Інтелігенція міста вітала «Сонячний годинник» Володимира Панченка
В обласному художньому музеї на День Незалежності України відбулася презентація нової книги письменника-земляка, професора Володимира Панченка. Про це пише у фейсбук співробітниця закладу Леся Нестройна-Шевченко.
«Сонячний годинник» — так назвав свою книгу з 24 розповідями відомий український критик, літературознавець, невтомний мандрівник Володимир Панченко.
24 серпня, в День Незалежності України, творча інтелігенція міста завітала до обласного художнього музею на презентацію цього чудового видання. Гості мали змогу в невимушеній та дружній атмосфері поспілкуватися і поставити автору запитання, які стосувалися збору матеріалів та ілюстрацій для книги. Адже в ній написано про подорожі мальовничою Україною, про непросте, подекуди сповнене драматизму, життя державних діячів, художників, меценатів, педагогів та письменників.
Володимир Євгенович залюбки підписував книги та приймав побажання нових цікавих подорожей і відкриттів.
— Володимир Панченко не тільки прекрасний письменник, він — прекрасний оповідач, — ділиться враженнями поетеса Тетяна Березняк. — І так його давно знаю, що він мені здається родичем. Напевно, не тільки я так думаю, тому і замислюються зробити письменника почесним громадянином нашого міста.
Прекрасну, але дуже дорогу книгу шанувальники Володимира Євгеновича купували активно, незважаючи на її вартість, і навіть по кілька примірників. Гірко зізнатися, але я книгу не купила — самі розумієте, яка пенсія у бюджетного пенсіонера. Буду читати її в бібліотеці.
— Дякую організаторам за те, що в День Незалежності України ми мали честь побувати на презентації книги народного депутата ще першого скликання, який голосував за незалежність, письменника і літературознавця Володимира Панченка, — коментує педагог, екс-директор Кіровоградської гімназії імені Шевченка Віктор Громовий. — Нагадую, що без Володимира Панченка було б неможливо і відродити гімназію у місті Кіровограді. Вона була в далекому 1992 році єдиним навчальним закладом нашого міста, який виник за ініціативою знизу.
Нас було так небагато. Тих, хто тоді готовий був розбудовувати нову освіту України... Коли починався громадський рух «За гімназію», нас було двоє: Володимир Панченко і я. Згодом до оргкомітету увійшло не більше десятка людей. Та ми змогли зламати залізобетонну стіну уніфікованої системи освіти. Головне, що нам допомогло побудувати модерновий навчальний заклад, — це усвідомлення, що педагогічну систему сучасної гімназії ми «не успадкували у минулого, а позичили у майбутнього».
Початок 90-х в освіті був часом, «коли думки стають подією»! Усе, що символізувало систему зовнішнього управління шкільною освітою, тоді розвалювалось на очах. У ситуації на межі хаосу («Рятуйтесь, хто може!») начальникам було не до нас, і вони махнули рукою на гімназію: хай роблять, що хочуть, тільки нам не створюють зайвих проблем.І ми творили та витворяли!
