Маркетологи та айтішники замість слюсарів? Як змінюється профосвіта?
Нещодавно Кабмін розширив перелік професій загальнодержавного значення. До списку додатково потрапили ще 6 спеціальностей, і тепер їх 25. Серед них не лише слюсарі, фрезерувальники і токарі, а й живописці, бджолярі та виноградарі. Держава оплачуватиме навчання дітей за цими напрямками у професійно-технічних закладах. Чи зможе система профтехосвіти в Україні забезпечити якісну підготовку конкурентоспроможних спеціалістів і які зміни відбуваються в галузі, проаналізували експерти Центру громадського моніторингу та контролю.
Освіта місцевим коштом
За даними рекрутингових агентств, на ринку праці України спостерігається парадоксальна тенденція: попит на фахівців технічних та робітничих спеціальностей залишається стабільно високим, однак задовольнити його українські училища, ліцеї та коледжі не можуть. На думку освітян, одна з причин – у низькому рівні підготовки, який надають професійно-технічні навчальні заклади (ПТНЗ).
«Треба розуміти, що всі вони були створені в радянські часи та були прив’язані до заводів та фабрик, яких зараз нема. Та мережа не відповідає сьогоднішнім проблемам. Крім того, значна кількість професійно-технічних закладів має менше 200 учнів», – зазначає екс-міністр освіти, професор Сергій Квіт.
Ще одна причина криється у невідповідності програм навчання до вимог працедавців та сучасної економіки. Ще три роки тому Президент України Петро Порошенко наголошував на важливості реформування професійно-технічної освіти та приведенні її до сучасних потреб ринку праці. Щоб подолати цей розрив, у 2016 році заклади профтехосвіти (ПТО) почали передавати місцевим громадам. Це було зроблено для того, щоб вони могли оптимізувати мережу училищ з урахуванням особливостей свого регіону.
«На місцях краще знають, які професії більш важливі для даного регіону. Важливо, щоб підготовка кваліфікованих кадрів була більш орієнтованою на регіони», – зазначила заступник директора департаменту професійної освіти МОН Катерина Мірошниченко.
Однак на місцях виявилися не готовими до перетворень, насамперед – фінансово. У більшості закладів ПТО виникли затримки з виплатами зарплат та стипендій, а також з’явилися проблеми з оплатою комунальних послуг. Країною прокотилася хвиля протестних акцій учнів та педагогів ПТНЗ.
«Тільки через кілька місяців у місцевих бюджетах стали з'являтися гроші на фінансування цих закладів. Їх лихоманило цілий рік», – зауважує заступник голови Профспілки працівників освіти і науки України Сергій Романюк.
Тоді для підтримки профтехосвіти Верховна Рада ухвалила зміни, за якими ПТНЗ отримали кілька джерел фінансування. Держава оплачує навчання дітей, які здобувають повну загальну середню освіту в стінах училищ. У 2018 році на це закладено 892 млн грн в рамках освітньої субвенції. Також державний бюджет покриває здобуття освіти за спеціальностями загальнодержавного значення у розмірі 119,6 млн грн. Окрім цього, заклади ПТО отримують кошти на модернізацію матеріально-технічної бази. За даними Кабміну, у 2018 році для цих цілей асигнували вдвічі більшу суму, ніж торік, а саме – 100 млн грн. Решту видатків фінансують місцеві громади з бюджетів областей та обласних центрів. У МОН наголосили, що аналіз місцевих бюджетів, проведений Міністерством фінансів України, доводить, що місцеві органи влади спроможні утримувати заклади професійно-технічної освіти, окрім поодиноких винятків. Керівники ПТО підтверджують, що нова схема може бути дієвішою за попередню у разі діалогу з владою та правильного перерозподілу видатків і прибутків місцевого бюджету. Так, за словами директора Харківського професійного ліцею будівництва і комунального господарства Миколи Лисенка, після передачі закладу громаді «фінансування з міського бюджету проходить надійніше і краще». Директор каже, що коштів достатньо, щоб проводити ремонт, вчасно виплачувати зарплати і стипендії та задовольняти всі супутні потреби ліцею.
