Минає рік, минає день… Чим 2018 рік запам’ятався кропивничанам?

 

Баланс року, що минає, для всіх кропивничан є різним. У когось в прожитому було більше перемог, у когось поразок. Щоб дізнатися, чим запам’ятався 2018­й жителям обласного центру, ми їх розпитали особисто. Також попрохали висловити побажання кропивничанам у майбутньому. 

 

Олександр Горбунов,

народний депутат:

 

— 2018 рік для мене був повний нових досягнень. Цього року через проект «Спортивне місто — здорова нація» була відпрацьована нова модель використання державної субвенції на придбання обладнання для освітніх закладів. І взагалі цей принцип змагань, в яких залучені батьки, вчителі та діти, активізували тренувальні процеси в школах міста, який на сьогоднішній день взяли на озброєння багато міст України. 

 

Новими яскравими барвами для міста в цьому році були дні проведення  Національного мистецького фестивалю «Кропивницький­2018».  

Приємно, що розпочаті проекти починають працювати безпосередньо для Кропивницького і його жителів, прикрашають його обличчя, роблять красивішим і сучаснішим. Це і відреставрований корпус педуніверситету, і відремонтовані дороги, такі як Велика Пермська, інші вулиці та прибудинкові території. І в цьому році ми реально розпочали масштабний проект злету нашої Льотної академії та запуску аеропорту у Кропивницькому.

 

Із того, що не вдалось. Мені здалось, що днів у тижні, а годин в добі стало набагато менше, їх просто катастрофічно не вистачало. Просто хотілось більше встигнути.

Чого побажати в наступному році? Перш за все, миру та злагоди, процвітання та здоров’я всім нам. А ще, оскільки наступний рік — це рік виборів президента та парламенту, я хочу всім нам побажати зробити правильний вибір. 

 

Ірина Требунських,

журналістка:

 

 — Рік був багатим на подорожі. Дніпро, потім ще раз Дніпро та Дніпропетровська область, Херсонська область — власне Херсон та винодільне господарство князя Трубецького, Костянтинівка Донецької області, Херсонська область (Рожеве озеро, Асканія Нова), Ужгород, Маріуполь, Буковель, декілька разів у Київ та ось тільки повернулася знов із Буковелю — ось такі «чекпоїнти» в мене були в цьому році. Обожнюю свою роботу.

 

Я радію, що цьогоріч відчула, як люди активізуються, розуміючи, що не слід покладатися на когось зверху, щоб зробити навколо себе гарно і комфортно. Все більше людей долучаються до заходів, пов’язаних із захистом прав людини, — адже нікого не можна дискримінувати, пригнічувати ні за кольором шкіри, гендерною ідентичністю, сексуальною орієнтацією тощо. Приємно було бачити в інформаційному полі, що люди вже не ведуться на дурні провокації, а вчаться перевіряти факти, відрізняти відверту провокацію — той же воєнний стан показав це.

 

Особисто в себе  вилікувала варікоз на ногах та деякі інші проблеми зі здоров’ям вирішилися, стала на лижі, з коханим святкуємо 10 років з дня першого поцілунку.

Побажаю землякам бути толернатними до людей. Давайте не вірити популістам, які обіцяють знизити податки і підвищити соціальну підтримку. Давайте питати в політиків не тільки «що зробите?», а й «яким чином ви цього досягнете?» Адже від вибору кожного залежить майбутнє, і це правда: чим активніше громада, тим складніше її обдурити. Побажаю побільше подорожей — адже нові враження та нові знайомства допомагають по­іншому оцінювати світ навколо та всередині нас.

 

Наталія Вельгун,

директорка загальноосвітньої школи №30: 

 

— Цей рік став особливим для мене і в особистому житті, і в професійній сфері. Я щаслива, що син за власним бажанням розпочав службу в 36­й окремій бригаді Морської піхоти ЗСУ, став учасником параду в столиці держави на День Незалежності. 

 

 

Також по завершенні контрактного терміну на посаді керівника школи мені довелося пройти через конкурсні випробування: я успішно подолала цю сходинку і продовжую трудову діяльність директором ЗОШ №30. Найнеприємніше (і це те, що б хотілося забрав старий рік із собою) — війна в країні. Це накладає відбиток на всі наші події, якими б щасливими вони не були. Кропивничанам  побажаю не забувати робити корисні справи для зміцнення тилу, очищення нашої землі від нечисті, примножувати добробут власний та країни в цілому, в родинах — злагоди й любові.

 

 

 

Олександр Ратушняк,

доцент кафедри української і зарубіжної літератури

ЦДПУ ім. Володимира Винниченка:

 

 — Найперше мені згадуються культурні події — це проведені заходи, успішні концерти, зустрічі з письменниками, участь у конференціях і фестивалях.

Найбільш знаковою для мене і, сподіваюся, для всього нашого міста, стала історико­культурна подія «Галичина і Подніпров’я 1918–2018: відновлення національних зв’язків», яку ми організували і провели спільно з Івано­Франківським драматичним театром імені Івана Франка на честь 100­-річчя перебування легіону Українських Січових стрільців на теренах нашого краю. Це і хода-­реконструкція, і висадка дубів на Хуторі Надія, і тижневі гастролі Франківського драмтеатру. 

 

Але, крім цього, 2018 рік запам’ятається також виступами відомих гуртів, поетів та виконавців.

 

Важливе і, я б сказав, особливе місце для мене має фольклорно­етнографічний проект «Баба Єлька», який придумали ентузіастки Інна Тільнова, Світлана Буланова та Вікторія Семененко, згодом долучився Олександр Майоров та я. Наші спільні експедиції по великих і маленьких селах, забутих хуторах залишають у душі водночас радісні й сумні емоції. Радість від того, який ми великий народ із такими глибокими традиціями, багатющою культурною спадщиною… 

 

З негативного не хочеться нічого згадувати, але про це теж варто сказати — 2018 рік позначився повзучим, але невпинним втрачанням міського простору, знищення зелених насаджень, забудовою міста безглуздими ларьками і потворними торговельними точками, що безсистемно з’являлися протягом року в найнесподіваніших місцях: і на клумбах, і на набережній у центрі, де раніше ніхто б не додумався їх ставити. А зараз чомусь це стало можливим! І нинішня влада, на чолі з міським головою, не просто допустила це, а навіть очолила цей ганебний процес! Найбільше приголомшила мотивація мера — виявляється, заставляючи тротуари, сквери і клумби своїми торговельними точками, так він бореться з конкурентами, щоб вони там не понаставляли своїх. 

 

Це якщо стисло мої враження від року 2018, якщо взяти наше місто і події в ньому, до яких я був причетний. У всеукраїнському масштабі з позитивного рік, звісно, запам’ятається проголошенням єдиної Української помісної православної церкви і наданням їй Томосу! З негативних — відкрита і неприхована агресія Росії проти українських моряків у Керченській протоці, обстріл кораблів і захоплення їх в полон. Тепер це робили не «зелені чоловічки» без шевронів (хоч і від того нам не легше), а військові кораблі під прапорами держави­агресора. Це очевидний доказ світові, що в нас з РФ іде війна. 

Серед полонених є наш земляк Роман Мокряк, маму якого я знаю особисто, тож дуже переживаю за нього та за багатьох інших, що потрапили в російський полон тепер, і за тих, що вже роками там перебувають. А також нерадісно мені від того, що протягом 2018 року на Донбасі загинуло 113 військовослужбовців, а 776 — були поранені у боях, і продовжують гинути сьогодні. Ось такі сумні обжинки року справляє війна. І нам про це не можна забувати. Тож за святковим столом у новорічну ніч я обов’язково вшаную їх і пропоную це зробити іншим. А також закликаю всіх утриматися від використання піротехніки. Задумайтеся, що ваші петарди нагадують вибухи і постріли тим людям, які це пережили на фронті. 

 

Людмила Шукрута,

голова обласної громадської організації «Серце матері»: 

 

 — Цей рік для мене був особливим тим, що нарешті в нашому місті відкрився молодіжний центр для молоді з інвалідністю «Сильні духом»! Там наша особлива молодь буде займатися своєю улюбленою справою, а не сидіти в домівках у чотирьох стінах. Рік був не простим, цікавим, бурхливим та повним пригод. З’явилося багато нових цікавих знайомих і друзів. Про погане і зле ні слова, воно скоро забудеться, не залишивши й сліду! У новий 2019 рік входжу з оптимізмом. Надіюся, що невдовзі закінчиться війна і всі сини, чоловіки та діти повернуться до своїх домівок. Хочу подякувати друзям, які були поруч зі мною, та побажати всім і надалі допомагати один одному, розділяти радісні моменти життя, підтримувати це в наш час так важливо! Здоров’я всім міцного­міцного, Божої ласки, гармонії з собою та оточуючими.

 

Дмитро Семенюк