Олександра Гонтар про вірші, “Телебачення Торонто”, “Ніт” та “Пам’ятник свині”, “Мотурначку” і київську поетичну тусовку

 

Віднедавна кропивницька поетеса Олександра Гонтар переїхала до Києва та  працює співведучою в програмі “Телебачення Торонто” – “#@)?$0». Як «Мотурначка» підштовхнула до телекар’єри та чому вірші пише з матюками, вона розповіла в інтерв’ю “Первой городской”.

 

– Що тебе наштовхнуло на написання віршів? 

 

– Колись ми з подругами полюбляли гурт “Quest pistols”. Настільки сильно, що створили власний, уявний гурт. В нас там не було ніяких інструментів і не вміли на них грати, але полюбляли все те з серйозністю обговорювати. Я вирішила, що писатиму тексти. Тоді написала супергеніальну пісню, з якої досі пам’ятаю два рядки: “Іди й не обертайся назад. Весь гламурний одяг суцільний маскарад”. З тих пір почала писати. 

 

– Коли і чому почала писати вірші з ненормативною лексикою?

 

– В мене ніколи не було такого уявлення, що матюки зроблять мій текст кращим. Я не намагаюся їх вставляти для того, щоб показати, що типу “я така класна і можу їх використовувати і казати на публіку”. Все було досить органічно. Надихнуло нещасне кохання, про яке я не могла писати без матюків. З цього все і почалося. 

 

– Як ставилися друзі до такої творчості, а особливо батьки?

 

– Батьки мої вірші з матюками почули тільки нещодавно, коли я знову почала писати. До цього в мене були досить серйозні сварки з мамою на тему “матюкатися погано”. Як наслідок, я повидаляла всі свої вірші з матюками із Фейсбуку. Напередодні в нас з Євгеном Манженком у Кропивницькому пройшов “Вечір іронічної поезії”. В мене там ціла добірка віршів з матюками і матюкатись довелося б у театрі імені Кропивницького. Ми вже йшли на вечір, і раптом зустріли батьків, які також мали намір йти туди. Була трохи спантеличена, бо після всіх сварок вони тепер все це ще й мали почути наживо. Та я вирішила прочитати все, що запланувала, а відгребу, подумала,  від батьків уже вдома. Після вечора батьки нічого не сказали. Можливо, вони звиклись з цією ситуацією, а можливо і ніт. Можливо, коли побачили, що це сприймають і ніхто за це не осуджує і матюки це як художній засіб, то стали ставитись до цього більш лояльно. 

 

 

– Розкажи, як потрапила до проекту “Телебачення Торонто”? 

 

– Колись я знімала огляди новин у Кропивницькому (програма “Безком” ред.) і хтось з викладачів поширив мій огляд і тегнув «Телебачення Торонто». Так вони мене побачили. Це було перед початком нового сезону, коли якраз шукали нову співведучу, якою в результаті стала Ярослава Кравченко. Мене запросили пройти кастинг, який я, мабуть, провалила. Провалила якраз етап, де я мала знімати репортаж. Мене втішили і сказали не здаватися. Писати, якщо з’являться нові ідеї. Пізніше я відправила тему для одного з сюжетів програми. Мені запропонували написати жарти і сценарій. Я написала, і з тих пір потрапила в команду сценаристів. Далі я зняла відомий репортаж про “Мотурначку” і переїхала до Києва. 

 

– Тобто твоїй появі на екрані можна завдячувати “Мотурначці”? З неї все почалося?

 

– Так. Я запропонувала зняти репортаж, бо проживаю в області. Мені погодили зйомку і ми поїхали знімати. 

 

– Яка атмосфера в проекті? Як часто приходять ідеї? З яким настроєм приходиш на роботу?

 

– В нас є люди, які займаються моніторингом новин та команда сценаристів, які відбирають сюжети. Атмосфера неймовірна. Особливо мене тішить спілкування в робочому чаті. В Телеграмі створили навіть власний стікпак з нашими обличчями. Особливо смішно буває, коли колеги відправляють мені стік, де я в колпаку Святого Миколая з сюжету, в якому грала цього персонажа… “Телебачення Торонто” – це моя робота мрії. В нас все дуже класно. 

 

– Як народилися меми “Ніт” та “А це пам’ятник свині”? Як знайшли ці меми і чому вони набули такої популярності?

 

– Меми зародилися з сюжетів, на яких будувалася програма. Це якісь дуже смішні слова, від яких перло нас, і гіпотетично ці слова могли б оцінити й інші люди. Так воно і сталося. Воно стало вірусним. Створити з чогось мем насправді важко… В нас є підпунктик такий – створити власні українські меми, бо здебільшого ті якими послуговуються українці, є російськими. З українських можна пригадати, наприклад, кота – “Дізналася, що внук голосував за “Партію регіонів” – переписала хату на кота” та інші подібні. 

 

– Зараз продовжуєш писати вірші?

 

– Так. Ми готуємо збірку. Ми її назвали “Жери землю”. Вона спочатку мала називатись “Жери землю Ч*о”, але ми вирішили, що це занадто жорстко звучить і останнє слово прибрали. 

 

– Як зародилася ця назва?

 

– Спонтанно. В нас був вечір з поетесою Євгенією Чуприною, і ми сиділи і думали над назвою. Мали на меті придумати щось незвичне. Перебравши купу варіантів, я згадала свій вечір поезії у Кропивницькому під час мого дня народження. Там були листівки, і на одній з них було написано “Жери землю, ч*о”. Пригадавши ті листівки, в нас всіх виник “страйк” в голові і вирішили, що так назвати збірку та вечір жіночої поезії було б незвично. 

 

 

– Скільки віршів налічує збірка?

 

– Зараз в мене є близько 80, але я ще маю дописати. Якщо все буде добре, то в збірку увійде близько сотні. 

 

– Як влитися в київську тусовку поетичних людей? Розкрий секрет.

 

– Секрет? Потрібно з ними пити. Я почала відвідувати київську кнайпу “Купідон”, і там щосуботи проходять поетичні читання “Перша поетична кава”. Почала туди ходити і там багато з ким познайомилася. Затусувалася з багатьма цікавими поетами. Все почалося з одного кабака. 

 

– Коли презентуватимеш збірку у Кропивницькому?

 

– Пізніше буде відомо з датами. Перша презентація пройде на “Форумі видавців”, а далі будемо дивитися. У Кропивницькому вона буде обов’язково. Також у Євгена Манженка скоро виходить книжка і ми, можливо, об’єднаємо наші презентації. 

 

– Яка мета в тебе в житті?

 

– Моя мета – не скурвитись та стати великою поетесою.  

 

Дмитро Семенюк