Лауреат премії Маланюка розповідає про свій шлях до відзнаки, творчу діяльність та плани на майбутнє

Артем Луценко 

Поезія — це емоція, влучний постріл 

23–річний лауреат премії Маланюка про шлях до відзнаки,

творчу діяльність та плани на майбутнє

                  

 

Артем Луценко — кропивницький поет, учасник мистецьких читань та проектів, лауреат кількох літературних відзнак. У 2015 році з’явилася його дебютна збірка поезій «Півкроки». У 2016–му книга принесла авторові премію імені Юрія Яновського. Цьогоріч Артем Луценко став лауреатом обласної премії імені Євгена Маланюка.

 

 

— Артеме, чи вперше ти подав свої твори на здобуття обласної премії?

 

— Саме на премію Маланюка подавався вперше. До цього отримав премію Яновського, а ще рік тому — «Сокіл степів».

 

— Що для тебе означає отримання премії?

 

— Це для мене в першу чергу відповідальність. Тепер я не можу писати так, як зараз. Я повинен працювати над собою і з кожною наступною книгою доводити: те, що премію вручили саме мені, не помилка.

 

— Розкажи детальніше про збірку «Півкроки». 

 

— Це моя перша і поки що єдина збірка поезій. Вміщені у ній вірші я писав близько п’яти років. Книга поділена на два розділи, які відрізняються стилістично. Вірші у першій частині відображають мої модерні шукання, а у другій — мають класичну форму. Також у першому розділі вміщені виконані мною світлини, а ілюстраціями до другого стали малюнки.

 

— Що чи хто надихає тебе на творчість? Кому присвячуєш свої вірші?

 

— Зараз я всю свою роботу, всі нагороди присвячую дружині. Щодо натхнення, то по–різному. Буває таке, що не пишу півроку або ж за день пишу декілька творів. Це залежить від настрою та робочої обстановки.

 

— То натхнення приходить саме чи все ж його треба створювати самотужки, налаштовуватися на творчу працю?

 

— Частіше за все саме. Коли воно з’являється, треба сідати і писати, а не відкладати на годину чи до вечора.

 

— Коли розпочався твій поетичний шлях? Про що були перші вірші?

 

— Почав віршувати ще у школі, напередодні випуску. Це були наївні поезії про кохання. Зараз, коли перечитую їх, думаю: «Господи, що я написав» (сміється). Далі навчився помічати помилки та виправляти їх. Гадаю, за рік я читатиму те, що написав зараз, і розумітиму, що можна було краще. У студентські роки брав участь у поетичних конкурсах, читаннях. Так назбирався матеріал для книги.

 

— Що це були за конкурси? Яку роль вони відіграли у твоєму становленні?

 

— Передусім це битви поетів. Коли я читаю на публіку, то відчуваю деякий дискомфорт. Але читати потрібно, адже який сенс у тому, щоб писати, не презентуючи свою творчість? Такі заходи допомагають увійти в літературні кола. Також брав участь у конкурсах відеопоезії. На одному з таких у Черкасах спільно з Ольгою Луценко посів друге місце.

 

— Як ти почав працювати у жанрі відеопоезії?

 

—  У соцмережі «ВКонтакте» у мене була спільнота «Типовий  поет». Коли вийшла заборона російських сайтів, спільнота занепала. Лишився канал на YouTube. Для нього ми з іншими поетами почали знімати відеопоезію.

 

— Що таке відеопоезія?

 

— Це новітній жанр літератури, який поділяється на відеопоезію та відеодекламацію. Відеодекламація — коли людина просто стоїть у кадрі і читає з музикою на тлі. А відеопоезія — це вже кліп за мотивами вірша.

 

— Що необхідно для того, щоб створити відеопоезію?

 

— З обладнання — фотоапарат, можна непрофесійний, штатив та обов’язково мікрофон. Гарний звук — 30 відсотків успіху. Також елементарні навички відеомонтажу.

 

— Що сьогодні читає молодь? Якою повинна бути книга, яку читатимуть?

 

— Складне запитання, тому що я половину сучасної літератури не розумію. Популярні нині верлібри мені не видаються мистецтвом. Молодь читає Жадана, Іздрика. Безумовно, у них унікальний стиль. Письменники–початківці повинні стежити за трендами у літературі та дотримуватися їх, інакше читатись їхня творчість не буде.

 

— Чи маєш ти авторитета в літературі?

 

— В сучасній не маю, а з класиків мені подобаються Вінграновський та Симоненко.

 

— Часто поети–початківці несвідомо наслідують своїх кумирів. Чи траплялося таке з тобою?

 

— Так, певний вплив відчувається, особливо у перших пробах пера. Зараз намагаюся виробити власний стиль.

 

— Що слід робити, аби створити унікальний почерк?

 

— На це потрібен час, принаймні сім–десять років, і робота над собою. З технічного боку — уникати простих та дієслівних рим. Для класиків це було припустимо, сьогодні ж поет, який римує дієслова, вважається непрофесійним. Тобто важливим є не лише зміст твору, а і його форма.

 

— Чи відрізняється завдання сучасного поета від завдання, скажімо, Василя Симоненка?

 

— Я вважаю, що місія поета лишається незмінною — донести до читача думку і, головне, емоцію. Взагалі, якщо проза — це здебільшого раціо, то поезія — це емоція, влучний постріл.

 

— Тобто проза — не твоя царина?

 

— Я починаю писати прозові твори, але поки що не планую виносити їх на загал.

 

— Які плани на майбутнє?

 

— Я працюю над новою збіркою, хотів би видати її до Форуму видавців. Також мрію надрукувати книгу у видавництві всеукраїнського рівня, а не в місцевому. Планую брати участь у форумах, виставках, презентувати себе. Продовжуватиму розвивати проекти, наприклад «Міст» — електронні антології, що поєднують поезію митців з різних міст та навіть країн.

 

Наталя Нічишина   

 

Нагадаємо: На Кіровоградщині пройде концерт переможця національного конкурсу "ГОЛОС КРАЇНИ"