Пропонуємо читачам новорічно-різдвяну історію "Подарунок для Аліси" від кропивницької авторки
Подарунок для Аліси
Елеонора Бєльська
«Всі ми любимо так само, як розуміємо світ.
Історія любові кожної людини – точний зліпок
з історії його ставлення до світу взагалі».
Ф. Сологуб
Певно, при народженні, а може, ще раніше Всевишній обдарував Алісу світлою безкорисливою душею. Ви можете не повірити, що таке буває, але чим же тоді можна пояснити нестримне бажання творити добро, ту невгамовну енергію, з якою вона бралася за кожну справу і робила її з радістю, з насолодою, зовсім не сподіваючись на подяку та славу. Чи була вона жертвою свого дару в світі, де так багато брехні і лицемірства, де все купується і все (або майже все) продається? Звичайно ж, ні. Її світ був чистим і світлим. Зла і заздрості вона не помічала, точніше, поруч з нею заздрості і злу місця не було.
Просинаючись вранці, вона радісно усміхалась собі, новому дню і всьому, чим був наповнений її світ.
Пощастило тому, хто просинався поруч із нею, - скажете ви. І помилитеся. Поряд із нею не було нікого. Хіба що квіти на вікнах. Аліса любила орхідеї. Лілові, лимонні, яскраво-оранжеві, сліпучо-білі – вони цвіли майже увесь рік і радували своєю вишуканою красою.
Аліса вмивалась, одягалась, варила каву, зачісувалась, наносила легкий макіяж перед люстерком і, як більшість людей, ішла на роботу. А працювала вона продавцем у крамниці «Подарунки».
Пощастило людині, - скажете ви, - така святкова і весела робота.
– Звичайно, пощастило, – погодиться Аліса. – Мені приємно відчувати свою причетність до важливих і радісних подій у житті людей, часто зовсім незнайомих. Мабуть, ніхто не заперечуватиме, що вибір подарунка – не така вже проста справа, – вона злегка усміхнеться, викупавши вас у бірюзі променів свого погляду, поправить золотаве пасмо на плечі й зі знанням справи впевнено додасть, - особливо для чоловіків. Але й жінки, вагаючись у виборі, теж потребують професійної та доброї поради.
У своєму первісному значенні подарунок – це дар, презент, яким той, хто дарує, виявляє своє ставлення до того, кому дарунок призначається, і, звичайно, міру поваги дарувальника до самого себе. Є категорія людей, які сприймають дарування, як «відмазку з приводу», – погляд Аліси потемнів, вона зітхнула.
Як вони помиляються! Адже подарунок красномовніше будь-яких слів розкриває суть людини, тож варіант «скинутися грішми» я не розглядаю в принципі, частіше за все, він зовсім не підходить у силу своєї безликості. Подарунок – це не гуманітарна допомога, не гонорар і не плата за святковий обід. Подарунок – це, перш за все, емоція, світла позитивна енергія. Подарунок повинен радувати око, викликати захоплення, приносити задоволення, насолоду й користь обом сторонам. Ті добрі почуття, якими обмінюються люди під час дарування, дають їм додаткові сили, наповнюють душу загальною радістю й щастям! – замислившись на хвилину, вона з жалем додала:
- А необдумано вибраним подарунком можна образити людину і навіть морально знищити.
Глибоко пізнавши найтонші нюанси своєї професії, вона прагнула бути максимально корисною в кожному конкретному випадку, повною мірою розуміючи свою відповідальність перед людьми, що потребують її допомоги.
- Молодий чоловіче, а якого кольору очі у вашої дівчини? Блакитні? Гляньте на це намисто із відшліфованої бірюзи. Це один з найгарніших каменів і користується популярністю у модниць усіх часів. Вона приклала намисто до шиї, демонструючи своє мистецтво перевтілення та беззаперечні достоїнства каменя.
- Бірюза приносить щастя. Греки вважали її амулетом Афродіти і дарували своїм обраницям. У ті часи це було своєрідним освідченням у коханні, - вона обережно передала намисто в руки покупцеві, - відчуваєте її тепло?
- Здається, що так.., - він з подивом та навіть ніжністю стиснув намисто в долонях, відчувши гладкість та живе тепло «небесного каменя».
- На території Давнього Тибету бірюзу вважали не тільки чародійним і дуже дорогим каменем, але й живим створінням і навіть божеством…- і, помітивши захват у погляді покупця, вона додала фарби в свою палітру. - А ще бірюза притягує багатство і шану – володар бірюзи ніколи не матиме потреби в грошах, його поважатимуть оточуючі…
З блиском упоравшись з одним завданням, Аліса поспішала на допомогу до інших покупців.
- Доброго дня! У вашого батька ювілей? Йому п’ятдесят п’ять? Так, це чоловік у розквіті сил. А що він полюбляє, чи є у нього хобі? Так, певно, йому подобається мандрувати? А фотографувати? Це ж прекрасно! Як варіант я запропонувала б вам роздивитись ось цю нову модель фотоапарата…
- Дівчата, а до якого одягу ви підбираєте аксесуари? Що збираєтесь святкувати? Отож, поміркуємо разом… І так протягом цілого дня і протягом багатьох років.
Її магазин знали, до неї по подарунки їхали через усе місто, до її порад прислухались і залишали крамницю радісні, з вишукано оформленими пакетиками щастя і любові «з нагоди» або просто для висловлення своїх почуттів. Одних вона проводжала сяючим поглядом, щаслива від того, що змогла допомогти, до інших поспішала, аби бути корисною.
"Як приємно дарувати! " – часто думала вона, коли за задоволеним покупцем зачинялися двері її крамниці.
Особливо багато роботи було завжди перед новорічними святами. Аліса зарані передбачливо робила багато замовлень для своїх постійних покупців та в розрахунку на випадкових перехожих, тому в її магазинчику завжди юрмився народ, ніхто не йшов без заповітного пакунка.
Одного із таких переповнених клопотами дня, закінчивши роботу, вона вирішила трохи прогулятися. Був морозний вечір перед Різдвом. На темно-синьому, глибокому, майже чорному оксамиті неба світив повний місяць, в оточенні золотого розсипу зірок, іскристий сніг бадьоро похрускував під ногами. Вбрання міста створювало відчуття казкової країни чудес - гілля дерев, вкрите пухнастим інеєм, яскраві вогні неонової ілюмінації, що стрімкими кольоровими лініями стрибали по величезних кучугурах снігу, фасадах будинків, які переморгувалися між собою золотавим світлом вікон ... З освітлених вітрин магазинів привітно посміхались манекени в лижних костюмах, вечірніх сукнях і дорогих шубах, казкові персонажі, іграшкові Діди Морози, Снігуроньки. А від вишуканих уборів лісових красунь просто перехоплювало подих!
Алісі подобалось почуватися маленькою рибкою у зграйці снуючих в різні боки риб. Піддавшись загальному святковому настрою, не замислюючись над маршрутом, вона прийшла на міську площу до великої ошатної ялинки. Королева новорічної фієсти світилась і переливалась різнокольоровими вогнями. На зелених лапастих гілках красувались веселі зайці, циркові конячки, вайлуваті ведмежата, кульки, хлопавки, китайські ліхтарики, вкриті інеєм шишки. Аліса з дитячою радістю замилувалась цим казковим багатством.
Подув вітерець, закружляли в легкому вальсі сніжинки, заколихались і задзвеніли іграшки на ялинці. Раптом з-під зеленої хвої на Алісу весело поглянуло мініатюрне сріблясте Янголятко з кришталевою зірочкою в простягнутих рученятах. Аліса як заворожена не могла відвести очей від цього майже прозорого, неземного створіння і навіть не помітила, як і коли в її долоньці з’явилась маленька кришталева зірочка, точнісінько така, як у Янголятка, яке встигло вже сховатись у пухнастих обіймах ялинки.
- Подарунок! – Аліса все зрозуміла без слів й обережно стиснула зірочку- сніжинку у долоньці. Щаслива стояла біля ялинки, сподіваючись ще раз побачити свого Янголятка, і коли його мініатюрна фігурка знову мелькнула серед гілок, вона швидко і досить голосно (щоб він почув) прошепотіла:
- Спасибі, милий Янголе! Я навіть уявити не могла, яке це щастя – одержувати подарунки і… - вона ще не встигла договорити, як хтось легенько торкнувся її руки:
- Мішле же пані мувіва «Анджей», - з-під рудої кудлатої шапки на неї дивились веселі, сіро-голубі і по-особливому красиві й пронизливі від холоду очі незнайомця.
Алісі раптом здалося, що через її серце пропустили електричний розряд і, на мить завмерши, воно знову забилось у незнайомому, вражаючому своєю мелодійністю, ритмі. Слів не було. Простір заповнився глибоким, дивовижним змістом і дзвінкою тишею, яка зазвичай передує таїнству сплетіння доль. Помітивши її ніяковість, чоловік широко усміхнувся і з акцентом сказав:
- Анджей Бронскі з Катовіце, - він легенько вклонився. - Мені здається, пані сказала: «Анджей» і мені здається, пані замерзла, – чи спитав, чи просто констатував він.
Не в змозі видобути бодай звук, Аліса ніби зачарована, дивилась на Анджея своїми променистими очима, не відчуваючи під ногами землі, не помічаючи нічого навколо. Повністю збитий з пантелику цим мовчанням і поглядом, який накрив його бірюзовою світлою лавиною, він засоромився, густо почервонів, зняв та знову надів шапку. А потім нахилився і поцілував Алісі руку, хоч зовсім такої звички і не мав.
- Янгол, Анджей! – дзвеніло у вухах Аліси.
- Все не випадково! Здається, я повинна щось відповісти...
Переклад з російської Антоніни Корінь та Валерія Коріня.
Нагадаємо: Як в один момент для мене перевернувся увесь світ