Рівненський хор представив Україну на міжнародному фестивалі

Eurotreff–2017 рівненський хор представив Україну на міжнародному фестивалі

 

Культурна спадщина українців давно стала предметом зацікавлення європейської спільноти. І не дивно: молоді українські письменники, співаки, танцівники, художники мають що показати світові. Наших земляків радо зустрічають на міжнародних мистецьких фестивалях. Цьогорічний фестиваль хорового мистецтва Eurotreff–2017 у Німеччині не став виключенням.

 

Міжнародний фестиваль хорової музики проводиться щодва роки у Німеччині за підтримки німецької хорової асоціації Arbeitskreis Musik in der Jugend. Цьогорічний фестиваль став уже 18–им і тривав з 6 по 10 вересня. У ньому взяли участь дитячі й молодіжні хори з десяти країн світу. Від України до Вольфенбюттеля поїхав дитячий зразковий хор міського палацу дітей та молоді з Рівного "Віват, музико!". Про свій досвід учасника хору та про те, як юних співаків зустрічали за кордоном, ми поспілкувалися з хористкою Наталією Гайдиш.

 

— Наш хор існує з 2000 року і має три склади: наймолодші, середні і старші, — каже Наталія. — Я співаю в ньому вже 11 років. Скільки себе пам'ятаю, завжди любила  музику. Коли тоді ще вчителька, а зараз керівниця колективу Наталя Миколаївна Павлючук прийшла до нашої школи шукати таланти, я відразу ж записалася. Зараз я продовжую співати, попри те що навчаюся у Києві. Приїжджаю на вихідні у Рівне і відразу ж біжу на репетиції.

 

— Який репертуар хору "Віват, музико!"?

 

— Ми виконуємо обробки українських народних, духовних пісень, композиції з фільмів та сучасні пісні. У нашому репертуарі є матеріал іспанською, французькою, німецькою, англійською мовами; також латиною та церковнослов'янською.

 

— Чи брав ваш хор участь у фестивалях, подібних до Eurotreff?

 

— Ми брали участь у багатьох конкурсах і фестивалях. Наприклад, "Голоси яскравої країни" в Ужгороді. На Eurotreff уже їздили два роки тому.

 

— Чим цьогорічний фестиваль відрізняється від попереднього, а що лишається традиційним?

 

— Кожен фест має свою цікаву тематику. Тема цьогорічного фестивалю — мрії. Традицією з року в рік лишається флешмоб: на сцену виходить один з тренерів і намагається звести усі хори в один, утворивши єдину мелодію.

Виступали переважно підліткові й молодіжні хори з України, Білорусії, Польщі, Румунії, Росії, Нідерландів, Іспанії... Багато було колективів від країни, яка приймала фестиваль, — Німеччини. Від нашого хору було 34 людини віком від 11 до 16 років.

 

 Ми поселилися в хостелі. Проживання, як і харчування, входило до вартості фестивального внеску — 90 євро. Також до фестивалю або після нього кожен колектив–гість мав три дні жити в сім'ї одного з німецьких хорів. Ми зупинялися у родини з Гамбурга.

Фестиваль тривав 5 днів. Спершу ми виступали спільно з німецьким хором у Гамбурзі. Далі мали сольний концерт, співали у школі та у церкві. Ще були вуличні концерти у центрі міста. Наприкінці був фінальний виступ на закритті заходу. Його родзинкою стало те, що кожен хор отримав завдання підготувати чотири пісні з якимсь іншим хором. Нас сполучили з двома німецькими колективами. Тренера надавав фестиваль. Перед поїздкою нам надіслали ноти спільних пісень, а відшліфувати їх ми мусили вже на місці.

 

 

— Чи був при цьому присутній змагальний елемент?

 

— Напевно що ні. Мета фестивалю — продемонструвати рівень володіння хоровим мистецтвом, презентувати свій колектив та свою країну.

 

— Якою мовою ви спілкувалися з хорами з інших країн? Чи відчувався мовний бар'єр?

 

— Як я вже зазначала, було багато німецьких хорів, їм, звісно, порозумітися було простіше. А взагалі мовою спілкування була англійська.

 

— Чи мали ви розважальну програму? Що встигли побачити?

 

— Була програма, згідно з якою ми організовували свій час. Левову частку часу займали репетиції. Екскурсій не проводили, але нам вдалося самотужки оглянути місто. Вольфенбюттель — невеличке, але дуже затишне містечко. Архітектура цікава тим, що вона відтворює довоєнну атмосферу, ці класичні німецькі будиночки. Новобудов майже немає. Складається враження, що час тут застиг на 19 столітті.

 

— Хто скеровував роботу учасників?

 

— Кожній команді був наданий фестивальний гід, який її скрізь супроводжував. Це були волонтери, які допомагали зорієнтуватися у фестивальному містечку. Якщо ми мали проблеми, вони допомагали їх вирішувати. Якщо треба було про щось домовитись, цим теж займалися вони. Тобто ми мали надійну підтримку протягом усього фестивалю.

 

— Чи запитували учасників з України про ситуацію на сході?

 

— На самому фестивалі про це не говорили. Проте коли ми жили у сім'ї одного з хорів у Гамбурзі, то за столом обговорювали це питання. Вони цікавилися історією, але не висловлювали ніяких своїх поглядів. Я навіть не впевнена, чи хотіли б вони від нас про це почути. Словом, ця тема тактовно оминалася. Єдине, що вони запитали, це чи торкається нас війна якимсь чином. Ми відповіли, що на решті території, крім східних областей, мирно і безпечно.

 

— А як щодо взаємин на фестивалі між українськими і російськими хорами?

 

— Ані поміж колективів, ані серед тренерів жодного разу не було згадано про протиріччя між нашими країнами. Ми навіть майже не спілкувалися з представниками Росії.

 

— Чи доводилося стикатися з якимись складнощами під час перебування в Німеччині?

 

— Коли ми давали вуличні концерти, була погана погода: холодно, дощ. Дехто з учасників захворів. Ще дехто був виснажений, бо ми багато працювали, були постійно на ногах. Але враження від заходу це не зіпсувало.

 

— Яке, на твій погляд, завдання фестивалю та який досвід ти привезла з Німеччини?

 

— Щодо хорового мистецтва — це можливість попрацювати з іншими концертмейстерами, у кожного з яких своя методика розкриття дитячого таланту. Головне завдання — розширити межі світогляду учасників, створити умови для обміну досвідом як у концертній діяльності, так і в спілкуванні. Такі фестивалі дають змогу побувати в новому культурному середовищі, де вважається нормою йти вулицею, а потім всістися на асфальт чи влягтися на траву. У Німеччині відчувається більше поваги до особистості, більше свободи. Ніхто не засуджує людей з пірсингом чи нестандартним кольором волосся. Можна сказати, після  фестивалю я стала більше себе цінувати.

 

Отож існує багато можливостей саморозвитку, і німецький фестиваль Eurotreff — одна з них.  Адже такі масштабні дійства — це нагода не лише показати своє мистецтво, а й відкрити в собі нові грані.

 

Наталя Нічишина