Олександр Блажко: Свого сина Ярослава я готував до спортивних перемог із чотирилітнього віку

  

Відомий у Кропивницькому тренер дитячих і молодіжних груп по бразильському джиу-джитсу спортивного клубу «Борець», дворазовий чемпіон Європи та багаторазовий чемпіон України недавно відзначив 25-річчя від дня народження.

 

Про дитячі та юнацькі роки життя Ярослава Блажка розповідає його батько Олександр, випускник факультету фізичного виховання Кіровоградського державного педагогічного інституту імені О.С.Пушкіна. Педагог та юрист за фахом, він присвятив життя боротьбі із злочинністю. На заслужений відпочинок пішов у званні підполковника з посади начальника карного розшуку УМВС в області. До слова, ще під час навчання 1976 року на підготовчому відділенні вишу автор цих рядків був його викладачем, а тому мені легко з ним спілкуватися.

 

— Протягом багатьох років я займався спортом, надаючи перевагу заняттям греко-римською боротьбою, — розповідає Олександр. — Готуючись до змагань, працював до втоми, але виробляв у себе звичку ту втомлюваність не помічати. Звичку виробив, тому і втоми майже не відчував під час спортивних випробувань. 

 

Мене в інституті помітили і після закінчення навчання запросили на посаду викладача кафедри фізичного виховання інституту. Працював на цій посаді два роки, а потім перейшов в правоохорнні органи. Разом із дружиною Раєю, на жаль, вже покійною, бачили свого сина фізично сильним та витривалим спортсменом. Бо як інакше? Із задоволенням він грав у дитинстві в футбол. 

 

Навіть під час навчання за спеціальністю «Правознавство» у Центральноукраїнському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка Ярослав виступав на змаганнях з футболу у складі команди історичного факультету. Пригадую, у дитинстві вчив його цій видовищній грі. Кидаю йому м’яч під праву ногу, а він по ньому вдарити не може. Нервував дуже від того. Тому одного разу я випадково віддав «пас» під ліву ногу, то він так по м’ячу влупив, що я здивувався силі удару синочка. Вже у чотири роки він став членом секції спортивної гімнастики СДЮШОР «Надія».

 

Разом із тренером Віталієм Арсеньевим ми, батьки, гадали, що зарано йому тренуватися, але, на щастя, помилилися. Цьому виду спорту він віддав шість років життя. Успішно виступав не лише на міських та обласних змаганнях, а й був учасником одного з відкритих чемпіонатів України з цього виду спорту. Незабутніми залишаються спогади про змагання «Тато, мама і я», у яких ми стали переможцями.

 

 

Сім років потому Ярик тренувався в секції тхеквондо під керівництвом тренера Андрія Конопацького в спортивному клубі по вулиці Бєляєва. Останні шість років спортивного життя присвятив бразильському джиу-джитсу — виду бойового мистецтва, яке прийшло до нас на початку минулого століття із боротьби дзюдо. Синові пощастило з тренером СК «Борець» Євгеном Скирдою, який дуже допомагає йому у покращенні показників спортивної майстерності, становленні як особистості. Його безперечна заслуга як джитсера і наставника, якого син вважає другом, полягає у тому, що Ярослав виборов чемпіонський титул у 2016 році в Римі, став срібним призером чемпіонату Європи в Ліссабоні того ж року, п’ятиразовим чемпіоном України та дворазовим абсолютним чемпіоном України. 

 

Переможними були його виступи на татамі за результатами участі в престижних чемпіонатах світу в різних країнах, звідки завжди повертається з нагородами, про що детальніше можна прочитати на сторінці Ярослава у Фейсбук.

 

 

Моя розмова з батьком чемпіона була б неповною без розмови із самим героєм цієї розповіді.

— Ярославе, насамперед хочу привітати з геть недавнім успішним виступом на відкритому чемпіонаті з бразильського джиу-джитсу у Польщі, де завоював золоту та срібну медалі. Читав пост у Фейсбук тренера Євгена Скирди, в якому він зазначає, що у боротьбі за «срібло» в абсолютній першості ти переміг трьох суперників, важчих від тебе самого на тридцять кілограмів. Хотілося б дізнатися про те, чи підтримували тебе, окрім батьків та тренерів, учителі та однокласники у свідомому виборі бути знаковою людиною у спорті?

 

— Аякже! Починаючи з навчання до 5 класу гімназії імені Тараса Шевченка, і закінчуючи школою №9, про яку зберігаю гарні спогади, як і про своїх колишніх однокласників та класного керівника вчителя географії Сергія Олексійовича Полуляха.

 

— Знаю, що в період твоєї підготовки до участі в складі кращих українських борців у престижних змаганнях в Америці у вересні цього року продовжуєш багато працювати над собою.

 

 

— Це правда. Два рази на день я тренуюся сам, а три рази на тиждень додатково треную своїх вихованців із СК «Борець», на базі якого працюють дев’ять груп. Я веду заняття у чотирьох групах дітей віком від трьох до шести років та від 10 до 14 років.

 

— Яку філософію життя сповідуєш у роботі зі своїми вихованцями?

 

— Особливих секретів немає. А навчаю їх справедливості, чесності насамперед перед собою, бути у всьому обов’язковими і відповідальними людьми, любити спорт, якщо є бажання стати чемпіоном. Мене підтримують батьки юних спортсменів, а це дуже добре.

 

— Завершуючи розмову, хочу подякувати від імені твоїх численних друзів за успішні виступи на татамі сьогодні і на майбутнє. Ми гордимося тобою, Ярославе!

 

— Дякую.

 

Анатолій Саржевський  

 

Фото автора  та із соцмереж