Майбутнє кожної дитини залежить від культури батьківства

  • 9 жовт. 2016 11:22
  • 1225
    • Новина Майбутнє кожної дитини залежить від культури батьківства Ранкове місто. Кропивницький

     

    Ми спробуємо допомогти вам розібратися у складних психологічних стосунках і знайти вихід із непростих життєвих ситуацій. Будьте щасливі та здорові!

    Багато хто з нас не вміє будувати щасливе майбутнє, тому що навчалися у нещасливих авторів своєї долі. Які, на жаль, не володіли знаннями про виховний процес. Адже культура батьківства є складовою частиною нашого життя.

    Все починається з дитинства. Це не підготовка до життя. Це саме життя. З моменту народження ми вчимося бути у стосунках, які і є суть самого життя. Ми дивимося на оточуючих людей, на світ навколо і отримуємо досвід, на основі якого будуємо своє доросле життя.

    Основою будь–якого життєвого сценарію є так звані батьківські приписи, які можуть даватися як вербально (словесно), так і невербально (без слів), але головне тут не це, а те, що вони можуть бути як позитивними, так і негативними. Якщо в дитинстві ми отримали достатньо турботи і любові (тобто приписи були позитивними), то і в дорослому житті все складається досить добре. Приписів є багато, та я розповім поки що про найпоширеніший  з них.

    Хочу зауважити, що особливостям психології виховання навчалися далеко не всі, тому батькові чи матері складно аналізувати свої вчинки, бо вони самі виховувались у стандартній сім’ї, де еталоном служили поведінкові рамки приписів їхніх батьків, залежно від культурного етносу.

    Отже, найрозповсюдженіший, застарі–лий припис, який надають своїм дітям сучасні батьки. Припис «не можна» («не ризикуй», «не роби!»), по суті, означає: «Нічого не роби, оскільки все, за що б ти не взявся, настільки небезпечно, що краще взагалі нічого не робити». Припис зазвичай дають своїй дитині одержимі страхом батьки, які забороняють їй робити звичайні для дитячого віку речі: стрибати, бігати і т. п.

    За рахунок таких, нібито простих, банальних слів відбувається навіювання дитині її неспроможності, перебільшення небезпеки навколишнього світу — універсальний спосіб прив›язування дитини до себе, уповільнення її сепарації (сепарація — це психологічна зрілість). Дитина не вміє читати думки, вона не знає про те, що ви боїтеся за неї, нервуєте. Смислом ваших слів або дій, для неї, є лише те, що ви вважаєте її неспроможною. Показником того, що людина недостатньо сепарувалася від батьків, є внутрішні і зовнішні нерозв’язані конфлікти: «начебто я роблю все «правильно», але в мене не виходить, я незадоволений результатом, все йде не так, як я хочу». У процесі відділення від батьків відбувається засвоєння тих теоретичних знань про життя, а також того практичного досвіду, який дитина отримала в сім›ї. Далі, під час перевірки своєї сепарації, відсівається все те, що застаріле і не актуальне, залишається корисне і цінне. Крім цього, людина навчається приймати самостійні відповідальні рішення і вибирати роботу, друзів, партнерів на основі своїх власних цінностей і під свою відповідальність, а не на основі теоретичних уявлень. Доросла людина, що не пройшла цей етап, залишається під владою батьківських сімейних сценаріїв і втілює всі ті ж помилки, що і її батьки, не в змозі розібратися, як вірно чинити в сьогоденні, згідно особливостей своєї особистості. І природно, через це їй не вдається стати щасливою.

    Хто така достатньо сепарована людина? Це та, хто сама знає, що їй потрібно, робить свої життєві вибори свідомо, а не під впливом установок мами і тата. Але це не виключає корисності певних батьківських правил. Просто людина зріла в змозі відрізнити, що з цих правил їй підходить, а що — ні. А для зрілості потрібно: адекватне сприйняття своєї особистості, тобто розуміння позитивної самооцінки, що знову ж таки залежить від стосунків з батьками, та задоволення важливих потреб людини соціально прийнятним чином. Коли це не відбувається, то до підліткового віку все стає дуже запущеним. Замість того, щоб вирішувати основне питання — «Хто я і куди йду» — підліток розвиває будь–які форми порушеного функціонування для того, щоб не відділятися від сім’ї. Як правило, девіантна поведінка, алкоголізм, наркоманія, академічна неуспішність, асоціальні компанії — традиційні способи довести світові свою неспроможність і забезпечити сім’ю необхідністю дбати про себе. Ставши дорослою, людина з приписом «не можна» має серйозні труднощі з прийняттям рішень.

    Інна Хирса, практичний психолог