Любко Дереш розповідає про сучасну українську літературу та свій новий роман

Грамотно написаний пост у мережі Facebook — показник освіченості людини 

 

 

Любко Дереш знаний в Україні як письменник, який рано розпочав літературну діяльність. Його перший роман «Культ» вийшов, коли Любкові було 17. З того часу у житті письменника були часи й відлюдництва та самозаглиблення, і активної творчої праці.

 

Цьогоріч вийшов новий роман Дереша «Спустошення». Про зв'язок твору з темою АТО, про те, як письменникові–початківцю влитися в сучасний літературний процес і не втратити себе, як пережити творчу кризу та хто з українських літераторів першим отримає Нобелівську премію, Любко Дереш розповів студентам Київського політехнічного інституту. На зустрічі побувала і наша журналістка. 

Зустріч мала формат діалогу між письменником та студентами. Коло тем, які розкрив митець, поділилися на кілька груп.

 

Про творчу кризу

— За час навчання в університеті я видав чотири книжки. Коли світ побачила остання, відчув, що темп, якого я дотримувався досі, починає потрохи вичерпуватися. Я відчув тиск дорослішання і застряг на одному романі. Почалася творча криза. Я подався в інші справи: вів передачу на телебаченні, вивчав спеціальність «психотехнології» у приватному університеті. Це був період пізнання, водночас на фоні спроб продовжити літературну діяльність я відчув наростання безцінності. Виникло бажання поїхати з країни. У віці 25 років я поїхав до Єгипту і прожив там рік з упевненістю, що ніколи не повернуся ані до літературної праці, ані до України. Так сталося, що в Єгипті одружився з українкою, але ми розлучилися, і я повернувся додому, зрозумівши, що література — сфера мого професійного прикладання. Вочевидь, зміна місця проживання стала переломним моментом у моєму житті.

 

 

Про гонорари та літературну освіту в Україні.

— Література в Україні — справа ризикована, тому що письменник не може бути впевнений, що матиме з неї гроші для утримання себе та своєї сім'ї. Гонорари й наклади не такі великі й доволі непередбачувані, тому в Україні письменників, які можуть житии лише з гонорарів, небагато. Це, зокрема, Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Сергій Жадан, Андрій Кокотюха, Юрій Винничук та деякі інші. Але це не означає, що треба шукати прибутку в інших сферах. Літератор може займатися не тільки написанням творів. Це можуть бути статті, виступи, лекції, презентації книг у різних містах, культурні проекти. У Європі, якщо Людина хоче присвятити своє життя літературній справі, вона займається тим, що називається «creative writing» (пер. «креативне письмо»). Іншими словами — викладанням письменницького ремесла. Здебільшого це робиться при університетах. На жаль, в Україні таких університетів майже немає, за винятком Острозької академії, де Сашко Ірванець очолює кафедру, що займається підготовкою літераторів. Іноді мої коллеги проводять там авторські курси. Це нагадує європейське чи американське «креативне письмо», але все ж більш поширеною і в Україні є недержавна літературна освіта. Це переважно київські освітні платформи: «Літосвіта», «Вільна школа журналістики».

 

Про грамотність

— Останнім часом помічаю, що в Україні зараз не так багато грамотних людей. Дивує те, як небагато українців можуть написати грамотно складений текст з узгодженими між собою словами, правильно вжитими розділовими знаками. Разом із тим тішить те, що багато людей хочуть опанувати ази письма. Про це свідчить широке зацікавлення вищезгаданими літплатформами. Тому я закликаю всіх приділити увагу цьому аспекту, адже навіть грамотно написаний пост у мережі «Facebook» — показник освіченості людини.

Про час для творчості

— Якщо ви взялися за літературну працю, то важливо правильно планувати свій час. Американський мотиваційний письменник Стів Кові дав Чудову пораду з цього приводу. Він вважає, що існує чотири категорії справ: важливі і неважливі, термінові і нетермінові. Якщо побудувати графік із прямих, що перетинаються, вийде чотири сектори: справи важливі термінові, неважливі термінові, важливі нетермінові і неважливі нетермінові. Якщо ви відносите літературну діяльність до важливих термінових, виділяйте на неї час щодня. Інакше ви поступово будете себе втрачати за повсякденною рутиною, поточними справами, які видаються важливими, а насправді такими не є.

 

Про натхнення

— Мене часто запитують, звідки приходить натхнення. Так от натхнення в нас є завжди.  Просто потрібно відвести для нього час, сісти за стіл чи комп'ютер, вимкнути засоби зв'язку і почати писати. Недарма кажуть, що апетит приходить під час їжі.

Про війну на сході в сучасній літературі

— Коли почалася війна на сході, українські літератори переступили важливу межу. Постало питання: як на це регувати, як відображати ці події, і чи варто говорити про них саме зараз, а не через кілька років. Є письменники, які чітко визначилися, що вони хочуть і будуть писати про війну. Спектр їхніх творів дуже широкий і різний за якістю. Хтось пише в ура–патріотичному ключі. Це не зовсім література, це вже агітки. Такі твори підбадьорюють бійців, проте вони надто скоростиглі й не виконують функції літератури. Але водночас з'являються такі твори, як «Інтернат» Жадана, «Довгічаси» Рафеєнка. Вони можуть говорити про окупацію східних областей художньою мовою, а не сухими фактами чи емоціями, бо пропустили це крізь себе.

 

Про завдання літератури

— Завдання літературного твору інше, ніж, скажімо, у репортажу. Література не покликана відтворювати дійсність такою, яка вона є, з усіма її гримасами, як помилково вважали класики марксизму та ленінізму. Навіть написаний у реалістичному ключі твір поміщає читача у простір символів, ідей. У цьому естетичному просторі відбувається не стільки інформування людини про якісь події, як явище катарсису. Це поняття давньогрецької філософії означає дотикання людини до самої себе, відновлення в людині людського. Буденність роздирає нас на маленькі шматочки, а читаючи гарну літературу, ми згадуємо, ким ми є насправді. Ми плачемо не тому, що помер головний персонаж, а тому, що всередині нас щось важливе нагадало про себе.

Про сучасний літературний процес, інститут книги та Нобелівську премію

— Українська література зараз активно розвивається. Нові імена з'являються не так швидко, як того хотіли би літературні критики, зате, можливо, завдяки забороні на ввезення російської літератури, вітчизняні видавці звертаються до перекладної та оригінальної літератури. На часі становлення українського Інституту книги. Також всі чекають, коли комусь з наших письменників вручать Нобелівську премію, роблять ставки на першість. Дехто з літераторів має доволі песимістичний погляд на таку перспективу: кажуть, що ця премія політизована і не варто на неї орієнтуватися.

 

Але час покаже, як має бути

Про відмінність української літератури від російської та новий роман

— За словами мого колеги, донецького письменника Володимира Афеєнка, істотною відмінністю української літератури є притаманність нашій літературі метафізичності. Метафізика — це тонка грань між реальністю і тим, що понад реальністю. Це ознака зрілої літературної традиції. Мій новий роман «Спустошеність» також нею пронизаний. Цей твір — історія дорослішання чоловіка, який перетинає межу суттєвої віхи у житті — 33 років. Це вік Ісуса Христа, час підбивання підсумків, коли треба мати своїх апостолів, свою Голгофу, свій хрест. Мій герой раптом усвідомлює, що життя проноситься повз нього. Хоча він має чималі здобутки, але вони не торкаються його внутрішньої грані. Я сам це пережив, і це дійсно страшно. Але кожна людина має через це пройти.

 

Про АТО

— Я не можу не реагувати на події на сході, але й не відчуваю, що можу про це говорити, вкладаючи важливі сенси. Якоюсь мірою відповіддю на них є роман «Спустошення». Він відсилає нас до 2010 року, подій на передодні Майдану. Тоді в Україні відбувалися дебати довкола проектів майбутнього. Я був причетний до таких обговорень. Пригадую, до України приїздили російські філософи, футурологи. Ця книжка частково відображає ті дискусії, бо одна з її тем — футурологія, або конструювання майбутнього, тобто те, як люди намагаються вийти на цивілізаційний рівень рефлексії.

За словами організаторки заходу студентки КПІ Світлани Лисичиної, такі творчі вечори є традиційними для їхнього вишу і мають назву «КПІ зустріч». 

На них запрошують видатних людей, які мають що розповісти студентам. Приємним бонусом для відвідувачів стало частування печивом та персональні передбачення у крафтових конвертах. Після розповіді пана Дереша кожен охочий мав змогу поставити йому запитання та отримати автограф. На київських студентів письменник справив гарне враження своєю освіченістю та вихованістю. А ми чекаємо Любка Дереша з презентацією нового роману в Кропивницькому.

 

Наталя Нічишина

 

Нагадуємо: Бібліотека Чижевського пропонує читачам книгу нобелівського лауреата