На Кіровоградщині відкрили "капсулу часу" (ВІДЕО)

У Світловодську оприлюднили посилання нащадкам, закладене у "капсулу часу"  50 років тому.

Про це повідомляє інтернет-видання Світловодськ

Кремгесівці (майбутні світловодці), які 7 листопада 1967 року вмуровували в Обеліск слави Капсулу часу з привітанням-посланням наступникам, які мають його прочитати через 50 років, навіть, у думках не припускали, яка атмосфера пануватиме на тому ж Обеліску 17 листопада 2017 року. Тобто, через піввіку…
 "Україно, Україно… вірне серце твого сина я кладу тобі до ніг" лунало, зокрема, цього дня з динаміків, а не "Лєнін такой молодой і юний октябрь вперєді".
А люди! Вони не тримали "серпасто-молоткасті" червоні прапори, а синьо-жовтні повітряні кульки і прапорці. Тобто, на явно відбувалося таке, за що тоді, у 67-у, запросто відправляли до Сибіру — за "український буржуазний націоналізм". Тим не менш, якщо заповідано "відкрити і прочитати" — так тому й бути… Якщо дивитись на світлину з цього заходу у 1967 році, у 2017 людей на церемонію з Капсулою часу прийшло майже так само — багато.

Саму Капсулу дістали зарання — щоб на заході не томити людей з її від-муруванням. І щоб довідатися, якої величини ніша, де вона "покоїлась" 50 років. Бо ж ближче до "часу Ч" виникла ідея: те, що знаходиться у Капсулі, витягти, прочитати, після чого туди (у Капсулу) вкласти вже нове послання — від нинішнього покоління, яке треба дістати і прочитати через 50 років, тобто, 17 листопада 2067 року… Після невеличкої "преамбули" до сього дійства, Капсулу дістали і "відкоркували". Всередині у доволі пристойному стані знаходилися: червоно-синій прапор тодішньої УССР і власне, пергаментний папірець з Посланням… Як запропонував на підготовчій до церемонії комісії ваш кореспондент, право оприлюднити текст було надано Тамілі Степанівні Шевченко — матері нині покійної Ганни Дубовик, яка, будучи 11-річною школяркою Анею Атапіною мала врочисте слово на відкритті Обеліску слави (і Капсулу тоді замурували) 5 листопада 1967 року. До слова, як підкреслили присутні на заході кореспонденти столичного телеканалу "1+1", які побували на подібних врочистостях у багатьох містах України, світловодський текст, поки що, єдиний, який написано українською…

А ось що прагнули донести до нас наші попередники: "Дорогі товариші! Цей Монумент — данина героїчним синам і дочкам Радянської країни, які в грізну годину Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.) своєю стійкістю, беззавітною мужністю, кров’ю своєю завоювали Перемогу над фашизмом, відстояли честь і свободу першої в світі соціалістичної держави — Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Знайте і пам’ятайте завжди Ви, їх потомки: то були сильні, повні енергії, життєрадісні радянські люди. Їх було багато — десятки, сотні тисяч. Заради Перемоги, заради Щастя прийдешніх поколінь вони віддали найдорожче, що є в людини – своє Життя. До останнього подиху їх руки міцно стискували зброю. Запам’ятайте ті, до кого дійде наше слово: Велика Перемога над лютим і сильним ворогом була здобута вашими предками під проводом славної партії комуністів, партії Леніна. Вона кувалася на фронті і в тилу, їй були до кінця віддані всі сили народу. Цей Монумент — творіння з граніту і сталі. Він житиме довше, ніж люди. Та саме люди, тільки люди, дають безсмертя всьому, що стосується їх подвигу. Нехай цей пам’ятник завжди нагадує живим про подвиг тих, хто загинув у битві за Батьківщину, захищаючи вічний вогонь життя — Комунізм. Бережіть його у віках! Цей Монумент споруджений вдячними громадянами Кремгеса як священний пам’ятник героям, що полягли в бою. Нехай не заростає до нього народна стежина. Нехай в пошані схиляють голови перед Пам’ятником нащадки героїв. Монумент споруджений на ознаменування 20-річчя Перемоги Радянського Союзу над фашистською Німеччиною у Великій Вітчизняній війні. Листопад 1967 року".


Після чого "капсульний" вміст було передано директорові міського краєзнавчого музею Андрієві Бутку — на зберігання. Потім настала черга закладання у спорожнілу капсулу (ту ж саму — збереглася бездоганно) на наступні 50 років Послання — від нинішньої генерації світловодців. Як вточнив ведучий Павло Маліцький, текст писався і узгоджувався учнями-старшокласниками місцевих шкіл. А честь зачитати його для присутніх було надано ватажкові студентства Світловодського коледжу Дмитрові Шевчуку.

Ось мають прочитати наші нащадки 17 листопада 2067 року: "Вітаємо тебе, юнь Світловодщини! Ти тримаєш у руках не просто лист, а яскраве свідчення неперервного зв’язку поколінь нашого мальовничого Наддніпрянського краю. Історія рідної землі схожа на велику книгу, кожний аркуш якої сповнений мрій і звершень. Свою сторінку до поважного фоліанту вписали й ми – молодь міста Світловодська. Наш час — час прогресивних соціальних оновлень. Ми є свідками розбудови Нової української школи, в центрі якої орієнтири на цілісну усебічно розвинену особистість, патріота з активною позицією, інноватора, здатного змінювати навколишній світ. Немає сумнівів, що в майбутньому саме такими випускниками пишатиметься наше славне місто, адже, подібно хліборобу, вже сьогодні засіваємо ниву й сподіваємося на добрий урожай. Огорнуті увагою, любов’ю, добром зростають наші талановиті й обдарованні діти. Ми щасливі з того, що лунає їхній щирий сміх. Шановні нащадки! Хай над вами зоріє мирне небо, хай криниця вашої душі буде сповнена добром і милосердям. Впевнені, що ви щасливі, бо народилися в найпрекраснішому місті на Дніпрі — Світловодську. Сподіваємося, що ви живете в могутній, прекрасній європейській державі Україні, і горді тим, що в загальній скарбниці вашого успіху є часточка, вкладена нами – молоддю 2017 року. Цей Монумент споруджений вдячними громадянами Кремгеса, нині Світловодська, як священний пам’ятник героям, що полягли в бою. Нехай не заростає до нього народна стежина. Нехай в пошані схиляють голови перед Пам’ятником нащадки героїв".

Ось це і вклали до Капсули разом із прапором, цього разу, з тим, за який у 1967-у можна було і до Сибіру "загриміти", і замурували… Серед офіційних промов була лиш одна — з вуст міського голови Валентина Козярчука. Розпочав пан Валентин, як належить, з Капсули. Але вже за хвилину, вірогідно, подумавши, що цього достатньо, розповів про те, як Лі Куан Ю у 1959 році, ставши прем’єр-міністром злиденного та корумпованого тоді Сінгапуру, за кілька років перетворив цю державу-місто в одну із найбільш розвинених країн світу. Це вдалося йому, повчав оратор, насамперед, завдяки нещадній боротьбі з корупцією і суворим адміністративним покаранням: плюнув на вулиці чи недопалок мимо урни кинув — штраф у кілька сотень доларів… Завершилось же дійство Гімном Світловодська та випусканням у мирне чисте небо десятків повітряних кульок кольорів українського прапору.