Окрім рідної — п’ять «двоюрідних» мов
Ви не знаєте, чи існує Гагаузія? А ви чули коли-небудь гагаузьку мову, яка є родичкою тюркських мов? А мені повезло! Мова-«хубавица» (красуня, болг.) звучала з вуст красивого і багатогранно-талановитого журналіста Одеської державної телерадіокомпанії і письменника та перекладача Віталія Бошкова. У 27 років він став першим і поки що єдиним гагаузьким поетом у Національній спілці письменників України. Нещодавно він два дні був гостем нашого міста — на запрошення обласної громадської організації — об’єднання болгар — «Нашите хора».
Мама у нього болгарка, математик; батько — гагауз, інженер. Родом із села Кубей Болградського району на Одещині, де живуть наші болгарські друзі, сім’я — Паша й Петро Русєви, очільники тамтешньої болгарської спільноти, на запрошення яких наші делегації торік двічі побували в містах Болграді та Ізмаїлі — на мистецьких фестивалях і зустрічах.
Ох, ці творчі знайомства! Ніколи не знаєш, що з них вийде. І от що вийшло…
(«Почуйте» уявно мелодію «Ах, Одесса!) …23 серпня 2018 року, Одеса, День українського прапора. Я втомилась відпочивати у Будинку творчості письменників. З допомогою поета-земляка Олександра Косенка та голови Одеської обласної письменницької організації Сергія Дмитрієва (у якого є болгарське коріння) мені колеги Центральної міської бібліотеки ім. І.Франка (у провулку Книжному, 1!) влаштували творчу зустріч. Бібліотекарі підтримують зв’язки з колегами з Варни, де я недавно вчилась на курсах болгаристики. Було про що спілкуватись, бо на зустріч прийшли читачі й мої друзі-болгари з газети «Роден край»: Дора Костова, Марина Перелі, Таня Тулунжі та редактор журналу «Болгары в диаспорах планеты и Украины» Валентин Кир’язов. Вони в свою чергу запросили бессарабського поета Петра Бойка, Віталія Бошкова, якому я дала інтерв’ю. Прийшов і Сергій Дмитрієв.
Бібліотекарі «притягли до відповідальності» і журналістку з інтернет-видання. Із земляків (з оберемком троянд) був мій меценат, авіатор Леонід Шмаєвич. Нову книгу з нашими піснями передав композитор-земляк Олег Польовий, а я в свою чергу подарувала один її примірник теж кропивничанину, Дмитру Притулі, художньому керівнику ансамблю «Чайка» Одеської філармонії. Письменники Арсенія Велика, Іван Задоя та Олег Попов прислали вітання. Уперше серед одеситів я анонсувала три книги: «Гріхопис» (лірика і переклади); «Спотикаючись між зірок» (переспіви патріотичної латиноамериканської поезії, присвячені героям України); книгу пародій «Ополоник в ополонці». Ці книги роздарувала, а з колегами уклали угоду про співробітництво на ниві українсько-болгарської дружби. Газета «Роден край» про все це написала болгарською, а мені з моєю помічницею І.Андреєвою (теж має болгарське коріння) вручили квитки в Оперний театр на урочистості з нагоди Дня незалежності України.
…А 31 грудня Віталій Бошков, болгарин-гагауз, привітав з Новим роком та поцікавився, чи приїду я влітку в Одесу. І що мала відповісти 70-річна я на таку 50-річну зацікавленість? Доповіла очільнику болгар Сергію Осадчому, «и вот вам — получайте, как говорят в Одессе» — В.Бошков — наш гість, та ще й разом з другом-полтавчанином і одеситом, теж поетом-перекладачем Дмитром Шуптою. А для останнього ми запросили й нашого друга-композитора Петра Лойтру з Малої Виски, з яким ми створили 15 пісень, а вони із Д.Шуптою — більше 200! Приводом для їхнього знайомства стала випадкова зустріч у поїзді з поетесою-маловищанкою В.Левченко-Дигас, яка 22 роки тому запросила Д.Шупту в гості … (Досі мої друзі пам’ятають його виступи в гімназії — про Г.Сковороду, бо Д.Шупта давній борець за незалежність України, є лауреатом премій: ім. Г.Сковороди, імені нашого земляка Яра Славутича та багатьох інших премій та нагород). А ночував він у П.Лойтри. І от вам — результат.
Отож, В.Бошкову я побажала: або переночувати у П.Лойтри, або того запросити в Одесу на нічліг — для розквіту пісенної творчості. До речі, зустріч була з підпільно-пісенним девізом, який Д.Шупта проспівав: «Приїхали до дівчини три козаки в гості!». Бо всі ж троє — козаки-чорноморці при високих чинах, але дуже скромні, товариські, жартівливі — («В Одесі жити — сміх творити». — А.К.). Радо зустріли наш із П.Лойтрою шлягер «Одеський роман» (до якого ми з художником-болгаролюбцем Р.Климишиним ще й експромт-підтанцьовку видали!)
А зеленооко-гібридний Бошков на трьох зустрічах (в бібліотеці ім. Д.Чижевського, у Центрі національних культур «Єдина родина» та в Художньому музеї) вражав нас, старих, молодих своїм поліглотством; читаючи вірші та переклади українською, російською, гагаузькою (є в нього і пісні рідномовні), болгарською, французькою та іспанською. Як жаль, що деякі наші письменники, які не володіють навіть двома мовами, не чули ці майстер-класи! Голова нашої письменницької організації Василь Бондар побував на двох із трьох зустрічей і, надихнувшись поезією та музикою, написав на прохання П.Лойтри вірша, чекаємо пісню.
До речі, В.Бошков — філософ, лірик і гуморист — ще й засновник власного різновиду віршів: свої трирядкові строфи назвав на японський манер «бошку» (ну, наприклад, як наш Б.Ревчун запровадив «ревчунізми»).
У відповідь на мою експромт-пародію В.Бошков тут же спародіював експромтом мій переспів шедеврального «тосту» Й.Гете — «Ergo bibamus!» (Будьмо!) — на всі часи й для всіх народів, а особливо — для літературних тусовок. «Дуель» відбулась у бібліотеці, якій він подарував свою сьому книгу, скромно почитавши вірші з усіх виданих книг та упорядкованих ним збірників гагаузького фольклору. Одну з книг видав у США — російськомовну. Для «Шарварка» обіцяв пародії наших земляків (список я йому завбачливо, як сексот, подарувала).
До речі, порадів за нового «маланюківця» Олексу Різниківа, на книгу якого, «Словогрона…», я написала серйозний відгук, а «хуліган» В.Бошков — букет… пародій на лауреата. Ах, Одесса!
Ось вам і вірш-дарунок від гостя:
Рідна мова
В паранджі, ніби дівчина Сходу,
Рідна мова ходила донині.
Та на вулицю мого народу
Впала зірка із небо сині.
З рідним словом народ мій звівся,
Що воно залунало хором,
Божевільний — хто матері зрікся,
Хай його спопеляє сором!
Побратими, збагніте вчасно:
Не зарадити справі сльозами.
Всі на світі мови — прекрасні,
Не копайте ж могилу мамі.
Гагаузи, я вірю вперто:
Наша мова не може вмерти!
А ось вам і пародія на інший вірш — дарунок від мене. (Після якого не впевнена, що мені дехто зрадіє в Одесі).
Неповторна одеська любов
Листопад ховає тишком-нишком
спогади мої про стигле літо.
Сонце нам світило
стиглим злитком
і було узлісся нашим ліжком.
… І дерева у весільних сукнях,
А твої одіжі — поруч, поруч …
В.Бошков. «Листопад»
(еротична пародія-майжебошку)
Січню в Кропивницькому
далеко до Одеси,-
як у Заполяр’ї, є тут літо?!
Натягли ми два пуди одежі,
та не гріє сонячний нас злиток.
В кучугурах — некомфортне ліжко!
Тут, кохана,
нам — не до стриптизу!
Мабуть, в sekond hendi купим лижі
та й гайнем в фортецю чи до лісу!
Виявилось, напророчила: побували одесити на екскурсіях містом, у т.ч. біля Фортеці святої Єлисавети, в Художньому музеї і в картинній галереї Петра Оссовського, який присвятив дев’ять картин своєму дідові — визволителю Болгарії. Спасибі екскурсоводам Валерію Попову та Анні Недлінській.
Також дякуємо місцевому представнику козацтва Олександру Боршуляку та юристу і письменнику з Києва, болгарину Сергію Пєткову за сувеніри для гостей, серед яких і дослідження Пєткова про історичну постать князя Святослава. На цю його книгу Д.Шупта написав рецензію.
Ще велике спасибі дружній «Єдиній родині» на чолі з Оленою Арутюнян, а також Тіграну Хачатряну за теплий прийом; польській общині «Полонія» — за допомогу в проживанні і харчуванні. Подяка департаменту зв’язків з громадськістю Кіровоградської ОДА за фінансування. Окреме спасибі — юному поету, студентові Андрію Захарку за вірші українською та польською.
Воістину, дружба примножує натхнення. З нетерпінням чекаємо літературного візиту в Одесу — теж за натхненням.
Антоніна Корінь,
відповідальний секретар «Нашите хора»