Кіровоградщина: У чому особливість Регіонального центру професійної освіти?
Останнім часом на тлі детального висвітлення пертурбацій навколо шкільної та вищої освіти українські медіа приділяють явно недостатню увагу професійно–технічній освіті. І зовсім даремно, адже саме від рівня навчання в цих закладах, їхньої спроможності готувати висококваліфікованих робітників різних спеціальностей залежить, чи матиме Україна міцний фундамент для зростання економіки.
Нині від місцевих керівників підприємств, управлінців різного рівня часто можна почути про дефіцит добре навчених молодих робітничих кадрів. То невже наша система підготовки робітників так уже застаріла, що не відповідає сучасним вимогам? І в Кропивницькому аж так погано з підготовкою робітників?
Аби докопатися до істини, автор написаного відвідав найпотужніший в області професійно–технічний навчальний заклад — Регіональний центр професійної освіти ім. О. С. Єгорова (донедавна — Професійний ліцей імені Героя Радянського Союзу Олексія Єгорова), який спеціалізується на підготовці працівників громадського харчування, будівельників та автослюсарів.
Уже з порогу цього навчального закладу вражає його ошатність, «домашність» коридорів, класів, майстерень та інших приміщень величезного навчально–виробничого комплексу. Ліхтарики в коридорах, багаторівневі підвісні стелі, лавочки, склопакети, підставки для квітів, урни тощо зробили самі учні під час виробничого навчання. У майстернях, наповнених необхідним для навчання реманентом, — просторо, світло, тепло й затишно. Для фізичного розвитку учнів також є все необхідне — величезний спортивний зал з різноманітним інвентарем, кілька менших залів — борцівський, атлетичної гімнастики, тенісний. Однак не лишень навчанням та фізичним гартуванням молоді займаються тут. Заняття в художніх гуртках, самодіяльність — неодмінний атрибут життя учнів.
Разючі зміни на краще в закладі розпочалися, кажуть члени трудового колективу центру, за директорування Миколи Корецького, який очолив його десять років тому, маючи досвід роботи на керівних посадах у будівельній галузі та правоохоронних органах. А до того, за словами заступників директора Валентини Легедзи, Лариси Чернікової й Миколи Будака, приміщення теперішнього центру руйнувалося, опалення не було, протікав дах, матеріальна частина занепадала, а учнів ставало дедалі менше.
— То яким же чином, Миколо Івановичу, вдалося «оживити» заклад? — звернувся автор написаного до директора регіонального центру Миколи Корецького.
— Для поступального руху закладу і його конкурентоспроможності на ринку освітніх послуг ми разом з моїми заступниками ввели в перелік надаваних спеціальностей низку нових. Зокрема, одні з перших у державі почали навчати професії монтажника гіпсокартонних конструкцій. Взялися за ремонт усіх приміщень навчального закладу, насичення його майстерень необхідними матеріалами, верстатами, наочним приладдям. Левову частку цієї роботи виконують учні під керівництвом майстрів виробничого навчання. На оновлення матеріальної бази використовуємо також кошти, зароблені нашими вихованцями під час виробничої практики (підприємства частину із зароблених учнями коштів виплачують їм, решту — закладові). Дбаємо як про високий професійний рівень вихованців, так і про зміцнення їхнього здоров’я та прищеплення їм витонченого смаку, патріотизму. У цьому нам допомагають їхні батьки.
Колектив педагогів та викладачів центру вирізняється високим професіоналізмом. Серед тих, хто тривалий час тут працює, — майстри виробничого навчання Клавдія Сінькова, Алла Комар, викладачі Людмила Сосновська, Людмила Титаренко, мої заступники Валентина Легедза, Лариса Чернігова й Микола Будак та інші співробітники. На них рівняються молоді майстри й викладачі. Працюємо над тим, аби у нас навчалися 850 учнів, бо саме стільки учнів можуть одночасно опановувати робітничі професії в регіональному центрі.
Наших випускників охоче беруть на роботу працедавці, часто домовляючись з ними про це ще під час виробничої практики (в іншому випадкові майбутньому випускникові допомагає працевлаштуватися його майстер виробничого навчання). Звертаю на це увагу ще й тому, що в місті та області, на жаль, чимало роботодавців (особливо це стосується власників автомайстерень і закладів громадського харчування) приймають на роботу людей без необхідної професійної освіти. Наш же центр випускає спеціалістів, які мають необхідні для будівельників, працівників автопідприємств, закладів громадського харчування знання.
— Віднедавна заклад, який Ви очолюєте, отримав новий статус — регіонального центру професійної освіти. У чому полягає його особливість?
— Наш центр став третім в Україні. Окрім нього, такі ще є в Харкові та Львові. Цей статус наш заклад отримав цьогоріч 31 січня. Але це поки що лише назва. Маємо за нетривалий час створити його. Особливість центру в тому, що це — вищий і ширший, порівняно з ліцеєм, рівень викладання й опанування професійних знань.
Наш центр уже отримав третій атестаційний рівень, що дає нам право проводити підготовку й перепідготовку майстрів виробничого навчання. Раніше ж наші майстри їздили на перепідготовку в інші місця, які проводять підвищення кваліфікації. А тепер і ми будемо це робити, і не тільки для власних майстрів. Відповідно до третього атестаційного рівня можемо випускати молодших спеціалістів на базі повної професійної освіти. Наші учні отримуватимуть п’ятий розряд і виходитимуть зі стін центру технологами.
Плануємо набрати в новому навчальному році групу майбутніх керівників ОСББ, яких надзвичайно потребують ці об’єднання. Нещодавно відкрили навчальну лабораторію для офіціантів, підготовку яких поновили декілька років тому (до цього з 1993 року на офіціантів тут не навчали). І готуємо кухарів–офіціантів, бо офіціант повинен знати, що робить кухар. Набрали такі групи три роки тому. Учні вже оволоділи спеціальністю кухаря й тепер навчаються на офіціанта. Потреба в них є, введення такої подвійної спеціальності було здійснено у зв’язку із запитами роботодавців.
Наших випускників, особливо кухарів, не тільки швидко «розбирають» працедавці, а й переманюють один в одного заробітною платою. Набираємо дітей як з Кропивницького, так і з області. Торік з обласного центру прийшло аж 80 учнів. Та сформувавши з них окремі групи, ми побачили, що так не треба робити. Слід «розбавляти» їх дітьми з області, бо ті мають переважно як кращі знання, так і мотивацію до навчання.
— Якими ще особливостями, окрім названих (перепідготовка майстрів виробничого навчання та отримання третього атестаційного рівня), вирізняється центр від інших професійно–технічних закладів Кропивницького?
— Розширенням кола спеціальностей, які можна буде у нас здобути. Готуємося до отримання ліцензії на підготовку спеціалістів для м’ясопереробної промисловості — обвалювальника, жилувальника і формувальника ковбасних виробів. І з наступного навчального року розпочнемо проводити набір на названі спеціальності. Ринок праці потребує таких спеціалістів. Учні навчатимуться за дуальною системою, яка полягає в тому, що половину навчального часу, а то й менше, вони займатимуться теоретичною підготовкою, а другу частину, більшу, перебуватимуть на виробництві. Тобто поступово звикатимуть до реалій, в яких працюватимуть. Дуальну систему навчання ми вже апробували на автослюсарях (для них, до речі, наш заклад придбав двигуни й інші агрегати сучасних зарубіжних автомобілів, аби учні опановували новітню техніку, а не лише минулих років). Вивчаємо її, дивимося на тонкощі, проблемні питання.
Наше основне завдання — надання якісних освітніх послуг, особливо тих, що стосуються професійної підготовки. Наші випускники мають бути готовими до виробництва. Бо після закінчення навчання багатьом випускникам професійно–технічних закладів важко адаптуватися до роботи. А коли навчання тісно пов’язане з нею, як при дуальній системі, то учні швидше звикають до своєї майбутньої професії.
— Регіональний центр професійної освіти ім. О. С. Єгорова — авторитетний навчальний заклад, випускники якого не мають проблем із працевлаштуванням.
— На сьогодні рівень працевлаштування наших випускників складає десь 95 відсотків, решта п’ять — це армія у хлопців і декретна відпустка в дівчат. Навчаються у нас діти різні, з різних родин. Дуже багато з малозабезпечених. Маємо деякі проблеми з фінансуванням після того, як з державного бюджету перейшли на міський. Адже в міста вистачає й без нас проблем: дороги, комунальна сфера, школи, лікарні тощо.
Наш основний контингент — це сироти, малозабезпечені, діти, батьки яких були в АТО, інваліди, діти з неповних сімей. Тому їм стипендію виплачувати потрібно обов’язково (на сьогодні це 490 грн). Проводимо з учнями й виховну роботу. Адже маємо не лише дати їм спеціальність, а й підготувати до життя. Учні, які щойно вступили до нас, і випускники — це зовсім різні діти.
Хоча в нас нелегко вчитися. Важче, аніж в інших професійно–технічних закладах. Тож налаштовуємо своїх вихованців на якісне навчання. Є й такі, що не витримують, не хочуть учитись. Значить, вони не туди потрапили. Я завжди на батьківських зборах кажу: «Результат буде тоді, коли наявною є плідна співпраця між батьками й колективом викладачів і майстрів». І таку співпрацю в центрі налагоджено.
У нас постійно триває робота зі створення необхідної матеріальної бази для якісного навчання учнів. Тому вони опановують знання в класах із плазмовими екранами для демонстрації частини навчального матеріалу, у майстернях та лабораторіях, наповнених необхідним новітнім обладнанням. А поступове становлення нашого закладу як регіонального центру професійної освіти дасть можливість дітям отримувати іще ширший спектр спеціальностей, виходити з наших стін фахівцями п’ятого розряду й технологами, а роботодавцям — отримувати іще більш кваліфікованих працівників.
Записав Юрій Сергійчук