Памяти Бориса Березняка

  • 25 вер. 2016 10:03
  • 1487
    • Новина Памяти Бориса Березняка Ранкове місто. Кропивницький

     

     16 сентября — день памяти необычайно одаренного человека, поэта–шестидесятника, журналиста Бориса Березняка (1930–1988). Прекрасный повод вспомнить о нем и о его стихах.

    Уродженець села Косівка Олександрійського району.                                  

    Двоюрідний брат кіровоградської поетеси Тетяни Березняк. У 1951 закінчив Кіровоградський машинобудівний технікум, згодом факультет журналістики Вищої партійної школи у Москві. З 1956 працював техніком–механіком у Ташкенті (столиця Узбекистану) на заводі «Текстильмаш», писав вірші та нариси для заводської газети. З 1958 працював журналістом у газеті «Ташкентская правда». У 1967 повернувся в Україну.  З 1968 був кореспондентом газети «Правда Украины» по Запорізькій області. Автор книги про Героя Соціалістичної Праці Григорія Семеновича Сарбаша (бригадира тракторної бригади колгоспу «Ленінська правда» Михайлівського району Запорізької області). Представлений у книзі «Пером і словом» (2010) про журналістів Запорізької області. Вірші друкувалися у багатьох періодичних виданнях Радянського Союзу, але підготувати до друку збірку віршів за життя не встиг. Це зробила у 2011 році Тетяна Березняк. Книга називається «Если меня полюбишь», вона ж написала і спогади «Вспоминая брата».

    Туман

    Туман над городом, туман

    В холодных лужах выстиран.

    А в кисее ночной дома,

    Как корабли на пристани.

     

    Я ухожу. Твой дом уснёт,

    Как перед воскресением.

    А ветер вдруг в тиши плеснёт

    Тревогою весеннею.

     

    И в сердце боль разбередит…

    Кто выдумал пророчество:

    Нельзя — а нужно уходить

    В туман и одиночество?

     

    Когда в руке — твоя рука,

    Когда в глазах — отчаянье…

    Туман над городом. Тоска.

    Как музыка венчальная.

     

    Львовские дожди

     

    Тихо  уплывал вдаль ночной вокзал,

    И огни в косом дожде качались.

    Ехал я назад от седых Карпат,

    Только сердце там моё осталось.

     

    Львовские дожди, летние дожди,

    Почему вас было слишком мало:

    И опять один я грущу в пути

    Оттого, что ты не провожала.

     

    Снова дождь прошёл. Снова хорошо.

    И под солнцем засияло небо.

    Только  рвусь назад, в город, где гроза,

    Улочки старинные, как склепы.

     

    Львовские дожди, тёплые дожди,

    Погулянки и тропа лесная…

    Песни этой нет. Позабыт мотив,

    О котором я так мало знаю.

     

    Позабыт — так что ж?

    Если снова дождь,

    От ненастья небо потемнело…

    Годы — не беда.

    Становлюсь тогда

    Я мальчишкой робким и несмелым.

     

    Львовские дожди, синие дожди,

    Как слезинки на твоих ресницах.

    Если можешь — жди.

    Если любишь —  жди.

    Верь.

    И наша встреча состоится!