«Навіщо тестуватися на ВІЛ? Щоб жити», - соціальна працівниця із Новоукраїнки

«Коли я прийшла тестувати людей на ВІЛ в одне підприємство, від мене втікали люди», – так починає свою розповідь жінка.

Надія Балан – соціальна працівниця благодійної організації «100 відсотків життя. Кропивницький». Жінка тестує людей у місті Новоукраїнка в рамках реалізації проєкту USAID «Інновації для подолання епідемії ВІЛ».

Люди не проходять тестування з різних причин. Хтось не розуміє, навіщо це робити, хтось впевнений, що це його не стосується, хтось вважає, що якщо результат буде позитивним – життя закінчиться, а хтось боїться осуду.

Це «проблема» – багатьох маленьких (і не тільки) населених пунктів. І виклик – для організацій, які роблять усе можливе, щоби спростувати ці та подібні міфи та упередження.

Кого тестувати на ВІЛ?

«Вмовити людину пройти тестування – не так і просто. Адже перше, що я чую, що «СНІДом хворіють “проститутки”, “наркомани” та «геї», – розповідає Надія Балан.

У споживачів ін’єкційних наркотиків, секс-працівниць, чоловіків, які мають секс із чоловіками справді дуже високі ризики. Але єдиний раз без презерватива чи один експеримент з наркотичними речовинами можуть стати вирішальними для будь-якої людини.

“Найпоширеніший шлях передачі ВІЛ – статевий. Якщо стався незахищений секс, тест на ВІЛ необхідно робити, як мінімум за чотири тижні. От нещодавно я сказала це Ірині, з якою зустрілася в парку. Вона погодилася пройти тест, адже зізналася, що мала незахищені статеві стосунки. Коли робила тест, бачила - вона хвилюється – трусилися руки. Результат був негативним. Вона видихнула з полегшенням. А потім додала: «Тепер жодного разу не погоджуся на секс без презерватива. Результат міг бути іншим». Реакції бувають різні», – розповідає Надія Балан.

Загалом профілактичне тестування на ВІЛ необхідно робити один раз на рік усім, особливо вищеперерахованим категоріям. Це зовсім нескладно.

Не потрібно нікуди йти, соціальна працівниця сама приходить на підприємство, в організацію чи до людини, проводить тестування швидко і конфіденційно. Щоправда, інколи і це не переконує людей.

«У грудні я пішла на місцеве підприємство. У благодійній організації ми практикуємо дні тестування. Так от, з керівником домовилися завчасно, людей попередили. Керівник протестувався. Запрошуємо далі – люди відмовляються, вибігають. Того дня я протестувала лише чотири людини. Планую ще один візит до них. З людьми треба працювати, пояснювати, що турбуватися про себе і рідних – це не лише купувати потрібні речі», – каже соціальна працівниця.

«Наливайки» поки не спрацювали»

ВІЛ-інфекція досить поширена серед людей, які вживають наркотики ін’єкційно. Усе через те, що часто один шприц “гуляє” серед кількох людей. Більшість з них у Новоукраїнці Надія вже тестувала. Багато кому допомогла з отриманням лікування, яке в Україні видається безплатно.

Та кількість наркозалежних збільшується. І Надія намагається достукатися до кожного. У Новоукраїнці є так звані «наливайки», де збираються наркозалежні. Жінка про них знає, тому кілька вечорів навмисне проходила поряд, аби придивитися.

«Інше місце – це сайт видачі замісної підтримувальної терапії наркозалежним. Я нещодавно там запропонувала двом наркозалежним жінкам пройти тестування на ВІЛ. Вони погодилися. Я одразу і протестувала, щоб не передумали. Поки «наливайки» не спрацювали. Та я зараз вибудовую місточки з рекрутерами – людьми, які за винагороду мотивуватимуть наркозалежних до тестування на ВІЛ. Ми пробуємо різні методи, аби виявити людей з ВІЛ, допомогти їм розпочати лікування та зупинити епідемію ВІЛ», – розповідає Надія Балан.

На ВІЛ тестує понад шість років

Жінка каже, що можливість безплатно тестувати людей у громаді відбувається завдяки реалізації проєкту «Інновації для подолання епідемії ВІЛ». Він втілюється у громаді з листопада і направлений на інформування про ВІЛ, доступні послуги профілактики та лікування, зміну ставлення до тестування на ВІЛ, а також залучення до ВІЛ-сервісних послуг представників і представниць ключових груп.

Загалом Надія працює у соціальній сфері понад шість років. За цей час вона протестувала понад чотири тисячі людей. Люди, які дізнаються про позитивний ВІЛ-статус, отримують моральну підтримку від соціальної працівниці, допомогу у постановці на лікування та отримання медичних препаратів. І всі вони живуть повноцінним щасливим життям: народжують дітей, працюють, мандрують, займаються сексом. Головне – щоденно приймати антиретровірусну терапію (медичну допомогу для людей з ВІЛ).

«Знати свій ВІЛ-статус має кожен, хто дбає про своє здоров’я. Коли мене запитують, навіщо тестуватися на ВІЛ, у мене відповідь проста: щоб жити», – завершує Надія Балан.

Текст: Вікторія Семененко