Переселенка з Каховки до Кропивницького поділилася деталями життя в окупації

  • 27 черв. 2023 18:42
  • 3115
    • Новина Переселенка з Каховки до Кропивницького поділилася деталями життя в окупації Ранкове місто. Кропивницький

    Мешканці Каховки Анні Невтирі вдалося з родиною виїхати з окупованого росіянами міста. Тепер жінка робить усе можливе, аби допомогти своїм землякам перебратися на українську територію.

    Складне рішення

    Анна Невтира перебувала в російський окупації 55 днів. До цього жінка вчила дітей малювати в художній школі у Каховці. Та 24 лютого 2022 року родина прокинулася о 5 ранку від звуків вибухів. Окупанти вже перебували на Чонгарі. О 8:30 вони дісталися Каховки й повісили свій триколор на ГЕС. Бідкатися і розмірковувати не було коли. У голові чітко окреслився план термінових дій.

    – Подумала, що першим ділом треба зняти готівку в банкоматі. Потім зайти в «АТБ» і набрати продуктів, поки ще щось є. Чоловіка відправила на заправку, щоб набрав повний бак пального. Подруга запропонувала виїжджати на підконтрольну Україні територію. Та ми спочатку не наважилися. Перші автівки проскочили через дамбу, але вже о 8 ранку тих, хто хотів виїхати, почали розстрілювати.

    Отак і сиділи півтора місяця на валізах. То збиралися виїжджати, то слухали заспокійливі слова Арестовича, що за 2-3 тижні все закінчиться, і думали перечекати навалу.

    Згодом стало зрозуміло, що все це надовго, і слід виїжджати, допоки ще можна це зробити.

    – Перший місяць ми їх не чули й не бачили. Росіяни стояли за містом. А потім понаїхало чимало військових. Почали заходити в магазини скуплятися. На початку квітня розстріляли проукраїнський мітинг. Стало зрозуміло, що налаштованих проти них громадян будуть переслідувати.

    Невтири вирішили, що поїдуть через Баштанку. Щойно закінчувалася комендантська година о 6-й ранку, формувалася колона. До неї по ходу руху приєднувався транспорт з інших населених пунктів.

    Анна з чоловіком, 8-річним сином і мамою, а ще з кішкою і двома папугами скористалися орендованою машиною, яку по завершенні поїздки відігнали до родичів. На шляху довелося здолати 18 блокпостів. Можливо, їх було й більше, та на деяких колону не затримували – махали, щоб проїжджали. В інших місцях проводили ретельну перевірку, тому затримувалися надовго.

    – На останньому блокпості перед Баштанкою стояли чеченці. Вони нас відмовляли від поїздки. Мовляв, повертайтеся назад. Тут невдовзі буде ледь не рай.

    Спеціально закупили кілька пачок цигарок і пляшку коньяку. То курево солдати розібрали, а спиртний напій привезли на подарунок родичу в Кропивницький.

    На новому місці

    Спочатку родина оселилася в родичів. Гадали, що їхнє місто швидко деокупують, і вони повернуться додому. Там пройшло все свідоме життя, залишилася квартира, могили тата, бабусь із дідусями.

    На жаль, з кожним днем надії на повернення залишається все менше:

    – Схоже, все йде за донецьким сценарієм. Та навіть якщо місто звільнять наші захисники, там будуть суцільні руїни. Якщо будівля художньої школи і збережеться неушкодженою, все одно ворожі чоботи розтоптали дорогі серцю речі. Солдати жили там, грабували, вивозячи все цінне. Та й зі 110 учнів навряд чи набереться зо чотири десятки. Тож і роботи для мене не буде.

    Вирішили з чоловіком облаштовуватися на новому місті й починати життя практично заново з двох валіз. Орендували житло і влаштувалися на роботу. Анна організувала гурток, в якому навчає дітей-переселенців малювати.

    – З собою якимось чином прихопила чотири картини. Там, у Каховці, залишилося ще чимало моїх робіт. Навіть одна незавершена в спальні стоїть…

    Допомога землякам

    Анна, коли є зв’язок, спілкується з людьми, що залишилися на Лівобережжі Дніпра. Кажуть, що там нині йде активна підготовка до виборів. Повсюди розвішані портрети кандидатів від «єдиної росії».

    Окупантам задля цього треба, аби українці мали російські паспорти. Тож перевіряють документи в місцевих, і коли бачать жовто-блакитну книжечку, виривають першу сторінку, а пластикові картки просто ламають навпіл.

    З боку Каховського водосховища йде страшенний сморід. Люди не можуть відкривати вікна. Коли вода зійшла, стало видно затоплене у 1954 році єврейське кладовище та інші споруди, що весь цей час перебували під водою.

    – До Берислава тепер можна дістатися пішки, аби тільки не обстрілювали. Дніпро намагається повернути собі старе річище, яке колись засипали і звели там нові будинки.

    На картинах художниці ще збереглися довоєнні краєвиди Каховки, яких нині вже не побачиш. У Музеї мистецтв відкрили виставку Анни Невтири. Жінка планує продати власні роботи й спрямувати ці кошти на виїзд земляків з окупованої території.

    Там неможливо знаходитися тим, хто не йде на співпрацю з новою владою. Нині виїхати звідти дуже складно й накладно.

    – Організовує поїздки перевізник «Южний експрес». Забирає людей вже в Криму після проходження фільтрації. Далі треба провести 5 діб у дорозі. Через кримський міст виїжджають до Росії, потім людей завозять у Білорусь. Далі – проходження митниці на латвійському кордоні. Звідти везуть до Польщі. А там уже можна потрапити в Україну. Коштує це 16 тис. гривень. А ще ж потрібно щось їсти в дорозі.

    От і мріє Анна завдяки своїм картинам оплатити дорогу комусь із каховчан. У Кропивницькому родині подобається. Переважна більшість містян ставиться до внутрішньо переміщених осіб з розумінням. Тільки зрідка можна почути тезу про «понаєхавших». Звісно, не вистачає великої водойми, як це було на батьківщині. Та нині її вже й у Каховці немає.

    Анета Цегельник

    Здійснено за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» та WAN-IFRA в рамках реалізації проєкту «Хаб підтримки регіональних медіа».
     
    Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.