Кіровоградщина: Виклики мобілізують тих, хто спроможний діяти
Cпецпроєкт «COVID&громада: рецепти антивірусу»
Коли коронавірус дістався Кіровоградщини, ніхто – ні влада, ні прості громадяни – не знав, як діяти в нових небезпечних умовах. Подібного досвіду не має ніхто ні в Україні, ні за її межами. У Кропивницькому й поготів. І все ж, як і шість років тому, протистоїть небезпеці активна частина суспільства, чия хата не скраю. Про них ми розповідаємо в новому випуску спецпроєкту «COVID&громада: рецепти антивірусу».
Олександр Селіверстов: Рятівний рейс? Ні, звичайна робота!
Сорокарічний Олександр Селіверстов працює водієм на приватному підприємстві. 22 березня він вирушив до Києва, щоб зустріти й відвезти до Кропивницького пасажирів евакуаційного потяга з Риги. Це були українці, які не змогли раніше виїхати з Литви, Латвії та Білорусі через запровадження карантину. Як повідомлялось на фейсбук-сторінці Посольства України в Латвії, цим рейсом забезпечено евакуацію 267 громадян України із Латвії на доручення керівництва держави.
– Олександр Селіверстов – наш герой, – розповідає заступниця голови Кіровоградської облдержадміністрації Тетяна Волинець. Кажу це без жодних перебільшень, адже саме він усі ці дні доставляв евакуйованих людей із інших країн додому на Кіровоградщину. Усі відмовились. А він лише скромно відповідав, що хтось же має це зробити. Щиро дякую йому за людяність і таку свідому позицію!
Розумію, що тема евакуації може викликати шквал негативу. Одразу зазначу: усі евакуйовані підписали згоду на добровільну самоізоляцію. Чи порушувати її – зона їхньої відповідальності. Поліція проводить рейди, а за недотримання правил передбачена кримінальна і адміністративна відповідальність. Пам’ятайте, що серед евакуйованих міг бути будь-хто, навіть ви і ваші рідні. Закликаю брати приклад з Олександра, бути людяними й допомагати один одному, адже негативу і так сьогодні достатньо!
– Того дня я поїхав автобусом до Києва, на залізничний вокзал, забирати людей, які прибули з Риги, – розповідає Олександр Селіверстов. – Потяг прибув о четвертій ранку, я теж у цей час уже чекав на стоянці. Але їх протримали в замкненому приміщенні до половини дев’ятої вечора. Довелося чекати їх весь цей час. А потім все ж таки забрали й поїхали додому. Евакуйованих, які їхали до Кропивницького, було одинадцять чоловік. Решта пасажирів поїзда поїхали до інших областей.
– Чи були побоювання, що під час поїздки можете підхопити коронавірус?
– Від цього ніхто не застрахований. Але раз попросили – довелось допомагати. Раз треба поїхати – значить їду, це ж діло таке. Звісно, що всі були знервовані, стомлені, бо більше доби перебували в путі. Але люди були раді, що нарешті добрались додому.
– Мабуть, вдячні люди підходили до вас, тиснули руку?
– Та ні, обіймів та поцілунків не було, дотримувались дистанції. Всі були в захисних масках, про них подбало керівництво області.
Зараз Олександр, як і раніше, працює на маршруті Кропивницький – Смоліне. Розповідає, що працює водієм шістнадцять років. Каже, життя з юності змусило шукати, як вижити. Закінчив школу, а тут розпад Радянського Союзу. Батьки втратили роботу, родина відчувала фінансову скруту. Тож довелось швидко освоювати професію, щоб заробляти гроші. Закінчив курси водіїв, і з тих пір і шоферує з шістнадцяти років.
– Зараз уже моєму синові шістнадцять, закінчив десятий клас. Навчається у школі онлайн, я в його віці про таке й не здогадувався, – сміється Олександр.
Надія Оперчук: Пандемія згуртувала наш колектив
Надія Оперчук очолила державну установу «Кіровоградський обласний лабораторний центр» наприкінці січня нинішнього року. А в лютому в китайському місті Ухань були зареєстровані спалахи коронавірусної інфекції, яка розповсюдилась по світу.
– Вже тоді Міністерство охорони здоров’я доручило готуватися до можливого занесення нового вірусу на територію України, – розповідає директорка установи Надія Оперчук. – Підготовку ми почали з навчання для фахівців. Фахівці епідеміологічного профілю завжди працювали у вогнищах інфекційних хвороб, у тому числі особливо небезпечних. Тому, в першу чергу, забезпечили вірусологічні лабораторії захисним одягом, засобами індивідуального захисту. Ми навчали персонал правильно вдягати одяг, який раніше називали «протичумними костюмами». Якщо пересічному громадянину достатньо носити маску, щоб не інфікуватися, то люди, які проводять дослідження, одягають повний комплект засобів індивідуального захисту. Має бути респіратор, а не маска, окуляри, захисні щитки, щоб захистити слизові оболонки, рукавички.
Також лаборантів навчали правильно проводити відбір біоматеріалу від хворого чи контактного громадянина. Адже точна послідовність дій – гарантія достовірності дослідження. Зараз заклади охорони здоров’я привозять до нашої лабораторії відібраний біоматеріал у спеціальних сумках, з усіма необхідними засобами перестороги. Адже цей матеріал заразний, це особливо небезпечна інфекція. У медичній літературі описано багато випадків, коли медики заражалися, порушуючи приписані правила, тому наша мета – не допустити цього. Важливо захистити працівників лабораторної ланки, які беруть безпосередню участь у ПЛР-тестуванні. Це «золотий стандарт» вірусології, який дозволяє з біологічного матеріалу виділити частинки нового вірусу. До речі, перше вірусологічне тестування в Кіровоградській області провели наприкінці березня.
А перед тим медики зіштовхнулися з першим випадком підозри на коронавірус, коли дитяча спортивна команда повернулась з Італії. Група була у Венеції, де якраз був зафіксований масовий спалах коронавірусної інфекції. Для членів команди призначили двотижневу самоізоляцію. В цей час в одного хлопчика піднялась температура, були ознаки респіраторної вірусної інфекції. Лікарі, відповідно до стандартів ВОЗ, визначили цей випадок як підозрілий.
Пані Надія зазначає, що на той час Кіровоградська область іще не мала власних діагностичних тест-систем. Тож біоматеріал, взятий від дитини, відвезли до Національної лабораторії Центру громадського здоров’я. Через кілька днів отримали відповідь, що коронавірусної інфекції немає.
– Цей випадок був закритий, але ми відпрацювали повністю весь комплекс протиепідемічних заходів так, як вимагають міжнародні та вітчизняні стандарти у вогнищі особливо небезпечної інфекції, – зазначає вона. – Потім була евакуація українців із Китаю до зони обсервації в Нових Санжарах. Наша бригада виїздила на чергування до санаторію «Нові Санжари», ось залишилась перепустка (Надія Оперчук демонструє мені відповідний документ із печаткою. – Авт.). Лікар-епідеміолог, дезінфектор та водій добу чергували на вахті.
– Як вам вдалось переконати своїх колег туди виїхати? Адже всі пам’ятають про сутички мітингувальників із поліцією, про їхній страх заразитися новим небезпечним вірусом.
– А людей не потрібно було переконувати. Ми всі – лікарі-епідеміологи, їхні помічники та лаборанти щодня стикаємося з різними вірусами, мікроорганізмами, бактеріями. Наші функціональні обов’язки – робота в осередках особливо небезпечних інфекцій. Це наша професія, ми її свідомо обрали і віддані їй. Відтоді, як у березні в Україні були запроваджені карантинні заходи, вірусологи завжди на посту – і у святкові дні, і у вихідні. За необхідності працюємо цілодобово.
При виникненні будь-яких інфекційних захворювань на території області до нас надходить екстрене повідомлення. І ми починаємо повний комплекс протиепідемічних, дезінфекційних та профілактичних заходів. Завдяки цій злагодженій роботі була зупинена епідемія кору на території Кіровоградської області. Останній випадок був зареєстрований у листопаді минулого року.
На жаль, у нас, як і в інших регіонах, бракує лікарів-епідеміологів, лікарів-вірусологів. Більше половини цих фахівців – люди поважного віку. І все ж у тяжкий для країни час колектив показав свою згуртованість. Вірусологічна бригада починала роботу зранку і закінчувала зміну пізно вночі. А коли побільшало випадків інфікування, ми підсилили її фахівцями з бактеріологічної лабораторії. З боку колег не було ні непорозуміння, ні опору, мовляв, це не моя робота. Дружнє плече підставила лабораторія особливо небезпечних інфекцій, де і лаборант, і лікар – завідувач лабораторії освоїли методику ПЛР-досліджень і тепер можуть за потреби замінити колег.
Колектив санітарно-гігієнічної лабораторії також не лишився осторонь. Люди приходили й запитували: чим ми можемо допомогти епідеміологам?
– Чи вистачає засобів захисту для роботи персоналу в умовах пандемії?
– Коли ще не був запроваджений карантин, ми придбали їх на власні кошти нашої установи. Пізніше вони надійшли в якості гуманітарної допомоги від держави та меценатів. Ми отримали достатньо коштів на придбання витратних матеріалів, тест-систем, антисептиків, засобів захисту. Ми всім забезпечені на декілька місяців інтенсивної роботи. Адже ВОЗ прогнозує нові хвилі розповсюдження коронавірусу восени та на початку зими. Та діємо на упередження та зробимо все, щоб не дозволити поширення вірусу на території Кіровоградської області.
Олег Краснокутський: Карантин – час для допомоги
Відтоді, як в Україні були запроваджені карантинні заходи, не поменшало, а навпаки, побільшало роботи у директора міського центру соціальних служб Олега Краснокутського, чиї підопічні щодня чекають на допомогу від держави. У перші дні карантину відбулася перевірка соціальних центрів на предмет дотримання санітарно-гігієнічних вимог. Працівники закладів дотримувалися усіх настанов міського протиепідемічного штабу, тому, на щастя, ніхто з підопічних та персоналу не захворів. Фахівці з соціальної роботи працювали в період пандемії, а декілька днів тому почала приймати підопічних і психологічна служба.
– У нашій мережі три заклади: міський центр соціальної служби сім’ї та молоді, осередок для безпритульних осіб та гуртожиток для дітей-сиріт. Протягом періоду пандемії всі заклади працювали стабільно. Наприклад, звичайні студенти поїхали додому, а діти-сироти залишаються у гуртожитку. Хочу зазначити, що у бюджеті не передбачені витрати на маски, антисептики, але ми разом із громадськими організаціями вирішили цю проблему. Допомагали всі: мої друзі, колеги, міська рада. Також представники Національного корпусу завезли з Дніпра матеріали для пошиття захисних масок, – каже посадовець.
На його думку, окрему подяку треба висловити підприємцям Рафаелю Санасаряну та Тетяні Силі за підтримку соціальних закладів.
– На жаль, програми державного фінансування не передбачали грошей для закупівлі продуктів харчування, тому мої друзі, колеги, родина – всі хотіли щось зробити у цій ситуації. До речі, декілька днів тому ми зібрали урожай свіжої зелені: цибулю, кріп, петрушку та відвезли до закладу. Думаю, вітамінна підтримка зараз дуже потрібна всім, а особливо – соціально незахищеним громадянам.
Депутатський десант
Безумовно, початок пандемії став потрясінням не лише для громадян, а й для влади. Не знаючи з чого почати діяти, вони могли втратити дорогоцінний час. Це, в свою чергу, могло призвести до європейського чи американського сценарію. Проте депутати міської ради Кропивницького, не чекаючи на рішення «згори», почали діяти на упередження.
– Коли почалася пандемія, до неї дійсно ніхто не був готовий. Ні на місцевому, ні на державному рівні ніхто не очікував, що це буде настільки масштабна ситуація. І коли почалися перші спалахи, коли ми побачили перших хворих, виявилося, що немає елементарних засобів гігієни, які бодай якось захистили б людей від поширення COVID-19. Мова йде як про маски й антисептики, так і про заходи з дезінфекції, адже звичної хлорки чи таблетки для очищення води, яку використовують під час прибирань, їх банально не було, – розповідає депутат Кропивницької міської ради Олександр Цертій.
Раптово з продажу пропали найголовніші товари – антисептики, маски та засоби дезінфекції. Натомість з’явилися черги в аптеки та оголошення «Масок немає».
– Тоді на міському рівні, відповідно до розпорядження міського голови, мобілізували всі місцеві ЖЕО, яким поставили завдання провести дезінфекцію під’їздів та місць громадського користування, – продовжує він. – Але виявилося, що ані хлорку, ані будь-які спеціальні розчини купити неможливо. Тому перше, що ми зробили – це спрямували зусилля на закупівлю масок. Вони були в шаленому дефіциті, а ціни доходили до 20-30 гривень за штуку й навіть більше. Ми тоді розмістили замовлення в одному з ательє, яке на той час уже встигли перепрофілювати під виготовлення масок. Й вони розпочали їх нам потроху шити. Паралельно з цим закупили антисептик, це теж було дуже непросто, тому що зникло майже все. Неможливо було купити ні елементарного спирту, ні перекису водню, ні гліцерину й інших інгредієнтів, які входять до складу антисептика. Тому тоді через знайомих, через давні зв’язки й навіть через родичів шукали ці інгредієнти, аби зробити антисептики.
А що говорити про людей, які боялися чи просто не хотіли працювати в таких умовах. Одними з них були працівники ЖЕО. Але тоді це треба було комусь робити…
– Також великою проблемою була співпраця з комунальниками, з якими тоді було доволі складно скоординувати свої дії, – згадує Олександр Цертій. – Тому ми тоді купили спеціальні обприскувачі, тари й інше необхідне приладдя. Взяли своїх працівників, вдягнули їх у комбінезони та засоби захисту й направили по під’їздах із розпилювачами, аби ті пройшлися по наших з Юрієм Гребенчуком районах й продезінфікували там усе. Таким чином розділили обов’язки, пропрацювали разом. Зараз я згадую той перший місяць просто з жахом. Адже ніхто не знав, наскільки все серйозно й який був мультиплікатор поширення вірусу. Можливо, ми могли мати за тиждень вже тисячі хворих по регіону, а можливо, він нас і зовсім не дістанеться…
Ще однією акцією, яка в квітні мобілізувала ледь не найбільшу кількість жителів міста, стала ініціатива «Підвези медика Кропивницький». Коли в місті почали обмежувати, а потім і зовсім закрили громадський транспорт, людям стало значно складніше діставатися до роботи. Особливо актуальною стала ця проблема для медичних працівників. Місцевий лікар-уролог Станіслав Селін створив групу у Viber, де пропонував свою допомогу колегам: він щодня брав у власне авто чотирьох осіб. З часом кількість запитів значно збільшилася, але й охочих допомогти теж.
– Я виїжджаю на роботу щодня й беру із собою по чотири людини. Планую допомагати стільки, скільки людям це буде необхідно. Чому? Тому що пандемія – це спільна битва. Причому не на життя, а на смерть. І в цій боротьбі немає неважливих людей. І неважливо, санітар ти, лікар чи медсестра. Треба гуртуватися й допомагати один одному, – розповідає Станіслав Селін.
Варто зазначити, що ця ініціатива – справа рук хоробрих людей. Адже, як відомо, на Кіровоградщині зафіксовано один з найвищих відсотків хворих серед медиків по всій Україні. Попри це, щодня десятки водіїв пропонували свою допомогу медичним працівникам міста: журналістки Валентина Остапчук, Тетяна Землянська та Вікторія Талашкевич, волонтери – подружжя Вішневських, інші кропивничани.
Зараз група перестала бути такою активною, якою була ще місяць тому. Пов’язано це з тим, що в місті пустили громадський транспорт і доїхати на роботу стало значно легше. Але запити від медиків з проханням підвезти продовжують надходити час від часу.
Втім, під час карантину сотні й тисячі кропивницьких пенсіонерів були позбавлені можливості вийти з дому за продуктами чи ліками. Вирішити цю проблему в мікрорайоні Кущівка взявся депутат міськради Сергій Кріпак. За цей час він разом зі своїми помічниками здійснив близько двохсот доброчинних виїздів власним авто, допомагаючи стареньким купити необхідні товари.
– За час роботи нашої безкоштовної доставки доводилося чути безліч історій. Деякі з них смішили, а більшість – нагнітали смуток, – розповідає він. – Найбільше команду потішив дідусь, який стверджував, що знає, як уберегти людство від коронавірусу, адже винайшов секретні ліки. Траплялися історії, які торкалися глибини душі. У кожного вона неповторна і по-своєму трагічна. Ми спілкувалися з пенсіонеркою, яка 50 років викладала музику, а тепер при закупівлі продуктів робить складний вибір: купити яблук чи зайву буханку хліба. Неодноразово нам ставили запитання: «А можна стати в чергу на доставку продуктів? Зараз грошей немає, але буде пенсія через тиждень тоді й замовлю».
Ми здійснили більше 150 доставок. Говорили й давали консультації в телефонному режимі, оплачували платежі, рахували комуналку й багато іншого. За цей час зрозуміли, що об’єднує людей, які до нас звертаються, самотність. Більшість з них потребували простого людського спілкування. Адже майже кожен запрошував у дім і просив: «Присядь хоч на п’ять хвилин»…
Помічниця Сергія Кріпака Євгенія Котенко каже:
– Ми не закликаємо, агітуємо чи просимо кожного про допомогу самотнім людям. Ми доводимо до відома, що зробити добру справу дуже просто – навідати й поговорити з пенсіонером. На Кущівці таких людей дуже багато.
Матеріал опубліковано в рамках програми Media Emergency Fund, яку реалізує Львівський медіафорум, за фінансової підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів цього матеріалу не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.
Людмила Макей
Нік Шендеровський
Христина Ковалевська
