Народжені літати. Як розвивалась авіація на Кіровоградщині?

Народжені літати

 

Зі шкільних уроків історії спливають у пам’яті розповіді про авіаційний бум двадцятих — тридцятих років минулого століття, коли в тодішньому СРСР (й Україні зокрема) авіація увірвалася в життя людей як новий перспективний напрямок розвитку суспільства, промисловості, армії...  

 

То був час масового захоплення авіацією. Значною мірою і завдяки її військовим можливостям. Країні потрібні були пілоти, парашутисти, тому повсюди почали виникати аероклуби. У тодішньому Кіровограді він з’явився 1933 року внаслідок реалізації державної програми з їхнього створення.

 

Авіаспортклуб для потреб армії  

Теперішнім керівником кропивницького авіаспортклубу Кропивницької обласної організації ТСО України є Олександр Остапенко, який також є співзасновником місцевого ТОВ «Льотна школа «Форсаж». Очолює авіаспортклуб він нещодавно, замінивши на цьому посту Григорія Карапиша, який багато років керував клубом, а тепер став заступником нового керівника. Саме вони й розповіли авторові написаного про минуле й сьогодення нашого авіаспортклубу ТСО України.

 

Заснували його за підтримки пілотів бомбардувального полку, що базувався на аеродромі Федорівка. Першими його інструкторами стали військові пілоти того полку. Спочатку в клубі готували планерників, через рік з’явилися літаки, почалася підготовка парашутистів. До початку німецько–радянської війни 1941–1945 років у клубі підготували велику кількість професіоналів, які під час війни виявили себе з найкращого боку. 

 

Клуб входив до системи ДТСААФ, його діяльність фінансувало Міністерство оборони СРСР. Заробітна плата працівників, пально–мастильні матеріали, літаки, парашути — усе це входило в те фінансування. Члени клубу ж сплачували символічні членські внески. Під час керівництва клубом Григорія Карапиша існував план підготовки близько 240 призовників–парашутистів протягом року. Їх присилали з військкомату. Призовників розміщували в казармі на аеродромі у Федорівці. Протягом десяти днів займалися парашутною, фізичною, військовою та стройовою підготовкою, здійснювали по три стрибки. Після цього юнаки потрапляли на службу в повітрянодесантні війська.

 

Працювали в клубі й за програмою підготовки курсантів раннього віку. Юнаки–дев’ятикласники, які хотіли стати пілотами, приходили до нього й замість практики в школі влітку літали за спеціальною програмою на спортивних літаках. Займалися протягом навчального року теорією — тричі на тиждень. Після десятого класу, якщо добре складали іспити, їх поза конкурсом приймали до військового авіаційного училища (наш авіаспортклуб був закріплений за чернігівським). Та багато хто з них вступав і до інших авіаційних військових та цивільних училищ, зокрема й до цивільного льотного училища в тодішньому Кіровограді. Загалом ті, що проходили через авіаспортклуби ДТСААФ, ставали гордістю авіації, найкращими пілотами.

 

 

Наші видатні спортсмени

Та були в авіаспортклубі й ті, хто літали і стрибали з парашутом лише задля задоволення, спортивної зацікавленості. Крім майже 240 юнаків, направлених військкоматом, ще близько 300 осіб займалися парашутним спортом, виконували 250–400 стрибків на рік. Серед них траплялися й особливо обдаровані. Як–от Дмитро Бурмістров, який у перший рік занять лише за перших чотири місяці здійснив 150 стрибків, виконав перший розряд і того ж року виступав уже на чемпіонаті України з парашутного спорту в особистому заліку (у подальшому він став командиром повітряного судна Ту–154). А загалом треба займатися три–чотири роки, щоб здобути перший розряд, стрибнути не менш 200–400 разів, щоб демонструвати гідні результати. 

 

Авіаспортклубівець Сергій Токар почав стрибати з парашутом у чотирнадцять років. До армії виконав норматив майстра спорту. Служив у ЦСКА, у складі молодіжної збірної виступав на міжнародних змаганнях, став майстром спорту міжнародного класу. Після служби в армії повернувся в клуб, вступив до Державної льотної академії України (ДЛАУ) й став пілотом. Світлана Тараненко прийшла до клубу іще школяркою, досягла високих результатів, здобула звання майстра спорту, входила із середини вісімдесятих років до складу збірної СРСР, стала рекордсменкою світу. Загалом наш аероклуб протягом 70–80–х років підготував близько 30 майстрів спорту.

 

З часом виявилось, що українській армії не потрібні послуги авіаспортклубу. Через це він втратив повноцінне державне фінансування і фактично став спортивною організацією, якій задля виживання було запропоновано самій заробляти гроші. За таких умов існують аероклуби в багатьох розвинених країнах. Але там охочі стрибати з парашутом і літати у змозі заплатити за це. У нас же — мало хто. Тому кількість польотів значно скоротилася, а парашутний спорт у Кропивницькому і області й зовсім зник. 

 

У клубі значно скоротили кількість працівників. Певний час він співпрацював з курсантами ДЛАУ, які за власним бажанням проходили пілотну підготовку на авіаспортклубівських Як–52. Після певних адміністративних узгоджень між клубом та ДЛАУ було укладено угоду про співробітництво. Клуб працював з курсантами льотної академії, а вона оплачувала роботу працівників клубу. Тепер же цієї співпраці немає, бо курсантам дешевше налітати певну кількість годин у приватних льотних школах. 

 

У авіаспортклубі чекають на вас!

Однак авіаспортклуб зберігає і плекає традиції, закладені попередниками. І готовий надати можливість усім охочим відчути себе справжніми повітроплавцями. Новий стимул для свого розвитку він отримав тоді, як розпочалася його співпраця з ТОВ «Льотна школа «Форсаж». Літаки обох організацій базуються на аеродромі в селі Федорівці. Льотна школа готує пілотів для комерційної авіації, а клуб — любителів і спортсменів. Та це не заважає їм співпрацювати: керівник авіаспортклубу Олександр Остапенко одночасно є інструктором, екзаменатором і викладачем теорії в льотній школі. Він долучає до роботи в ній і працівників клубу, які там і теорію викладають, і літають з курсантами льотної школи. Така співпраця дає можливість особовому складу авіаспортклубу повноцінно працювати й не втрачати своїх навичок.  

 

 

Нині авіаспортклуб має два робочих Як–52 і три неробочих Ан–2, один з яких заплановано відремонтувати, щоб розпочати відродження в Кропивницькому парашутного спорту. Новий керівник зі своїм заступником шукають інвестиції як для відновлення парашутних стрибків, так і для придбання нової техніки. Заплановано задля отримання коштів на це провести низку комерційних заходів, які даватимуть прибуток клубові. Тож його працівники не сидять склавши руки, а міркують над тим, яким чином відродити повноцінну діяльність клубу. Добре також, що в Кропивницькому є приватні підприємці, які люблять авіацію й готові надавати кошти на її розвиток. 

 

Зараз членами клубу є близько сорока людей, частина з яких активно займається авіаційним спортом і виступає на змаганнях. Це, наприклад, Марко Попов, Олександр Зайцев, Дмитро Давидкін, Андрій Мадонич, Олег Бондар, який у змаганнях участі хоча й не бере, однак уже є хорошим пілотом.

 

 

За словами очільників кропивницького авіаспортклубу ТСО України, стати його членом може кожен, хто пройде медичну комісію й у змозі оплачувати навчання й пальне. Інструктори розпочнуть з новачком працювати за програмою льотного навчання, вони в змозі підготувати з нього пілота протягом одного сезону — від квітня до листопада. Тож у клубі, навчальні приміщення якого знаходяться в одноповерховій будівлі на подвір’ї Кропивницької обласної організації ТСО України, завжди раді тим, хто прагне побачити землю з кабіни літака або ж з–під купола парашута.

 

Юрій Сергійчук  

 

Нагадаємо: У Кропивницькому 3-ий полк спецпризначення відкриває свій музей