Лісова таборівка

  • 5 лип. 2016 11:57
  • 1532
    • Новина Лісова таборівка Ранкове місто. Кропивницький

    Таборівка з  вищезгаданою назвою, що відбулася з 23 по 29 червня  в урочище Бочки Знам»янського району, зібрала близько сотні дітей та молоді з усієї України. Пропозиція не лише відвідати табір, але й попрацювати інструктором, жодних заперечень не викликала. Спорядження в наплічник, наплічник за спину – і вперед!

    Організаторами табору виступили Кіровоградський кіш УДЮТ «СІЧ», Мобільна волонтерська група та  ВБО «Крила» під загальною егідою Міністерства у справах молоді й спорту України. Безпосереднє керівництво табором здійснювали  «січовики»: отаман подруга Відьма (Оксана Нетребенко), осавул  друг Пролісок (Костянтин Поляков), обозний друг Гак (Сергій Жабокрицький) та писар друг Лис (Микита Шендеровський). Медичні функції було покладено на волонтерку Наталю Салімову, а шеф-кухарем став Василь Тимченко. За «січовими» традиціями було побудовано й всю діяльність табору.

    У перший день хлопці та дівчата облаштовували табір, гатили греблю на Інгульці, аби можна було хоча б трохи від спеки охолонути та після господарських робіт помитись. На щоглах урочисто  під спів державного славня було піднято прапори України та УДЮТ «СІЧ». Вечірня ватра стала фактично вечіркою знайомств.

    Наступні дні почалася «бойова та політична підготовка». Проте, на відміну від суто мілітарних вишколів, головною метою було формування гармонійно розвинутого майбутнього покоління. Адже у порядку денному була й фізична підготовка, й тренінги з психології, лекції з історії, культури, творчі вечори, тощо.

    Щоранку після загальної побудки ранкова пробіжка й руханка – окремо хлопці й дівчата. Найменші залишались у таборі та виконували вправи на майданчику для шикування. Після ранкового туалету – шикування, де кожна група (чата) доповідає осавулові про стан справ. Інструктори, до яких належав і автор цих рядків, не були  виключенням. Далі осавул доповідав отаманові, лунала команда для хорунжих на підняття прапора під спів славня. Після цього лунала команда «Спо-чинь!», писар зачитував порядок денний, розподіляв чергових на кухню, і весь табір готувався до сніданку.

    Про сніданок-обід-вечерю слід розповісти окремо. Шеф-кухар був на вищому рівні, чітко підганяючи меню під кліматичні умови та фізичні навантаження. Після розкладу черговими порцій по посуду таборівців, без команди жоден не мав права розпочати. Лише після взаємних побажань: «Таборовикам – смачного! Старшині – смачного! Дівчатам – смачного! Хлопцям –смачного! Кухарям – смачного!» та відповідних «Дякуємо!» розпочиналась трапеза. Після цього чати розходились по локаціях, кожна з яких тривала близько 45 хвилин.

    У перші дні  локації були дійсно  більше мілітарного напрямку, головними інструкторами якого були силовики та ЦОТП «Цитадель». Зокрема, вогневу та тактичну підготовку провели співробітник «Цитаделі» Олег Ковальчук, службовець вибухотехнічного центру ГУНП в Кіровоградській області Дмитро Лісовий, психологічні консультації надавав  кризовий психолог Андрій Фоменко, а  про тактичну медицину розповів діючий військовослужбовець ЗСУ та  фаховий інструктор Костянтин Головацький. Всі інструктори  - з практичним бойовим досвідом.

    Наостанок всі бажаючі постріляли зі страйкбольних АК. Влучили – не влучили, але задоволення отримали.

    На вечір  - культурна програма. Після розподілу на команди діти та інструктори отримали завдання – відтворити казку, увівши до неї нових вказаних героїв, застосувавши вказане слово та вказаний предмет. Таких талановитих дітей я давно не бачив, та й інструктори не зганьбились. Наступного дня  - лекції з велотуризму, основ журналістики, презентація першої збірки віршів Наталкою Нічишиною. На вечірній ватрі діти змусили старшину та інструкторів ледь не валятися від реготу, демонструючи пародії. Головними героями стали осавул Пролісок, ветеран січового руху друг Ведмідь та автор цих рядків, що напередодні грав у казочці Козу –дерезу.

    Звісно ж, не відбувалося й без поодиноких порушень дисципліни, режиму роботи та культури поведінки. Граються хлібом – наступного разу сидять без хліба, регочуть на шикуванні – поза «Т» та відтискання(хлопці), присідання або поза «Дзен» для дівчат. А от якщо Пролісок побачить хоча б обгортку від цукерки – то все, ховайся. Уявіть собі – відбувається  церемонія поховання папірця  чи обгортки за участі всього табору: носіїв, копачів, салютної групи, плакальниць... А після цього  - скорботна вечеря. Ні,товариство, це просто треба бачити!

    Єдине, чим реально переймався – як будуть звертатись діти різного віку та з різних міст. Коли почув очікуване «Друже Кентавр», заспокоївся. Головним мотиватором щоразу були слова писаря Лиса: «Бо ви реально круті!» І дітлашня щоразу і щоденно це доводила.

    Між вечерею та ватрою під звуки гімну СІЧі обидва прапори спускались, оголошувались стойкові на нічну варту. У більшості випадків обходилось без пригод, але  без них, як на мене, було сумнувато. Проте останні дві ночі весь табір реально «відірвався» – і це теж не переказати словами.

    Ще одним  інструктором з тактичної медицини став учасник АТО Микита Кашницький, який виявився ще й чудовим письменником. Шевченківські читання провів викладач КДПУ Олександр Ратушняк, історичні оповіді – Пролісок та друг Орій,  а в історичному квесті з історії українського війська кращою була  13-річна Ганнуся Собчук (своє 13-ліття вона відзначала у таборовому колі).

     

     

    «Ми трохи повернуті...» - зазначає очільниця кіровоградських січовиків подруга Веселка (Олена Шендеровська). І воно так є. Групі з Донеччини  вдома розповіли, що вона їде на курорт. Вона й приїхала – з фенами, плойками ... Коли дівчатам пояснили, куди вони дійсно потрапили – вони були шоковані, й хутко поїхали додому. Але тема: «Ми чекали на пляж – а тут лише камуфляж... » ще довго згадувалась таборовиками. Саме така «повернутість» - адаптація давніх звичаїв до сучасних умов, створення у наметах маленької Січі та виховання почуття колективізму потрібні сьогодні новому поколінню. «Сила Істина Честь» - так розшифровується назва «СІЧ». І самі ці якості властиві українцям, які стають героями саме змалку, загартовуючи себе таким чином.

    Україна – земля героїв! Ними не народжуються, ними стають.

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

    Максим Гуцалюк.