«Моїх ровесників очолює надія», — так позиціонує своє післямайданне покоління ця поетеса

«Моїх ровесників очолює надія», — так позиціонує своє післямайданне покоління ця поетеса.

 

До Катерини Нікітченко, побачивши її в 2015 році на літстудії «Степ», на книговирі, на конкурсі ім. В.Гончаренка (не пам’ятаю, де вперше, років три тому), я одразу прониклась довір’ям, повірила в її обдарування, в серйозність намірів молодої душі. Читаючи її чергову сповідь «Будильники з рим» (ЦУВ, Кропивницький, 2017, 71 с., накладом 300 примірників). Книжка, яка за умовами конкурсу видається переможцеві державним коштом. Зміна влади в обласній письменницькій організації, на жаль, пригальмувала її вихід у світ.

 

За цей час журналістка із Новоукраїнки стала борисполянкою, дружиною і мамою, змінила прізвище на символічне «Книженко», але залишила дівоче для літератури. Воно, надіюсь, утвердиться серед уже відомих за 15 років існування конкурсу іменитих його лауреатів: Т.Андрушко з Малої Виски, Ю.Обжеляна з Добровеличківщини, І.Немированої з Вільшанки, К.Поліщука з Кропивницького та  І.Кримської з Олександрівщини. Радує й те, що з відродженням літстудії «Ранок», якою керує О.Антоненко, у Новоукраїнці пожвавішав літпроцес.

 

Що подарувала її нова, друга книжка? Радість утвердження: не помилилась я в ній. Оригінально скомпоновано збірку за хронологічною ознакою: «Втомлене надвечір’я», «Дитячий час», «Шал ночі» і «Коли надходить ранок». Виявляється, у дівчини філософський спосіб мислення, на що вказує у післямові й редактор книги В.Бондар, як на розмаїття тем, чим багаті далеко не всі молоді, навіть лауреати. Демонструє авторка і раннє вміння думати по–державному й відчувати світ свіжо–молодо (але не зелено), дивуючись тому, мимо чого інші байдуже проходять.

 

Коли читаю її «Вірші про вірші», згадую пересторогу одного з керівників молодіжної літстудії «Сівач», яку після В.Гончаренка на початку 80–х рр. минулого століття очолював В.Базилевський. Він наголошував, що треба уникати позиції «я в мистецтві», але розвивати позицію «мистецтво в мені». Це успішно й робить К.Нікітченко, чим своєрідно продовжує розвідки літературознавця С.Михиди в царині психології творчості. До речі, це підтверджує і потенціал дитячої поетеси, оприявлений у розділі «Дитячий час», де типово–класичну тематику посезонного опису природи для дітей Катерина повернула в свіже русло. До речі, своєрідність її, сучасність, індивідуальність проглядає вже в назвах віршів: «Речі для дерев», «Вусаті сни», «Де квіти принесено мертві», «Втікачі від невдячності», «Старенька дівчинка». Вона продовжує жити, як задекларувала в першій книзі «З дивацтвом у кишенях», звіряючи час і будячи нас «Будильниками з рим». Я спеціально нічого не цитую. Мені хочеться, щоб ви самі розкрили («Ще теплі від сну») цю книжку, в якій є оригінальні рими, звукопис, розмаїття нюансів, інтонацій.

Дякуючи авторці за насолоду, натякаю, що хотілось би в майбутніх книжках більш яскравої інтимної лірики, бо в цій «Шал ночі» трохи стриманий…

 

05.02.2018 

А. Корінь

На фото: Катерина Нікітченко та Олександр Жовна на «Весняному книговирі» 

фото Тусовка