Проект-менеджерка, програмістка, євангелістка ІТ: хто вони, музи цифрових технологій Кіровоградщини? (ФОТО)

Ще якихось років десять тому вважалося, що ІТ – прерогатива виключно чоловіча. До 2010 року і на світовому, і на вітчизняному ринках праці цифрових технологій традиційно панували чоловіки. Жінки ж у цій царині були швидше винятком, бо як іще можна пояснити сім відсотків фахівчинь від загальної кількості працівників?

Водночас в ІТ-індустрії існує безліч спеціальностей, які змінюють світ, і про які переважна більшість населення поки що не має чіткого уявлення. Як не прикро визнавати, але сфера інформаційних технологій все ж таки залишається для багатьох терра інкогніта. Через цю утаємниченість айтішників уявляють мовчазними бороданями, які безвилазно сидять у своїх офісах і чаклують над пікселями та гігабайтами. А про те, що серед цих «богів» інформації є й «богині», люди навіть не здогадуються!

Хоча, як на мене, їм більше пасує образ Музи – однієї з дев’яти богинь давньогрецької міфології, покровительки наук і мистецтв. У ній органічно переплітаються інтелект, краса і креативність сучасної леді. До армії «кремнієвих» інтелектуалів України невпинно вливається потужне поповнення, і сьогодні практично кожен четвертий працівник інформаційного сектору – жінка.    

Тож хто вони, фахівчині з програмування, завдяки яким повсякденна реальність Кіровоградської області стає більш глибокою та змістовною?

 

Марина Пемахова, менеджерка по проєктах: «Не бійтеся змін у житті!»

Вона кардинально змінила професію у досить зрілому віці, маючи за плечима диплом філологині та досвід перекладачки з англійської. Каже, стрибнула у вир цифрових технологій з головою, і відтоді не озирається назад і жодного разу не жалкувала про зроблений вибір.

Зараз Марині 38 роки, два з них вона працює в ІТ-компанії. Вона спілкується з клієнтами, які живуть у різних куточках світу, і є посередницею між ними та командою виконавців проєкту.

Ще до карантину, коли працювала в офісі, перед початком роботи завозила дітей до школи. О восьмій вона вже на робочому місці. Спочатку огляд пошти. Потім Марина розбирає завдання на сьогодні. О десятій, коли розробники включаються в роботу, - перший сеанс телефонного зв’язку за проєктом. Таких дзвінків може бути декілька з різними розробниками та замовниками, які живуть в Ізраїлі, США, Канаді, Болгарії, інших країнах.

– Новітні технології допомагають долати відстані й роблять світ доступнішим, - з гордістю каже Марина Пемахова, проджект-менеджерка крупної компанії, яка займається розробкою та підтримкою веб-сайтів та створенням додатків для Android та iOS.

А все почалося з запрошення допомогти з організацією ІТ-конференції в Києві.

– Це один з найбільш масштабних заходів для програмістів України, - розповідає вона. – Мені дуже сподобалась ця категорія фахівців: добре освічені і навіть під час віскі-паті залишаються тверезо мислячими. На той момент я працювала перекладачкою дистанційно: писала або ж перекладала тексти англійською. Однак мною оволоділа цікавість і я зі своїми навичками вирішила потрапити в цю сферу. Бачила себе саме менеджеркою по проєктах.

Моє завдання – спілкуватися з клієнтом напряму, дізнаватися, чого він хоче, які має ідеї та побажання. Зрозуміти, які фахівці та фахівчині потрібні для реалізації цих ідей, зібрати команду і далі втілювати проєкт, продовжуючи спілкуватися з замовником і командою. Розробник не повинен займатись з’ясуванням деталей. Це роблю я. Тому дуже багато часу витрачаю на телефонні розмови, уточнення та коригування технічного завдання. Часто перемовини закінчуються пізно увечері.

Чого хоче замовник? Інколи чогось нереального. Особливо, якщо він не розуміє технічної частини й розраховує на швидкий результат найменшими зусиллями. Тому сильно дивується, коли йому повідомляють, що виконання завдання займе не тиждень, а, скажімо, місяць.

– Часто клієнт бажає отримати продукт, що приносить швидкий дохід, - продовжує Марина. – Наприклад, існує популярний додаток Tinder, де можна спілкуватись і знайомитись. Покупець хоче створити подібний, щоб заробляти на ньому гроші, і просить зробити «як ось цей, тільки трохи інший». Хтось приходить з метою зробити комерційний проєкт, хтось із новими корисними концепціями. І, звісно, хоче реалізації своїх ідей, часто новаторських. Відтак працівники фірми не мають права розголошувати подробиці проєктів, над якими працюють.

– Які тенденції з’явились у сфері програмування за два роки вашої роботи?

– Якщо раніше адаптація веб-сайту під мобільні пристрої вважалась додатковою послугою, то зараз вона є безумовним стандартом. Тепер сайт створюється з таким розрахунком, що на нього користувачі будуть заходить зі смартфонів, планшетів та інших мобільних девайсів.

Є певні зрушення і в технологіях. Наприклад, робити додаток для двох операційних систем – iOS та Android – дорожче і довше. Тому зараз набирає обертів кросплатформна розробка, коли одна мова програмування застосовується одразу для розробки двох операційних систем. Відтак часу на розробку витрачається менше і продукт виходить за принципом «два в одному». Але як мультиплатформна розробка, так і розробка додатків нативною мовою програмування мають свої нюанси.

Можна дещо спрогнозувати і в подальшому розвитку тенденцій. Зокрема, більшої популярності набуватимуть канали для спілкування: Месенджер, Телеграм, Інстаграм. Думаю, більше програм буде прив’язано до голосового керування, щоб максимально спростити процес: записати повідомлення, натиснуть кнопку, відіслати. За нинішніх умов, коли технології стрімко розвиваються, це цілком реально.

– Розкажіть про найбільш цікавий, на вашу думку, проєкт, над яким працювали.

– Це додаток для Айфону, який зможе суттєво змінити бьюті-індустрію. Він даватиме вичерпну інформацію про косметичний засіб у залежності від типу шкіри користувача/користувачки, способу їхнього життя, побутових умов і навіть кількості філіжанок кави, випитих за день. Штучний інтелект підбирає засіб, який максимально підходить для конкретної людини з її індивідуальними особливостями. Цей проєкт дозволить суттєво скоротити час для пошуку різних засобів і, сподіваюся, буде корисним для людей, котрі слідкують за собою та своєю зовнішністю. Є в роботі й інші проєкти, які адресовані дітям та літнім людям.  

– Як вам вдається знаходити золоту середину у стосунках з гаджетами ваших дітей?

– Мої сини, 15 і 12 років, – активні користувачі електронних пристроїв. Зараз вони вчаться дистанційно. Обоє навчаються в гімназії нових технологій навчання, яка однією з перших закладів у Кропивницькому перейшла на віддалену роботу в умовах карантину. У них є все, з чого складається повноцінний навчальний процес: тексти, контрольні роботи, домашні завдання. В основному вони справляються, тому ми з чоловіком не забороняємо їм спілкування з електронними пристроями. Іноді, коли навчання страждає, час користування гаджетами обмежується. Але в основному такого не відбувається, і сини можуть за власним розсудом подивитись фільм чи пограти у гру.

– Чи може будь-яка людина, надихнувшись вашим прикладом, змінити професію і стати проджект-менеджером?

– Якщо людина – інтроверт і їй складно спілкуватися з іншими, то їй дуже складно буде стати менеджером по проєктах. Це буде не робота в задоволення, а щоразу новий стрес. Спілкування з замовниками подекуди буває дуже складним, тим більше англійською мовою, яка не є рідною і для мене, і для них. Якщо людина не готова до таких випробувань, то їй краще не братися за це. Можливо, їй краще стати програмістом. Але якщо ти прагнеш змін, маєш гарну самоорганізацію, любиш спілкуватися, ставиш і досягаєш мети, при цьому ще й прокачуєш свою англійську, - ласкаво просимо!

Я змінила сферу діяльності в 36 років, прийшовши до компанії з абсолютно новим для мене профілем. Можливо, хтось вважає, що пізно. Але для мене все, що відбувається, робиться вчасно. Я маю навички спілкування з людьми, достатньо сміливості й підтримки з боку родини, щоб почати новий етап у житті.   

– Що сказав ваш чоловік, коли ви оголосили йому про своє рішення влитися до колективу ІТ-компанії?

– Він розумів, що мені потрібен час, щоб адаптуватись до нових умов і почати заробляти. На той момент зарплату отримував лише він. Але він вірив у мене і сказав: «Ти можеш собі це дозволити». Це додало мені сміливості. Через деякий час мої сподівання справдились, в тому числі стосовно розміру заробітку.

– Ви згадали про стресостійкість як про одну з головних якостей своєї роботи. А як ви долаєте стрес?

– Я не залізна людина, а ситуації справді бувають різні. Тому регулярно працюю з психологом, який допомагає мені правильно їх сприймати. Крім того, я відкрила для себе хобі, яке приносить задоволення і від процесу, і від результату. Віднедавна мені подобається малювати аквареллю. Це мене надихає і дає можливість відновлювати сили. Під час карантину я придбала курс малювання онлайн. Коли відчуваю, що потрібно переключитись після напруженого робочого дня, відкриваю урок, набираю в склянку воду, беру пензлі, фарби, вмощуюсь на балконі і починаю малювати. У моїх картинах професійний художник може побачити купу огріхів. Але мені вони подобаються.

 

Тетяна Нєізвєстна, програмістка: Шлях від користувачки комп’ютерних програм до їх створення

Ще півтора року тому Тетяна працювала операторкою ПК у приватній компанії, була звичайною користувачкою, а сьогодні розробляє додатки для мобільних пристроїв відомого світового бренду.

Ці інтерфейси допомагають людям у повсякденному житті: об’єднують водіїв та пасажирів, яким потрібно переїхати з одного міста до іншого, систематизують документи й переписку, упорядковують музичну фонотеку та електронну бібліотеку, сортують фотографії, аналізують зображення та «ведуть» туриста по незнайомим місцям…

Сьогодні Тетяна Нєізвєстна – програмістка-айосниця, створює програми для Айфонів та Айпадів. Вона почувається в цій царині, як риба у воді, і з усмішкою згадую свій перший досвід:    

– Під час стажування було тестове завдання. Працювала в команді, яка вже півроку вчилася, я ж була новачком. Мене посадили і сказали: «Працюй!». Мову програмування Swift я бачила вдруге чи втретє в життi, було складно переключитися з синтаксису Java (який до цього вчила в школі програмування Ш++)... Проєкт уже був майже готовий, лише додавали новий функціонал. Відкинувши страх, я взялася за виконання завдання. Коли щось не клеїлось, підказували інші інтерни. Допомагав знайти потрібну інформацію Гугл. Так потихеньку й навчилась.

Навчатись, вважає моя співрозмовниця, ніколи не пізно. Сама вона має дві вищих освіти: програмістки й адміністративної менеджерки. Може бути і директоркою, і виконавицею.Та найскладнішим моментом у роботі є постійна готовність вчити те, що ти ще в очі не бачила, а знати повинна. Далі Тетяна промовляє фразу, яка змушує мене повною мірою відчути власну недосконалість:  

– Знаєте, моя сфера не надто складна.

(От і маєш! Написання комп’ютерних програм, виявляється, не надто складна сфера! Що ж, у кожного своя мірка – Авт.).  

А Тетяна продовжує:

– Напевно, якби мені довелось перейти до іншої спеціалізації, було б ще складніше. Хоча, найскладніше, мабуть, це спілкування з клієнтом, якщо доводиться вирішувати питання не через менеджера, а напряму з замовником.   

Цікава ще одна деталь: у відділі iOS-програмування підприємства працює тринадцять співробітників, з них дві дівчини.

– Я не вважаю, що програмування – це професія «хлопчача» або «дівчача», - каже вона. – Тут просто треба думати, а не переносити мішки чи працювати руками. Треба бути трохи інженером, трохи розумітися в логіці, математиці та англійській мові. На це здатні і хлопці, і дівчата. Просто так склалося, що поки що в ІТ-технологіях працює більше чоловіків. Але світ розвивається, і жінки поступово, але впевнено входять у цю структуру.

– Як вплинула епідемія коронавірусу на ваше життя?

– Із квітня ми працюємо вдома. Хоч робота є, але менше, ніж було до карантину. Але все одно маємо чим займатись. Головне – щоб були комп’ютер, інтернет і світло не пропадало. Карантин більше вплинув на мене як на маму чотирирічної донечки. Олександра не ходить до дитсадка, цілий день проводить зі мною. Тож доводиться планувати день так, щоб і дитина була доглянута, і робота не страждала.

Стараємося плисти за течією, оскільки зараз планувати нічого неможливо. У нас збився графік сну: ми встаємо о десятій ранку і лягаємо о 22.00. Треба встигнути і приготувати їсти, і нагодувати дитину, і навести порядок. Якщо в мене є термінові завдання по роботі і я знаю, що їх треба виконати до певного часу, то звичайно, надаю пріоритет їм. Мені пощастило, що дитину можуть забирати до себе батьки, щоб дати мені спокійно попрацювати.

До магазину доводиться йти з донечкою, бо страшно залишати вдома саму. Якщо ж ми не можемо вийти в місто, я телефоную батькам або чоловікові, який привозить продукти машиною. Моя знайома працює на пошті й не може кинути роботу, тому вимушена залишати дитину на бабусю. 

Втім, не роботою єдиною живе програмістка. Тетяна Нєізвестна має давнє захоплення: вишиває хрестиком.

– Навчила мене вишивати покійна бабуся, - розповідає вона. – Ми з нею вишивали разом, коли я ще була дошкільням. У бабусі було багато вишитих подушок, скатертин, рушників і картин. Вона любила вишивати котиків і ділилася секретами майстерності зі мною. Коли я пішла до школи, продовжувала вишивати, навіть коли інші діти на уроках праці плели або шили. Вчителька з розумінням ставилась до мого захоплення. Мої роботи брали участь у різних виставках.

Зараз моє захоплення ще й стало потужним антистресовим засобом. Люблю свої роботи дарувати. Маю вдома не лише вишиті картини в рамочках, а й ексклюзивні іграшки, біжутерію, брелоки. Найулюбленіше моє творіння – золота доларова рибка, яка приманює гроші.

Ще одна Тетянина любов – фотографія. Фотографує концерти, фестивалі, святкові події. Світлини викладає у Фейсбук.

– Я ходжу на рок-концерти, які проходять у малих і великих залах Кропивницького: кілька років поспіль відвідую «Кропфест», минулого літа фотографувала «КропБайкФест» - перший байкерський фестиваль у нашому місті.

Я наче й маленька крихка дівчинка, але обираю собі розваги, котрі в суспільстві вважаються «пацанськими». А от байк водити не вмію. Боюсь їздити на двоколісному транспорті. Велосипед – це максимум, на що я здатна. Однак я вірю в силу думки і переконана: ми отримуєте те, у що віруємо. Відтак стараюсь вірити у все хороше.

 

Ксенія Новакова: Євангелістка ІТ

– Я – євангелістка ІТ-технологій у житті, – каже 25-річна кропивничанка Ксенія Новакова. Вона працює проджект-менеджеркою в компанії інформаційних технологій та має власний проєкт, який може докорінно змінити вітчизняну систему освіти. Її дітище – мобільний додаток для підготовки до ЗНО, за допомогою якого будь-яка людина зможе підтягнути знання з української мови або вивчити з «нуля».

Ще під час навчання у школі вона на власному досвіді переконалась, що багатогодинне сидіння за підручником не приносить бажаних результатів. Водночас її цікавість до програмування та знання ситуації, так би мовити, зсередини, підказали правильне рішення.

– Я давно хотіла, щоб освіта була більш ефективною, - зізнається Ксенія Новакова. – Результату, який дають інформаційні технології, не може досягнути жоден викладач, яким би професіоналом він не був, у силу певних обмежень у можливостях. Це не протистояння між ІТ і класичним викладанням, а допомога для учнів. Добре пам’ятаючи шкільні та студентські роки, я дивилась на навчальний матеріал їхніми очима. Це дозволило створити більш зрозумілі пояснення, ніж у книзі.

Свого часу я довго мучилась, намагаючись вивчити англійську мову. Та нічого не виходило. Занять з учителем було недостатньо, матеріал забувався, і, очевидно, що вчитель не міг разом зі мною виконувати рутинну роботу – щоденно вчити слова. Тоді я знайшла мобільний додаток, за допомогою якого легко вивчила 2000 найпопулярніших слів. Коли побачила результат, сама здивувалась.

Після того, як Ксенія опанувала англійську, вона зайнялась репетиторством. І знову відчула той самий посил: людям, якщо вони хочуть навчатись ефективно і швидко, необхідні сучасні технології. Таким чином, її традиційний освітянський досвід плавно злився з новітніми технологічними трендами. Маючи диплом менеджера організацій, вона знайшла програмістів, створила команду і занурилась у створення мобільного додатку для підготовки до ЗНО з української мови.

– Цей проєкт – своєрідний підсилювач для вчителя і стимул для учня, - пояснює вона. – Заняття побудовані крок за кроком, від простого до складного. Основна фішка, яку не може забезпечити ні вчитель, ні будь-який інший додаток чи книга – система повторень. Методику інтервальних повторів розробив німецький вчений Герман Еббінгауз ще в минулому сторіччі. Він довів: щоб запам’ятати матеріал надовго, потрібно повторювати його через певні проміжки часу. Оскільки це правило ігнорується, діти майже не мають залишкових знань після школи й готуватися до ЗНО їм доводиться майже “з нуля”.

Я усвідомлюю, що вчителю неможливо відслідкувати усі прогалини в знаннях своїх учнів. Звідси проблема «вчив, але забув». Якщо треба вивчити сотні фактів, як при підготовці до історії, наприклад, людині складно відслідкувати, які твердження вона запам’ятала, а які – ні. Для цього використовують флеш-картки: з одного боку пишуть запитання, з іншого – відповідь, або слово та його переклад. Це обивательський спосіб, бо все доводиться робити вручну. Ми ж у додатку запрограмували і запитання, і відповіді на них. Програма відстежує індивідуально в кожного учня, яку тему він пам’ятає краще або гірше, яке правило запам’ятав, а яке потрібно ще повторити.

Ксенія наголошує: додаток не лише лояльно контролює знання, а й розраховує для кожного учня час навчального процесу:

– Програма складає графік твоїх занять так, щоб ти встиг пройти весь матеріал до початку ЗНО, - каже вона.

Мобільний додаток працює вже чотири роки. Результати вразили і розробників, і користувачів. Виявилося, що навіть люди, які раніше не вивчали українську мову, складають ЗНО на 190 балів і більше.

– Ми отримуємо багато вдячних відгуків, особливо від мешканців російськомовних регіонів. Вони не просто вивчили правила за допомогою додатку, а й почали говорити українською! – радіє моя співрозмовниця.

Каже, що ще декілька років тому замислювалась над тим, аби закрити проєкт, який вимагає багато часу та й, відверто кажучи, постійних капіталовкладень. Але довелося відкласти цей момент доти, доки всі учні не складуть ЗНО. А вже після іспиту, коли випускники почали засипати команду розробників листами подяки, зрозуміла, що не може позбавити й майбутніх абітурієнтів такого ефективного інструменту підготовки.

До речі, мобільний додаток протестували не лише учні, а й педагоги, які перевіряють виконані завдання ЗНО. Їхній вердикт також виявився схвальним. Однак ні Міністерство освіти, ні керівництво профільних управлінь поки що не виявили до нього цікавості.

– Наш додаток здатний повністю замінити друковані підручники, та й коштує значно дешевше, ніж їх видання, - стверджує Ксенія. – На перевидання витрачаються чималі гроші, а зміст особливо не змінюється. “Нові” шкільні підручники здебільшого відрізняються тільки обкладинками, а зміст на 95 відсотків співпадає. То який сенс витрачати шалені гроші на їх перевидання та розвезення? У 2019 році було затверджено Новий український правопис. Значить, знову треба витрачати мільйони гривень на передрук підручників. У той час зміни в мобільному додатку обійшлися б державі хіба що в декілька тисяч гривень, і внесені зміни одразу відобразилися б онлайн. У додатку одразу видно правильні відповіді, є пояснення, мотиваційні системи. Це дійсно інтерактивний та сучасний інструмент навчання, на відміну від німих підручників.

– Про що мрієте? – запитала я у Ксенії, коли наше спілкування майже завершилося.

– Багато моїх мрій та планів зав’язані на проєкті, бо це справа моєї душі, - відповідає вона. – Від самого початку я мріяла про те, щоб додаток став інструментом навчання для усіх українських школярів і студенів, мріяла створити додатки з усіх предметів. Я розумію, що мій проєкт соціально важливий. Ще чотири роки тому на своєму сайті ми з колегами написали, що наша головна мета – змінити підхід до освіти в України, позбавити вчителів рутинної роботи, забезпечити кожного учня якісними знаннями. Ця мрія — щоб проєкт став державним – залишається зі мною й досі. І я точно знаю, що державі відомо про наше існування, але чомусь із нами не прагнуть співпрацювати.

Коли ввели карантин — ми намагалися зв’язатися з державними діячами, щоб зробити проєкт доступним для кожного школяра, подавалися на національний конкурс #HackCorona, але чомусь серед 22 переможців був тільки один освітній інноваційний проєкт. Мені така позиція інвестування держави не близька — пандемія пройде раніше чи пізніше, а от потреба в якісній освіті залишиться. Тому вкладання коштів у десяток майже однакових проєктів по відслідковуванню хворих на Сovid-19, замість вкладання коштів у довгострокові проєкти, які будуть корисними людям за будь-яких умов: чи то пандемії, чи то звичайного режиму життя, здається мені нераціональним. У будь-якому разі, ми працюємо над нашим додатком, щоб кожен охочий мав доступ до дійсно ефективних інструментів.

Людмила Макей

Фото з соцмереж надані героїнями публікації.

Читайте також:  Олексій Чорний: про 3-D моделювання в Кропивницькому, відновлення пам’ятника Наталці Полтавці та допомогу медикам.