Крути. Якими міфами обросла боротьба українців проти більшовиків

        

29 січня українці вшановують Героїв Крут — захисників, які у 1918 році спинили більшовицьку армію на шляху до Києва. Цьогорічний День пам’яті крутянців особливий, адже 2018 — рік століття Української революції. За цей час ставлення суспільства до подій під Крутами змінилося: від замовчування у радянські часи до відзначення на державному рівні з набуття незалежності. Щоб розвіяти міфи навколо Крут, редакція газети «Первая городская газета» поспілкувалася з кандидатом історичних наук Юрієм Митрофаненком.

 

— Пане Юрію, коли відбувся бій під Крутами?

 

— У багатьох джерелах вказана дата 29 січня. Направді бій відбувся 30 січня. Так говорить видатний дослідник цих подій Михайло Ковальчук.

 

— Які були історичні передумови бою?

 

— Бій під Крутами варто трактувати двобічно у контексті історичних подій. По–перше, це війна Росії проти України. 17 грудня 1917 року більшовицький уряд Росії, або Рада Народних Комісарів, на чолі з Володимиром Леніним оголосив війну Українській Народній Республіці, яка на той момент юридично була автономною частиною федеративної Росії. Але сама ця нота, оголошення війни, означала, що це була війна між двома державами. По–друге, дослідник цього періоду Михайло Ковальчук назвав цей епізод «епізодом битви двох революцій», тобто української революції з російською. Більшовицька революція не визнала права українців управляти своїми територіями.

 

— Яка була причина цієї війни?

 

— Причиною війни стала неспроможність більшовиків захопити владу в Україні мирним, легальним способом або шляхом внутрішнього заколоту. Більшовики програли вибори в Києві, невдалою виявилася спроба заколоту проти Центральної Ради, на той момент легальної влади, яка існувала в Україні з березня 1917 року. Тоді вони захоплюють владу в Харкові, де утворюють пробільшовицьку Українську Народну Республіку, сепаратистське утворення. Там же, у Харкові, діє уряд Донецько–Криворізької народної республіки, інше сепаратистське утворення з російських більшовиків. Використовуючи ці сили, вони починають вести війну проти України. Отже, сторони конфлікту: Центральна Рада захищається — російські більшовики наступають.

 

— Хто протистояв більшовикам?

 

— Більшовиків намагалися зупинити юнаки військової школи імені Богдана Хмельницького, які були добровольцями.

 

— Чи правда, що вони були молодими недосвідченими хлопцями?

 

— 10–, 15–річний вік цих хлопців — міф! Це були юнаки, які отримали військову підготовку, декілька місяців воювали, віком від 18 до 30 років. Ними керували досвідчені командири, зокрема Оверко Гончаренко. Твердження про те, що у бою взяли участь студенти, які ніколи не тримали зброї в руках, це також міф. Лише частина тих, хто воював, були студентами університету Святого Володимира, зараз Національного університету імені Тараса  Шевченка. Рівень їхньої підготовки дійсно був невисоким, це не були досвідчені професійні вояки. Професійних тоді було важко відправити на фронт, вони не виконували накази командування.

 

— Чому Крути захищали курсанти, а не регулярна армія?

 

— ЦР у той час пасивно створювала своє військо. Причина у тому, що Україна була складовою частиною  Російської держави, яка воювала під час Першої світової війни. Частина армії перебувала на фронті, а свою армію формували повільно і не завжди успішно: не вистачало офіцерів — керівних кадрів, і патріотично налаштованих солдатів. Їм не було звідки було взятися, адже Україна не мала змоги поширювати свою ідеологію: не було українських шкіл, преси. У таких умовах люди просто не уявляли себе українцями. До того ж на території України діяли більшовицькі агітатори, або ж військові були прихильниками старої російської армії. У ЦР просто не було часу сформувати боєздатну армію. Ще один недолік: добровольчі частини, які створювалися, а це було вільне козацтво, діяли локально, біля своїх населених пунктів. Таким чином наприкінці 1917 року Україна не мала боєздатного регулярного війська. Більшовики його теж не мали, але вони використовували солдатські маси, серед яких поширювали свою агітацію: воювати на фронті не треба, воювати треба в тилу, земля — селянам, мир — солдатам, не слухатися командирів, ніякої дисципліни. Більшовицька пропаганда була дуже успішною серед солдатів, і на Україну посунули російські війська.

 

— Яким було співвідношення сил?

 

— На 416 крутянців наступало шеститисячне російське військо на чолі з Михайлом Муравйовим, якого вигнали з російської армії за те, що він убив солдата, будучи в неадекватному стані. Більшовики повернули цю людину до армії.

 

— Чому цей бій мав вирішальне значення? 

 

— Завдання крутянців полягало у тому, щоб затримати більшовиків на шляху до України. Це було важливо, оскільки, по–перше, в Києві перебувала ЦР, а по–друге, у Брест–Литовську тривала дипломатична боротьба. Україна на той момент вже була незалежною державою, яка вела переговори з Німеччиною і Австро–Угорщиною про військову допомогу. Тому столицю треба було утримати для можливості підписання цієї угоди. В угоді брали участь більшовики, які говорили, що ніякої України немає. Це нагадує сучасні Мінські угоди під Дебальцевим. У цей час у Києві більшовики підняли повстання на заводі «Арсенал». Вони очікували приходу більшовицьких військ.

 

— Яким був результат бою?

 

— Війська Муравйова були затримані, залізницю на шляху до Києва розібрано. Більшовики потрапили до Києва значно пізніше, ніж могли б, на цілий тиждень.

 

— Скільки крутянців загинуло?

 

— Кількість загиблих невідома. Вислів про «300 спартанців» — ще один міф. Точно відомо, що загинуло 28 крутянців, яких згадує Павло Тичина у вірші «Пам’яті тридцяти». Це були студенти університету Святого Володимира, які Оверком Гончаренком були поставлені на найбільш безпечну ділянку фронту. Вони потрапили у полон до більшовиків, бо просто не зорієнтувались в обстановці. 

 

— Яка була їхня доля?

 

— Коли стало зрозуміло, що сили нерівні, набоїв бракує, українці відійшли до Києва. Більшовики не ризикнули продовжувати наступ, оскільки зазнали сильного опору і була розібрана залізниця. Злість вони зігнали на тих хлопцях, що повернулися на станцію Крути, не знаючи, що там уже більшовики. Серед них був наш земляк Володя Шульгін. На момент бою йому було 23 роки. Це ще одне спростування міфу про те, що воювали 15–,16–річні хлопці. Потрапивши до полону, хлопці не перейшли на бік ворога. Вони почали співати гімн України, за що були жорстоко закатовані більшовиками, які не дозволили поховати крутянців. Коли у березні 1918 року ЦР повернулася до Києва, загиблих учасників бою урочисто поховали на Аскольдовій могилі.

 

— Чи насправді командири українського війська у цей час пиячили у вагонах?

 

— Ні, ця брехня була створена навмисно для дискредитації українського війська і його командування. Міф про те, що ніхто не вмів воювати, був створений, щоб навіяти, що українська армія була слабкою.

 

— Яким був підсумок бою для України?

 

— Завдяки тому, що хлопці під Крутами затримали ворога, з’явилася змога нашим дипломатам підписати вигідну міжнародну угоду у Брест–Литовську. Фактично вона означала міжнародне визнання незалежності України, можливість очистити територію України від більшовиків та нормально поховати загиблих.

 

— Звідки ми можемо дізнатися деталі цього бою? Чи є якісь документальні підтвердження?

 

— Серед крутянців багато лишилося живих, існує книга їхніх спогадів про ці події, деякі записані під псевдо. Пізніше вони брали участь у боротьбі з більшовиками на заводі «Арсенал» і в наступних подіях Української революції. Це були люди з різних куточків України: Київ, Львів, Катеринославщина, наш край. До речі, наш земляк Євген Маланюк написав есе, присвячене бою під Крутами, у якому зазначив: «Під Крутами відбулися народини нового українця зі зброєю в руках, який боронить свою землю від одвічного ворога».

 

— Як ставилися до бою за радянського керівництва?

 

— У радянські часи про цей бій нічого не говорили. Керівництво СРСР мало на меті створити міф про переможну ходу більшовицької влади, якій ніхто не чинив опір. Запеклий бій у цей міф не вписувався. Пам’ять про крутянців зберегли представники української діаспори. 

 

— Коли 29 січня стали відзначати на державному рівні?

 

— За офіційною версією це питання порушив колишній президент України Віктор Ющенко. Насправді він не був першим, хто привернув увагу до цих подій. Першим був Леонід Кучма. Ще за його президентства існувала ювілейна медаль «80 років бою під Крутами».

 

— Як вшановують Героїв Крут у нашому місті?

 

— У Кропивницькому щороку проходить урочиста хода пам’яті Героїв Крут, також відбуваються мітинги біля пам’ятника Богдану Хмельницькому. Це гарна традиція, однак я вважаю обурливим те, що під час ходи люди вигукують: «Крути — наші герої, Винниченко — наша ганьба», перекладаючи всю вину за нестворення української армії на Володимира Винниченка. Насправді це вина не лише Винниченка як Генерального Секретаря, а й Грушевського, і Петлюри, і простих солдатів, які не хотіли іти воювати в українську армію, бо на той момент відчували себе ще не українцями, а росіянами. Причина у тому, що протягом тривалого часу Україна не мала змоги будувати власну ідеологію через свою школу, свою книгу, свої ЗМІ. Те, що армія була розпущена, — теж міф. Тому була ситуація, коли я та мій колега Олександр Ратушняк відмовлялися іти в колоні під вищезгаданим гаслом, оскільки воно не відповідає історичній правді та розколює українців.

 

 

— У чому актуальність збереження пам’яті про Крути у наш час?

 

— Зараз відбуваються ті самі події, як і сто років тому, тільки тоді епіцентром події була Центральна Україна, Київ, а сьогодні нащадки крутянців захищають Україну на Донбасі. А нащадки Донецько–Криворізької народної республіки, яка була розгромлена, і нащадки російських більшовиків атакують Україну. Різниця у тому, що ми зараз міцніші і маємо підтримку інших держав. Зараз війна триває лише на сході, а у 1918 році більшовики у цей час вже захопили наше місто і наближалися до Києва. Вислів–штамп «історія йде по колу» тут недоречний, адже нині виходить українська газета, книга, діють українські школи, університети, і найголовніше — незалежність України визнана в усьому світі. 

 

Наталя Нічишина  

 

Нагадаємо: Депутат міської ради Геннадій Маламен ознайомив молодь з подвигом крутянців

 

                     Кропивничани відвідали до Дня Соборності Холодний Яр (ФОТО)