Памяти Бориса Березняка
16 сентября — день памяти необычайно одаренного человека, поэта–шестидесятника, журналиста Бориса Березняка (1930–1988). Прекрасный повод вспомнить о нем и о его стихах.
Уродженець села Косівка Олександрійського району.
Двоюрідний брат кіровоградської поетеси Тетяни Березняк. У 1951 закінчив Кіровоградський машинобудівний технікум, згодом факультет журналістики Вищої партійної школи у Москві. З 1956 працював техніком–механіком у Ташкенті (столиця Узбекистану) на заводі «Текстильмаш», писав вірші та нариси для заводської газети. З 1958 працював журналістом у газеті «Ташкентская правда». У 1967 повернувся в Україну. З 1968 був кореспондентом газети «Правда Украины» по Запорізькій області. Автор книги про Героя Соціалістичної Праці Григорія Семеновича Сарбаша (бригадира тракторної бригади колгоспу «Ленінська правда» Михайлівського району Запорізької області). Представлений у книзі «Пером і словом» (2010) про журналістів Запорізької області. Вірші друкувалися у багатьох періодичних виданнях Радянського Союзу, але підготувати до друку збірку віршів за життя не встиг. Це зробила у 2011 році Тетяна Березняк. Книга називається «Если меня полюбишь», вона ж написала і спогади «Вспоминая брата».
Туман
Туман над городом, туман
В холодных лужах выстиран.
А в кисее ночной дома,
Как корабли на пристани.
Я ухожу. Твой дом уснёт,
Как перед воскресением.
А ветер вдруг в тиши плеснёт
Тревогою весеннею.
И в сердце боль разбередит…
Кто выдумал пророчество:
Нельзя — а нужно уходить
В туман и одиночество?
Когда в руке — твоя рука,
Когда в глазах — отчаянье…
Туман над городом. Тоска.
Как музыка венчальная.
Львовские дожди
Тихо уплывал вдаль ночной вокзал,
И огни в косом дожде качались.
Ехал я назад от седых Карпат,
Только сердце там моё осталось.
Львовские дожди, летние дожди,
Почему вас было слишком мало:
И опять один я грущу в пути
Оттого, что ты не провожала.
Снова дождь прошёл. Снова хорошо.
И под солнцем засияло небо.
Только рвусь назад, в город, где гроза,
Улочки старинные, как склепы.
Львовские дожди, тёплые дожди,
Погулянки и тропа лесная…
Песни этой нет. Позабыт мотив,
О котором я так мало знаю.
Позабыт — так что ж?
Если снова дождь,
От ненастья небо потемнело…
Годы — не беда.
Становлюсь тогда
Я мальчишкой робким и несмелым.
Львовские дожди, синие дожди,
Как слезинки на твоих ресницах.
Если можешь — жди.
Если любишь — жди.
Верь.
И наша встреча состоится!
