Отець Андрій Бобрик: Волонтерське служіння дає духовну дружбу
Щотижня вони збираються в гематологічному відділенні дитячої обласної лікарні, де лікуються онкохворі діти. Люди різного віку, професій та уподобань приходять сюди після роботи, щоб допомогти маленьким пацієнтам хоч ненадовго забути про крапельниці, процедури та біль.
Це волонтери. Малюки їх уже знають і чекають із нетерпінням. Гості приносять із собою книжки, фарби й олівці, набори для рукоділля та різні гостинці. З їхньою появою відділення наповнюється радістю. До ігрової кімнати, де зазвичай проходять заняття, поспішають і дітлахи, і мами. Одинадцятирічна Віка після «хімії» ледве ходить, але все одно просить маму відвести її до гурту. Дівчинка настільки слабка, що навіть пензлика в руках утримати не може. Але, посидівши в товаристві, радіє: ось і голова боліти перестала.
Дворічна Софійка малює, сидячи на руках у мами. Дівчинка у відділенні вже півтора місяці. Перенесла тяжку операцію, попереду ще одна. Її обличчя, як і в більшості дітей, захищає марлева маска. Поряд сидить п’ятирічна Настя, яка, незважаючи на серйозний діагноз, залишається непосидою. Вона хоче все робити одночасно: і ліпити з пластиліну, і малювати, і віршики читати.
Вадим уже майже дорослий, навчається в одинадцятому класі. Він у відділенні новачок, тому трохи ніяковіє. Хлопець не хоче ліпити чи малювати, однак із цікавістю спілкується з волонтерами — майже своїми однолітками та священиком Андрієм Бобриком. Отець Андрій керує соціальним відділом Кіровоградської єпархії та опікується волонтерським рухом.
— Волонтерське служіння розпочалося два роки тому, — розповідає Андрій Бобрик. — Спочатку ми створили «молодіжку» — зібрання старшокласників і студентів. Допомагали дітям із психічними розладами, а згодом вирішили так само допомагати й онкохворим. Наш проект «Лист надії» переріс у більш тісне спілкування з пацієнтами дитячої обласної лікарні. До молоді приєдналися і представники старшого покоління: підприємці, юристи, журналісти, пенсіонери. Моя дружина Уляна, за фахом педагог, навчила робити саморобки з паперу та солоного тіста. Спочатку ми займалися з дітьми в палатах. А медсестри кажуть: «У нас же є ігрова кімната, можна проводити заняття там!». Відтоді ми збираємось у гематологічному відділенні. Організовуємо дітлахам вистави, новорічні та різдвяні свята, різні посиденьки. Іноді до нас приєднуються представники громадських організацій. Наприклад, голова ГО «Серце матері» Людмила Шукрута організувала візит Діда Мороза і Снігуроньки, виступ клоунів, подарунки.
— У чому полягає волонтерське служіння та що воно дає?
— Спочатку я сприймав волонтерське служіння як матеріальну допомогу. Згодом зрозумів: це не лише поміч грошима. Грошей у багатьох із нас також не вистачає. Ми допомагаємо тим, чим можемо: своєю увагою, часом, почуттями. Ось що ми повинні дарувати.
Старші дівчатка, які лежать у відділенні, вже подружилися з волонтерами Юлею, Олею, Світланою, Ольгою Миколаївною. Молодші теж пам’ятають багатьох і питають: «А коли ви будете ще?»
Діти й мене перестали боятися як священика і граються, як зі своїм. З ними постійно перебувають мами, приїздять татусі та інші родичі. Але життя складається також зі спілкування з іншими людьми, друзями. Звісно, ми не можемо замінити найрідніших людей. Але волонтерське служіння дає духовну дружбу.
А надихнула на пояснення цього моменту одна давня історія. Ісус перед своїми стражданнями і смертю прийшов у Гефсиман із трьома учнями — апостолами Іоанном, Яковом і Петром. Христос піднявся на гору і довго молився аж до кривавого поту. Коли ж він повернувся, його друзі спали. І він сказав: «Невже ви не могли зі мною побути хоча б ці три години?»
— Іноді й людина переживає важливі моменти. Вона бореться з хворобою і носить у голові думку, що може померти. У такі хвилини, можливо, не завжди треба щось казати. Треба просто побути поруч. От і ми приходимо і просто з цими дітками буваємо. Це є прояв нашої любові і милосердя, — каже отець Андрій.
Духовний зв’язок між волонтером і дитиною не переривається, навіть коли вони просто мовчки сидять поруч. Що дає це людям? Вони вчаться любити, творити справи милосердя і допомагати ближньому.
Ось, наприклад, як у випадку з Веронікою. Вона народилася з лейкозом і лише у перший місяць життя перенесла чотири «хімії». Лікарі кажуть: якщо до кінця місяця дитина не помре — хворобу можна подолати. Волонтери допомогли відшукати донорів із рідкісною групою крові, знайшли мецената, котрий придбав глюкозу, памперси та інші вкрай необхідні для Вероніки речі. Якщо надія, бодай найменша, є — нею обов’язково треба скористатися!
До речі, волонтери працюють не лише в гематологічному відділенні. Вони опікуються долею покинутих немовлят і знедолених стариків у притулку «Милосердний самарянин». А у Благовіщенському соборі відбувся благодійний аукціон «Милосердя дає надію на одужання». Зібрані кошти віддадуть онкохворим дітям на лікування.
Приєднатися до волонтерського руху може кожен, хто відчуває в цьому потребу. Як це зробити? Приходьте до обласної дитячої лікарні. Збір біля входу.
Конкурс журналістських матеріалів «Поспішай творити добро», ініційований Благодійним фондом Олександра Шевченка та Українським журналістським фондом.
Людмила Макей
Конкурс журналістських матеріалів «Поспішай творити добро» ініційований Благодійним фондом Олександра Шевченка та Українським журналістським фондом.
Нагадаємо: Чи є інклюзивна освіта в Україні?
