Ольга Манойлова підготувала для кропивничан підсумки у літературній сфері

  • 8 січ. 2020 16:07
  • 1347
    • Новина Ольга Манойлова підготувала для кропивничан підсумки у літературній сфері Ранкове місто. Кропивницький
     
    Люди з усіх куточків планети мають звичку щороку підбивати підсумки: що вдалося, що ні, згадувати моменти тощо. Долучитися до такої традиції вирішила й філологиня-літературознавиця Ольга Манойлова, яка підготувала для кропивничан підсумки у літературній сфері. Про найголовніших авторів та книги 2019 року дізнавалася журналістка «Первой городской».
     
    Свій лекторіум у Книгарні «Є» Ольга Манойлова розпочала із втрат у літературному середовищі:
     
    – За цими людьми ми сумуватимемо і брак яких відчуватимемо – популяризатор класики серед молоді та дітей Леонід Ушкалов і літературознавець Володимир Панченко. Вони вміли писати цікаво, не сухою академічною мовою. Їхню літературу можна було читати як нон-фікшн. Серед письменників – Юрій Мушкетик, Дмитро Кремінь, Тоні Моррісон та Еліс Манро.
     
    Пані Ольга розповідає, що, крім сумних сторінок у літературному світі є і радісні моменти. Наприклад, повернення Олега Сенцова в Україну та літературу – книги «Жизня» і «Маркетер».
     
    На початку року в літературній сфері відбувається одна з найважливіших подій – вручення української Національної премії імені Тараса Шевченка. Цьогоріч її нікому не присудили у художній літературі, натомість у категорії «Публіцистика, журналістика» її отримала Оксана Забужко «І знов я влізаю в танк…».
     
    –  Це був внесок у справи українського державництва. Вона скептично ставиться до премії, неодноразово виступала проти, доводила, що її потрібно скасувати. Давно вже Шевченківська премія зазнає кризу. Люди не розуміють сучасного мистецтва. Щороку навколо цієї події відбуваються якісь негаразди, сварки тощо, – розповідає Ольга Манойлова.
     
    Натомість зазначає, що змін усе-таки потрібно чекати, адже у листопаді призначили нового очільника Шевченківської премії – документаліста, письменника, журналіста Юрія Макарова.
    На факультеті соціології КНУ імені Шевченка провели дослідження, яке визначило, що за останній рік 60% респондентів не були у бібліотеці, книжкових магазинах і не прочитали жодного видання.
     
    – Це було несподівано, бо ми звикли говорити про читаюче покоління. Адже не дуже зручно зізнаватися, що не дочитав чи не прочитав якусь книгу. Це дослідження стало шоковим для нас. У соцмережах цю ситуацію також бурно обговорювали, – розповіла пані Ольга.
     
    За словами літературознавиці, український ринок бестселерів зараз тримається на хорошому рівні. Раніше в країну такі книги доходили через п’ять-шість років. Нині видавці орієнтуються на світові списки, швидко опрацьовують матеріал, тому український читач доволі скоро отримує переклад.
    Величезне значення для розвитку українського ринку книги і літератури мають дві події – Книжковий Арсенал і Львівський Форум Видавців.
     
    – Вони об’єднують навколо себе видавців, авторів, читачів, перекладачів тощо. Цьогоріч встановилися рекорди. Було багато жартів у Києві: черга за знаннями, як черга у McDonalds. Такі події засвідчують, що книги читають. А їх оцінюють не лише за змістом, а й за формою. Книга – як продукт роботи великої команди, – говорить літературознавиця.
     
    Серед найвідоміших книжок 2019-го Ольга Манойлова відмітила такі: Арундгаті Рой «Міністерство граничного щастя», Елізабет Ґілберт «Місто дівчат», Януш Вишневський  «Самотність у мережі», Дорж Бату «Франческа».
     
    Світові бестселери: Клариса Пінкола Естес «Жінки, що біжать з вовками», Славенко Дракуліч «Як ми пережили комунізм і навіть сміялися», Роман Кацев «Летючі змії».
    – В українській літературі все більш успішним стає жанр фантастики. Автори піднялися з колін, почали багато писати і доволі добре, – розповідає філологиня.
    Наприклад: Ілларіон Павлюк «Танець недоумка», Макс Кідрук «Допоки світло не згасне», Ніл  Ґейман «Казки Кароліна».
     
    Ольга Манойлова також зазначає, що і в Україні, і світі є тенденція збільшення уваги до літератури жанру нон-фікшн:
     
    – Багато пишуть і читають. Такі книги входять у топ рейтингів, отримують премії. Насправді ж, нон-фікшн має багато піджанрів, тому так легко стати популярним і цікавим читачу. Це не художня література; вона заснована на реальних подіях і фактах. Саме поняття у світі ще трішки розмите, тим не менш їх активно читають.
     
    Серед таких книг: Сергій Плохій «Ялта. Ціна миру», Вахтанг Кіпіані «Справа Василя Стуса», Богдан Логвиненко «Ukraїner».
     
    Давати однозначну оцінку книгам неможливо. Адже ті, що написані й вишли 2019 року, продовжуватимуть читати й обговорюватимуть у наступному. Бо книжки перевидаються, з’являються нові.
     
    – Мабуть, усі помітили, що телесеріали почали бути схожими на кіно, а їхньою основою стають книги. До написання та процесу зйомок долучаються голлівудські зірки. А якщо серіал знятий по книзі, багато глядачів йдуть до літератури –  першоджерел. Як, наприклад, було із серіалом від Netflix «Чорнобиль». Українське кіно також активно розвивається – «Захар Беркут», «Чорний ворон». До них ще можуть бути питання, проте кіно стає більш якісним.
     
    На заході також обговорили й очікування від книжкового ринку на 2020 рік: більше перекладів світового рівня, нові книги від українських авторів тощо.
    Не менш популярні теми екології та військових напрямків. А слово «екологічний» стало тим самим, що й етичний.
     
    Летиція Курята