Місто рівних можливостей: мрії та реальність.
Про доступність міської інфраструктури для осіб з обмеженими можливостями не говорить лише небіжчик. Проте зрушити це питання з місця майже не вдається. Чергова акція за участі інвалідів – візочників перед міською радою анонсувалась саме під гаслом «Місто рівних можливостей». Зібрання навіть організувало додаткові візочки, аби посадовці мали змогу відчути себе у ролі обмеженого в пересуванні.
Чекати довелось вельми довго. Першим до пікетників вийшов секретар міської ради Сергій Бойко. Перед цим новопризначена заступниця міського голови з гуманітарних питань Наталя Дзюба так поспішала на апаратну в ОДА, що навіть не пригальмувала, аби поцікавитись метою зібрання. Бойко уважно вислухав, але конкретного шляху вирішення проблеми не оголосив. Нібито він і має рацію: перелік пропозицій від громадян опрацьовується профільним відомством, депутатською комісією, виноситься на виконком, а далі на сесію міської ради. Тому людей він вислухав скоріше як людина, ніж як депутат чи посадовець.
Очікування на міського голову виправдалося - Андрій Райкович вийшов до зібрання, незабаром підійшли й заступники – Олександр Мосін та Олександр Грабенко, а згодом повернулась з ОДА і Наталя Дзюба. Райкович намагався осмислити проблему, але відповідав давно завченими тезами – про закупівлю двох десятків нових тролейбусів, обладнаних пристроями для завантаження візочків, облаштування пандусів там, де це реально можливо, хоча не завжди там, де це необхідно. Звісно, підлеглі отримали відповідні вказівки, але коли буде конкретні напрацювання – невідомо. Єдине, що точно зрозуміло – не в цьому бюджетному році.
Проблем, як виявляється значно більше, ніж оголошувались пікетниками. Наявні громадські вбиральні не обладнані для інвалідів-візочників, а спеціалізовані взагалі відсутні. Так зване соціальне таксі не завжди вчасно приїздить на виклик, а доїхати своїми силами іноді проблематично з причини ганебного стану шляхового покриття. Та й замінити пробите колесо на візочку не кожному під силу – але це вже питання до конструкторів цього транспорту.
На жаль, жоден з посадовців так і не спробував проїхатись візочком. Як зазначив Андрій Райкович, «це не головне…».За його словами, хотіли почути владу - влада вийшла до людей. Проблему почуто, вона буде опрацьовуватись для комплексного вирішення. Проте навряд чи ці канцеляризми вплинуть на очікування пікетників. А реакція цілком здорових громадян, левова частка яких просто мовчки проходила повз візочників, прикро вразила –адже у будь-який час лави візочників можуть поповнитись.
У підсумку всі з надією очікують хоча б перших кроків до вирішення проблеми. Найбільш болюче це сприймають діти, які склали майже половину від загальної кількості. Поки що вони пересуваються у дитячих візочках, якими кермують їхні батьки. А що буде, коли вони подорослішають? Про це варто міркувати було ще вчора…
Один день журналіста "Первой городской" в інвалідному візочку
