз Лука, який разом зі своїм другом Дем'яном завітав до забутого Богом українського села на весілля Оксани. Як і у Гоголя, Оксана виявляється відьмою. В тілі іншої дівчини Каті вона спокушає Луку, а на ранок той прокидається і пригадує, що вбив Катю. Дія обертається навколо відспівування Оксани Лукою, хоча Вій на сцені так і не з'являється. Наталя Ворожбит вклала у постановку інший сенс, відмінний від Гоголевого: не міфічних персонажів треба боятися, а людей, які живуть не по правді.
Бійцівський клуб
Подією фестивалю стала постановка "Бійцівський клуб" за однойменним романом Чака Паланіка від київського театру "Актор". Дійство розгорнулося у малій залі театру імені Кропивницького. Попри підзаголовок "Вистава про чоловіків", поруч із трьома акторами головну роль грала і акторка. Із перших хвилин відчувався експериментальний та модерний характер вистави. Актори максимально залучали глядачів, запрошуючи їх на сцену або звертаючись із діалогами.
Ексцентричність інтерпретації роману підкреслювали відверті сцени. Утім, ніхто не скаржився на надмірну сміливість київського театру, адже чудова гра акторів довела, що сучасне мистецтво варте уваги і поваги.
Як повечеряти з придурком і самому не опинитися в дурнях
У Кіровоградській обласній філармонії кропивничанам показали виставу Львівського театру «Воскресіння» «Вечеря з дурнем». До слова, цей колектив під керуванням режисера-постановника Ярослава Федоришина другій рік поспіль приїздить на Кропфест. Минулого року глядачам запам’ятались його виступи в театрі корифеїв (антична трагедія Еврипіда «Іфігенія в Авліді»), вулична вистава «Вишневий сад» за мотивами твору Антона Чехова, а також участь у вуличній ході під час відкриття фестивалю.
Цьогоріч «Воскресіння» привіз свою прем’єру, яку львів’яни побачили в березні – власну інтерпретацію твору французького сценариста й режисера Франсіса Вебера «Вечеря з дурнем». Свого часу в різних країнах з’явилися кіно- та театральні версії п’єси, головним персонажем якої є смішний і незграбний чоловік на ім’я Франсуа Піньон. По суті, це тезка й духовний брат самогубця-невдахи з чорної комедії «Зануда» або ж одного з «Папаш», чи «Втікачів» із П’єром Рішаром того ж таки Франсіса Вебера. Чомусь французькі сценаристи люблять називати Франсуа Піньонами героїв своїх комедій. Але не в цьому річ.
Сюжет же «Вечері з дурнем», коли богемна публіка розважається, кепкуючи над черговим дурником у своїй компанії, доволі простий і лише на перший погляд смішний. Насправді ж він розкриває глибоку філософську проблему людей, які не вписуються в загальноприйнятий «формат» спілкування. За маскою дивакуватої педантичної особи, яка дратує всіх своїми недоречними вчинками, часто ховається мудрець і, даруйте за тавтологію, людяна людина. Вона спроможна бачити й робити те, на що інші – більш успішні в кар’єрі, житті чи в жіночій увазі – нездатні.
Невипадково режисер та актори Володимир Губанов, Петро Микитюк, Наталія Марчак, використовуючи традиційну комедію ситуацій, вдаються до прийомів, адресованих інтелектуальній публіці. Наприклад, присутність на сцені музичного гурту, який наповнював дійство мелодіями «Бітлз», Дейва Брубека та інших відомих музикантів минулого сторіччя. Тонка іронія, мінімум реквізиту, використання алюзій та цитат, у тому числі музичних, роблять п’єсу радше «стравою для гурманів», ніж «фаст-фудом», доступним всім і кожному.
Мабуть, тому й суттєво порідшали глядацькі ряди буквально за півгодини після початку. Одні мерщій гайнули до театру на «Вій. Докудрама», який майже співпав по часу з початком другої дії. Інші, які нагребли купу квитків на всі фестивальні заходи, виявились неготовими до «роботи мозку» й пішли додому. Певну роль відіграла й відсутність підзвучки – глядачі з дальніх рядів скаржилися, що не могли розібрати мову акторів.
Коли наступного дня ми зустрілися з режисером Ярославом Федоришиним у філармонії, мені захотілось попросити в нього вибачення за порожні місця в залі та дзеленчання мобілок під час вистави.
– Я все розумію. Це дуже непроста комедія, - з болем відповів він.
Та хай там що, але ж є в місті з давніми театральними традиціями й інші люди. Вони здатні мислити, шанувати й цінувати працю митців. Шкода лише, що далеко не всі вони отримали змогу потрапити на фестивальні вистави. Але це вже тема іншої розмови.
У ролі Гамлета – жінка?
На Малій сцені театру Кропивницького Львівський театр естрадних мініатюр "І люди, і ляльки" у останній день мистецького фестивалю представив "Гамлета". Той факт, що головну роль виконуватиме акторка, ми знали і були готові до цього... Але все інше теж було несподіваним і нестандартним - і так мало бути, бо ж темою цьогорічного фестивалю були - пошуки і експерименти.
В кожній людині є та частина душі, яка свідомо вдається до всіляких хитрощів, щоб контролювати ситуацію і досягти своєї мети (частіше корисливої), тому можна сказати, що в певній мірі кожна людина є маніпулятором, а проявляється це залежно від обставин і самого індивіда.
По-перше, ніяких костюмів і зачісок. Актори одягнені у трикотажні костюми і накидки сірого кольору, шкарпетки з мішковини. А великі ляльки мають якісь дивакуваті і навіть потворні обличчя, одягнені, на перший погляд, у лахміття. Декорації теж нестандартні: примітивні двері, пластикові діжки, паркан із пластикових каналізаційних труб.
По-друге, ролі виконували в основному молоді актори, а головну роль грала молода жінка.
По-третє, переклад тексту виконав Юрій Андрухович, це сучасна українська мова з розмовними обертами і словами, які в часи Шекспіра ще не вживались.
І головне - поруч з акторами грали і ляльки: то в тандемі з акторами, то окремо, то живі актори виступають на передній план, то ляльки, а іноді вони і говорили один з одним.
Виконавці ролей часто виходили в зал до глядачів і навіть заводили з ними розмову. Глядачі і так шоковані нестандартною постановкою, а тут ще головна героїня підходить і запитує: "Як ви думаєте, хто оце все оплачує?" Я відповіла, що, мабуть, з держбюджету... А то раптом Гамлет пропонує глядачам зачитати який-небудь монолог, настала тиша... Не хотілося показатися "незнавцем" літератури - та врятував прикру ситуацію викладач педуніверситету Олександр Ратушняк, який зачитав відомий монолог Гамлета "Бути чи не бути".
Усі пам’ятають епізод, коли група бродячих акторів на прохання Гамлета розігрує п'єсу «Вбивство Гонзаго», але у сучасній постановці актори показують не вбивство, а статевий акт, що обурило не лише Короля, навіть глядачі були спантеличені.
Веселою була дія з гробокопачами-філософами, які співали кумедних пісень і жартували з міністром культури Євгеном Нищуком, який завітав на другий акт постановки, і кепкували з режисера, називаючі його Йориком...
І знов повторився неприємний момент, як під час комедії "Вечеря з дурнем", коли глядачі, не додивившись виставу, почали тихенько виходити з зали, щоб встигнути на наступну п’єсу з Адою Роговцевою. Але могильщики не розгубилися: "Ось диви - мерці пішли!"
Тож в цілому експеримент вдався, думаю, кропивницькі глядачі здатні оцінити і зрозуміти сучасні постановки - треба ж іти в ногу з часом.
На фестивальних заходах побували Олена Скочко, Аліна Кулик, Наталя Нічишина, Людмила Макей
Нагадаємо: Місцевого скульптора Віктора Френчка нагородили премією Вінтенка
