Інші люди. Першого жовтня у всьому світі відзначається Міжнародний день людей похилого віку

 

Першого жовтня у всьому світі відзначається Міжнародний день людей похилого віку, проголошений Генеральною Асамблеєю ООН, а в Україні це до того ж і День ветерана.

 

Україна як повноправний член ООН підтримала ініціативу міжнародного співтовариства і з 1991 року щорічно відзначає цей день. Рішення про відзначення в Україні Міжнародного дня громадян похилого віку та створення належних умов соціального захи-сту пенсіонерів, людей з інвалідністю, одиноких непрацездатних громадян затверджено урядовою постановою від 26 вересня 1997 року. Відповідно до Указу Президента України від 24 вересня 2004 року №1135/2004, 1 жовтня Україна відзначає і День ветерана.

 

 

– Не люблю оцю назву – День людей похилого віку, хоча це і міжнародна назва і свято міжнародне. Що ми святкуємо? Я вважаю, що це люди поважного віку. Вони у своєму житті дуже багато зробили. Будували своє суспільство, підприємства, дороги, вчили, лікували, шили. Багато хто і воював. Узагалі, пройшли довгий шлях. І коли прийшла ця пандемія, то ми говоримо, що вже скільки всього пройшли в житті: у нас був і Афганістан, і Чорнобиль, і буремні 90-ті, ми пережили декілька грошових реформ. Серед нас є діти війни з дуже страшними спогадами. Ці люди пережили голод і холод ще дітками, і про кожного можна написати окрему книгу. Я вважаю, що переживемо і коронавірус, адже ми такі міцні і буде у нас все добре, – розповідає засновниця Університету третього віку Фаїна Позднякова.

 

Університет третього віку «Натхнення» – це інноваційний громадський проєкт, що веде свій відлік у Кропивницькому з 2016 ро-ку і є практичною реалізацією світової концепції освіти впродовж усього життя. 

 

 

Цього року «натхненці»  не святкують цей день. Вирішили, поки тепло, розпочати на площі перед пам’ятником Володимирові Винниченку навчальний рік. Організаційно їм допомогли студенти та працівники педагогічного університету. Відбувся чудовий захід, на який завітав міський голова Андрій Райкович. На жаль, місця були обмежені і більше, ніж 120 місць там не помістилося, адже на сьогодні студентів третього віку – 584. Коли вони починали, то їх було лише 12. 

 

 

– Кожен обирає свій шлях. Коли зустрічаю своїх колишніх співробітників, вони мені кажуть, навіщо ти цим займаєшся? А я відпочиваю, живу для себе. У кожного своє розуміння поняття «живу для себе». На жаль, не все буває так, як ти задумав. Я вже зробила висновок, що у нашому суспільстві краще не робити, ніж робити. Бо якщо ти щось робиш, то воно потім тобі дуже важко дається і палиці в колеса вставляють. Дуже важкого говорити з людьми, які займають посади або вже бачать себе у великих кабінетах. Вони починають керувати не завжди правильно і розумно й часто нас не розуміють. Також потрібно вирішувати багато питань, частіше це фінансові, – розповідає активістка.

 

Кожен рік поважні студенти беруть участь у Громадському бюджеті, пишуть проєкти та за них голосують. Не завжди те, що вони вигравали, отримують. Адже їм хочеться все одержати легко і без проблем. Хоча вони не так багато грошей і витрачають, в середнь-ому в місяць на людину 32–38 гривень.

 

У кожному місті України є Університет третього віку і вони по-різному фінансуються. Деякі навіть не знають, що можна викори-стовувати такий інструмент, як Громадський бюджет.

 

 

– Я завжди кажу, що є лише два найбільш дієвих університети. Місто Дніпро – соціальний проєкт мера Дніпра Бориса Філатова.  Тут налічується 300 тисяч пенсіонерів і вісім тисяч – в університеті. А в нас 51 тисяча пенсіонерів у місті, із них 584 в університеті. Ми підтягуємося до них, а вони переймають наш  досвід. Адже у нас високий освітній рівень і це завдяки ректору Олегові Семе-нюку та викладацькому колективу Центральноукраїнського державного педагогічного університету ім. В. Винниченка, які завжди займаються нашими студентами, допомагають, спілкуються. Наші дорослі студенти дуже люблять і викладачів, і тих студентів, з яки-ми вони ходять на пари, – розповідає Фаїна Позднякова.

 

Багато уваги поважні люди приділяють вивченню сучасної української мови. Це приносить їм велику користь. Адже в основному всі заяви та звернення пишуться українською, а це покоління зростало та навчалося, в більшості випадків, у російських школах. І зараз вони із великим задоволенням вивчають рідну мову, читають, ходять на вистави та спілкуються.

 

 

– Це дуже цікаве життя для наших людей. Вони зайняті, спілкуються, більше чимось цікавляться. Особливо важко давався їм ка-рантин без спілкування один з одним. Зараз навчання проходить у карантинних умовах, у менших групах. Також поки теплий період, то є домовленість, аби із навчальних кабінетів перейти на стадіон і там займатися, – зазначила Фаїна Іллівна.

 

Шановні наші читачі, поважайте своїх дідусів та бабусь, батьків, бережіть один одного та будьте здорові!

 

Ірина Лягул