Олександр Артюх: У Кропивницькому були лікарі, які самі йшли в епіцентр хвороби

Громадська кампанія «Пандемія: час можливостей»

Перша міська лікарня на Фотречних валах у Кропивницькому стала госпітальною базою для пацієнтів з коронавірусом. Тут, починаючи з березня, цілодобово лікують хворих на COVID-19, розповідає головний лікар Олександр Артюх.

Довідка. Центральна міська лікарня є багатопрофільним лікувальним закладом, який надає цілодобову кваліфіковану медичну допомогу дорослим та дітям терапевтичного та інфекційного профілю. До її складу входять два стаціонари, будівлі яких є пам’ятками архітектури місцевого та загальнодержавного значення: стаціонар № 1 розташований на Фортечних валах; стаціонар № 2 – у центрі міста на вулиці Архітектора Паученка, 45/35.

Стаціонар № 1 лікарні розрахований на 255 ліжок (75 терапевтичних, 15 паліативних для невиліковно хворих, 40 неврологічних, 70 інфекційних дорослих та 55 інфекційних дитячих) та є найстарішим медичним закладом міста та України. Так, чотири корпуси стаціонару зведені ще наприкінці XVIIIстоліття та потребують капітального ремонту.

З 2013 року розпочато поетапний ремонт будівель стаціонару № 1 Центральної міської лікарні на Валах. Загалом протягом останніх років реконструйовано три відділення (дитяче інфекційне, рентгенологічне та приймальне) та створено сучасне паліативне відділення. На ці проекти використано понад 20 млн грн. із міського бюджету.

– Світ і досі не знає, як із цією навалою справитись, тому не дивно, що відчували розгубленість і всі ми, - згадує про свої відчуття у перші дні пандемії Олександр Артюх. – Що говорити про одну окремо взяту лікарню, якщо від початку запровадження карантину наказ Міністерства охорони здоров’я кардинально змінювався тричі! Всі нюанси відпрацьовувались по ходу, спираючись на досвід інших лікарень, які вже мали подібний досвід.

У Кіровоградській області перші хворі на «корону» з’явились наприкінці березня. Ми були переконані, що готові до епідемії, що забезпечені препаратами. Були озвучені умови, в яких ми готові приймати пацієнтів. Але ж ніхто не думав, що їх буде так багато…

Так, ми показали громадськості дитячу «інфекцію», де створені ідеальні умови. Вперше за останні роки на потреби лікарні почали виділяти гроші з міського бюджету. Не буду приховувати: стан медичної галузі залишає бажати кращого і в плані матеріально-технічного оснащення, і в плані оплати праці медичних працівників. Багато років у неї не вкладали жодної копійки. Не було коштів навіть на косметичну підтримку будівель, не те що на капітальні ремонти.

– А в цей час китайці показали світові, що в екстремальних умовах можуть спроможні за два тижні збудувати нові лікарні. 

– Я готовий бути схожим на китайця, аби побачити подібне ставлення держави до справ її громадян. У нас же були розгубленість і навіть, не буду приховувати, неадекватне ставлення до своїх службових обов’язків. Деякі медпрацівники писали заяви на звільнення – навіть лікарі, інфекціоністи, завідувач відділенням. Але ті, хто залишились, заслуговують особливої пошани.

Сьогодні прийнято сварити молодь, мовляв, вона ні на що не здатна. А я готовий посперечатися. Молодь – це чудові юнаки та дівчата, які працюють у лікарні! Ці лікарі та медсестри заходили в коронавірусний госпіталь, працювали по двадцять чотири години на добу. Зараз надворі 35 градусів спеки, а вони в повному захисному обмундируванні. А треба ж іще послухати пацієнта, призначити лікування, вислухати кожного. А їх на кожного лікаря доводиться понад двадцять.

– Як вам вдавалось умовити своїх колег приступити до роботи в умовах пандемії?

– Чесно скажу, що не всі одразу позитивно реагували на прохання адміністрації. Але були й такі, які самі висловлювали бажання і йшли в епіцентр хвороби. Зокрема, завідувачка приймальним покоєм лікар-інфекціоніст Анна Андрєєва, коли постало питання про брак лікаря в «ковідному» госпіталі, запропонувала свою кандидатуру і відпрацювала у складі бригади двічі по два тижні. Анна – молода спеціалістка, яка нещодавно приступила до роботи. І, до речі, одна з тих, кому лікарня надала службову квартиру. Є у нас такі ж відповідальні медсестри, санітарки.

Але не все так райдужно, як хотілося б. Є співробітники, які знаходять будь-який привід для того, аби уникнути роботи. Я вважаю це, як мінімум, неколегіальним у той час, коли колеги завантажені не на сто, а на двісті відсотків.

Чимало серйозних проблем виникло через конфлікт медичної реформи та чинних реалій. Ось приклад. Існує Національний перелік медичних препаратів, які заклад має право закупляти за бюджетні кошти. Існують також межі, які ми не маємо права переступити, обираючи препарат (є дешевший і менш ефективний, або ж дорожчий і, відповідно, більш результативний). Коли ми приступили до лікування «ковідних» хворих, побачили: те, що ми закупили з дозволеного, часто не дає ефекту. Не всі пацієнти розуміють, що це провина лікаря чи лікарні. Хвороба проходить в кожної людини індивідуально. Одному допомагають ліки, які входять до Переліку, а іншому – ні. Тоді лікар пропонує пацієнту придбати в аптеці інші препарати. Та у нас нібито й досі існує «безоплатна» медицина, а тут доводиться витрачати гроші, і люди починають обурюватись…

Один із таких випадків пов'язаний із учасником АТО, який перебував на лікуванні в нашому закладі. Ми його врятували і пишаємося цим. Але довелося пройти через певні труднощі, коли з’ясувалося, що передбачені Переліком препарати не дають бажаного ефекту. Ми допомогли цьому пацієнту матеріально, вийшовши за рамки Переліку лікарських засобів. На моє глибоке переконання, медичні працівники – такі ж герої, які воюють за незалежність України на її сході. У надскладних умовах вони рятують людські життя.

Однак медику, який рятує життя пацієнта, препарати потрібні зараз, у цю хвилину, а не тоді, коли, можливо, цей Національний перелік розширять чиновники з міністерства. Поки що ця неузгодженість зіштовхує лобами лікаря й пацієнта.

– Чи вистачало вам устаткування для лікування хворих на коронавірусну інфекцію?

– Я вже згадував, що медична галузь десятиріччями перебувала на узбіччі фінансування. Лише в останні роки спостерігаються певні зрушення. Відбулося об’єднання двох міських пологових будинків в один із функціями перинатального центру, розташований на Новомиколаївці. Зізнаюсь, було дуже приємно, що мій онук народився саме там. На базі лікарні швидкої допомоги створили інсультний центр, а звідти на територію нашого інфекційного відділення перевели дитячу повітряно-крапельну «інфекцію».

Коли я приймав керівництво закладом сім років тому, був просто шокований тим, як він виглядав і ззовні, і всередині. Соромно було заходити у відділення, не те що там лікуватися! Напевно, допомогло змінити ситуацію, в тому числі й те, що я був обраний депутатом міської ради. Говорив з колегами, переконував. І місто нарешті виділило кошти на капітальний ремонт дитячої «інфекції», з новими меблями, апаратурою. Відремонтували рентгенологічний корпус, який півсторіччя не бачив ремонту. Пам’ятаю, тридцять років тому, коли я проходив інтернатуру, той рентген-апарат виглядав як музейний експонат. Тепер у капітально відремонтованому корпусі, нарешті, з’явився новітній апарат. 

Суттєва особливість Першої міської лікарні на Фортечних валах – старовинні будівлі, і потрібно дуже ретельно ставитись до їх реставрації. Через те проектно-кошторисну документацію доводиться виготовляти два, а то й три роки. Та все ж потроху наш колектив розбиває стіну нерозуміння та піднімається на щабель вище і в матеріальному, і в професійному плані.

Коли на початку пандемії мені зателефонував і міський голова і запитав, чи готові ми до викликів, я чесно відповів: нам багато чого бракує, передусім – апаратури. Вже за тиждень лікарня отримала три апарати штучної вентиляції легенів. Я вже не кажу про пульсоксиметри (апарати для вимірювання рівня насичення киснем крові і частоти пульсу у дорослих і у дітей), індивідуальні приліжкові монітори, інше устаткування.

Та є ще один надважливий момент – заробітна плата медпрацівників. Лікар не повинен отримувати чотири тисячі гривень на місяць! Такими грошима не втримати фахівців. І коли не буде кому працювати, вже не матимуть значення ні красиві стіни, ні вартісне обладнання.

Як вирішити проблему? Повернутися обличчям до медиків. Мінімум п’ять відсотків від валового доходу витрачати на медицину. Я дуже вдячний, що ось уже сім років працюю з цим колективом, а це близько 750 осіб, включно з технічними персоналом та водіями. У мене грамотні начмеди, професійні медсестри, совісні санітарки. Але знаходяться люди, які вишукують недоліки і починають їх роздмухувати. Повірте, ми знаємо свої недоліки. Але всі проблеми за один присіст вирішити неможливо. Та ми на правильному шляху. До другої хвилі епідемії, яку очікують у листопаді, завершиться капітальний ремонт терапевтичного відділення, з’явиться такий необхідний томограф.

Нам допомагають меценати. Хтось грошима, хтось продуктами, засобами індивідуального захисту, лікарськими препаратами – чим завгодно. Бувало, з вулиці заходили незнайомі люди, давали маски, захисні екрани, дезінфектори. Коли на початку пандемії не вистачало елементарного, ми вийшли з цейтноту дякуючи їм. 

Проєкт фінансується Фондом міжнародної солідарності в рамках програми "FreeMediaProgramme"

Людмила Макей

Читайте також: Оксана Макарук: Першу атаку у Кропивницькому витримали.