Роздуми кропивницької туристки: Чи виживуть одеські платани?

 

"...Из окна летели прямые улицы, исхоженные детством моим и юностью, — Пушкинская тянулась к вокзалу, Мало-Арнаутская вдавалась в парк у моря". Так Ісаак Бабель писав про Одесу у своєму оповіданні «Первая любовь».

 

Письменник часто закохувався в прекрасних панянок, і їхні романтичні побачення проходили під чудернацькими деревами з білими стовбурами — платанами. Одесити ще називають їх «бесстыдницами». І не лише через те, щО цим платанам доводилось бачити й чути теплими зоряними ночами. Справа в тому, що стовбури, як ящірки, періодично линяють, скидають кору і лишаються в первозданній красі.

      

Одеські платани — одні з найбільш визначних старожилів Південної Пальміри. Ростуть вони уздовж Пушкінської вулиці від початку її існування (1827 рік). Платани (або чинари, східні клени, вони ж гудзикові дерева) обмилували також узбіччя вулиці Рішельєвської, проспектів Шевченка та Адміральського, Фонтанської дороги та міських парків. Аристократична блідість їхніх стовбурів приємно контрастує ї чорним блиском бруківки, - такої ж древньої, як і самі дерева. 

 

Кажуть, перші молоді саджанці завіз до міста з Китаю та парку Софіївка брат засновника Одеси, Йосипа Дерибаса. Звісно, до сьогоднішнього дня дожили вже онуки та правнуки перших одеських платанів. Загалом же сьогодні в Одесі налічується близько 200 сторічних дерев.

  

Одесити пишаються ними і називають живими ботанічними пам’ятками. До речі, й сам Олександр Сергійович частенько прогулювався вулицею свого імені (щоправда, назвали її на честь видатного російського поета вже після його загибелі). Збереглося ще одне дерево — найбільша в Одесі Пушкінська тополя висотою 50 метрів. Подейкують, що її гілки допомагали поету підніматись до кімнати дружини місцевого комерсанта Різніча. 

 

    

Судячи з зовнішнього вигляду, платани на Пушкінській ніколи не знали ні сокири комунальника, ані пилки роботяги міськсвітла. Багатоповерхівки під їхніми розкішними кронами здаються іграшковими будиночками. Платани — чудові поглиначі шуму та токсинів. Щоправда, сьогодні все частіше лунають думки, що хитросплетіння гілок над головами — це пастка для вихлопних газів та інших шкідливих речовин, які накопичуються під природним куполом і не дають нормально дихати людям. 

Втім, до сьогодні ніхто достеменно не знає, як із гуліверськими чинарами обійтися. Правила благоустрою вимагають, щоб стовбури дерев були розташовані, як мінімум, за чотири метри від проїжджої частини, а крона не нависала над дорогою. Але, якщо цим самим правилам слідувати, то без зелених насаджень може залишитися вся Одеса. Зелентрест спилювати старі гілки не наважується, бо важать вони від однієї до п’яти тонн і можуть розчавити людей та техніку. 

 

 

Втім, поки люди роздумують, що робити з одеськими платанами, дерева потихеньку знищує грибок. Дендрологи прогнозують, що, якщо в ситуацію не втрутитись, то за десять — двадцять років Одеса може втратити свою платанову «роздинку». До речі, місто було закладене в голому й безводному степу. Це вам ні про що не говорить? 

 

Людмила Макей