Різдвяна історія, яка навчила вірити в людей і знайти спосіб дешево добратися зі Світловодська до Кропивницького

 

Кажете, у дива вірять лише діти? Та історія, яка трапилась зі мною на католицьке Різдво, підтверджує: дива справді трапляються! Адже виїхати з дому в хурделицю й застрягти в снігу з перспективою провести ніч «серед степу широкого», а потім знайти порятунок у незнайомих і, як виявилося, прекрасних людей — це справді диво. Втім, про все по порядку. 

 

Ніч перед Різдвом

 

Напередодні Нового року я гостювала в родичів у Світловодську. Їхати додому вирішила 25 грудня. Та зіпсувалась погода, налетіли заметілі й перетворили дорогу на снігову пастку. Втім, на автостанції мені таки продали квиток на автобус, який виїхав о 13.30 на Кропивницький.

 

Внутрішній голос благав повернутись, «ібо нєфіг виїздить із дому в негоду, коли добрий хазяїн собаку з хати не вижене». Мабуть, такі ж відчуття мали й інші тридцять відчайдушних сміливців, які вирішили на свій страх і ризик прорватись до Кропивницького. Але вони мовчали, заклопотані власними проблемами. Хтось поспішав на потяг, хтось їхав на похорон, хтось наступного дня мав вести концерт…

 

Новорічний настрій створювала триметрова ялинка, яка лежала у проході й через яку всі спотикались.

 

 

 

— Так, у дорозі не ойкать і не айкать, бо вас багато, а я один! — бадьорим голосом попередив водій і завів мотор.  

 

Через годину наш автобус завис між небом і землею у двох кілометрах від Павлиша. Перед нами, наскільки можна було побачити крізь снігову пелену, вишикувались десятки автівок, які замітало в лічені хвилини.

 

За вікном завивало й почало сіріти, а потім і зовсім стемніло. У темряві в холодному автобусі хотілося думати про хороше, але не виходило. Огрядний дядько голосно хропів. Схлипувала жінка, яка не могла потрапити на похорон матері.  

 

 

Важке не є неможливе

 

А тим часом приїхав трактор — і застряг у переметах. Прибули рятувальники, врятували трактор і ще кілька автівок, а потім запропонували взяти наш автобус на буксир. Та виявилося, що троса у водія немає. Взагалі, ця поїздка показала, що керманич автобуса виявився зовсім не готовим до надзвичайних ситуацій. Пасажири, на відміну від нього, були більш організованими. 

 

Знайшли трос, розвернули автобус, прив’язали його до трактора і повірили в спасіння. Аж тут трактор спинився, бо закінчилась солярка. Дивом доїхали до Павлиша...

 

 

 

У шевченківській хаті 

 

Ночувати довелось на батьківщині легендарного педагога Василя Сухомлинського. Завдяки добрим незнайомим людям, які нагодували, зігріли, ще й гостинців надавали, немов побувала в казці.

 

Вкотре переконалась, що є серед нас чимало хлібосольних добродіїв, як пан Михайло Хорольський та його матуся, тьотя Галя. Михайло крізь перемети, загрузаючи в снігу по коліна, вів мене до хати, яка також була засипана снігом по самі вікна.

 

 

А в хаті було тепло, затишно. В красному кутку — ікона під вишитим рушником, на стінах — фотографії дітей, онуків, правнуків. 

 

 

 

 

Економ-тур для терпеливих

 

Пан Михайло кілька разів на тиждень приїздить до Павлиша зі Світловодська електричкою, щоб натопити, прибрати, наварити борщу, розкидати сніг в оселі свої старенької мами. 

 

Він розповів мені, як дістатись до Кропивницького альтернативним шляхом — залізницею. Причому значно дешевше, ніж автобусом, де квиток коштує близько 150 грн. Отож, залюбки ділюся з читачами своїм відкриттям.

 

 

Економ-тур зі Світловодська розпочинається рано-вранці з залізничної станції, куди о 8.40 прибуває електричка Світловодськ — Бурти. Точніше, один зашарпаний вагон, яким полюбляють їздити пенсіонери безкоштовно.

 

 

За двадцять хвилин ми прибуваємо на станцію Бурти, куди за кілька хвилин прибуває електричка Кременчук — Знам’янка. Купити квиток можна у провідниці ще у Світловодську — він дійсний аж до Знам’янки. Вартість — 12 грн 90 коп. 

 

 

Здається, провідники й пасажири добре знають один одного, бо спілкуються, немов близькі знайомі. Картаті торби, сумки, валізи віртуозно перекидаються з перону у вагон, немов реквізит циркових артистів.

 

 

Гудок електровоза сповіщає, що поїзд рушає.

 

 

В дорозі будьте готові до того, що вашими сусідами будуть надто товариські свідки Ієгови, похмурі залізничники, балакучі дачники і ще якісь незнайомі люди, які неодмінно захочуть вилити вам душу.

 

 

Якщо вікно вагона не надто засиджене мухами, можна розгледіти навколишні краєвиди. Вражає неспішність невеличких провінційних містечок, де поруч із черговим по вокзалу неодмінно сидить вірний пес-дворняга, а діловиті дядьки в кожухах курять махорку. 

 

 

Врешті-решт рівно об 11.10 потяг прибуває до Знам’янки. Можна дочекатись електрички, яка прибуде за дві години й довезе вас до Кропивницького приблизно за 20 гривень. Якщо ж хочете потрапити додому швидше, то з автовокзалу, розташованого на відстані витягнутої руки від залізничного, щопівгодини ходять маршрутки на Кропивницький. За квиток доведеться заплатити близько 60 грн.

 

 

Отож, підбиваємо підсумки. Вартість економ-туру із Світловодська до Кропивницького (через Бурти та Знам’янку) — близько 35 гривень. Квиток на автобус коштує майже 150 гривень. Щоправда, заради економії треба пожертвувати часом, бо мандрівка займе більше часу. 

 

Але скільки нових, незвіданих емоцій і відкриттів вона принесе! 

 

Висновок: мандруйте, подорожуйте, за будь-яких умов знаходьте можливість провідати своїх рідних. Це єдиний спосіб відчути невимовну легкість буття.

 

Людмила Макей