«Січовику найперше — честь»: хто такі українські скаути?

 

Скаутський рух зародився не так давно, на початку XX століття у Великобританії, але за сто з гаком років знайшов чимало прихильників у всьому світі. «Батьком» скаутів вважають англійця Роберта Бейден-Павелла. Головні принципи скаутського руху Павелл виклав у книжці «Скаутинг для хлопців», серед яких честь та гідність, самовиховання особистості як члена суспільства, фізичний, духовний та розумовий розвиток підлітків і молоді.

 

Виховувати, за Павеллом, означає не стільки навчати дитину, як закликати її до того, щоб вона навчалася сама. Рух використовує власну програму неформальної освіти, що акцентує на практичних знаннях: таборуванні, дослідженні лісу, водному спорті, піших мандрівках, заняттях альпінізмом та спортом. Скаутів навчають з повагою ставитися до інших, до природи, до історії своєї країни.

 

 

Про початок скаутського руху в Україні відомо небагато. Попередницею власне скаутського руху вважають таємну юнацьку організацію Кам’янець-Подільської бурси «Запорозька Січ». Вона була зосереджена переважно на фізичному вдосконаленні своїх членів. Запорожці обирали собі за позивні імена історичних осіб. Кожний відділ мав свої шатра. Кожен учасник носив на шапці присвоєну його відділові гілочку дерева: дуба, берези, калини, явора. 

 

 

Пізніше юнак Юрко Гончарів-Гончаренко заснував у Бахмутському повіті на Катеринославщині «Першу дружину скавтів на Україні». Відомостей про неї, на жаль, майже не збереглося. Продовжили скаутську справу Іван Чмола та Петро Франко, син нашого видатного письменника. До гуртка Чмоли при Львівському військово-спортивному товаристві «Січ» увійшли учні Академічної гімназії, студенти Львівського університету, Торговельної школи, Головної державної семінарії, Жіночої семінарії Українського педагогічного товариства та Семінарії сестер Василіянок. На першій збірці організатор заявив: «Наш скаутинг не має бути забавкою, а з нього має зродитися наше рідне українське військо». Програма діяльності гуртка включала стрільбу, сигналізування, стеження, військові вправи з маршами тощо. Чмола перекладав окремі частини праці Роберта Бейден-Павелла і тому, попри мілітарний характер, його гурток дотримувався основоположних засад скаутингу. Майже у той самий час Франко створив спершу таємний, а згодом легальний скаутський гурток при філії Академічної гімназії, до якого ввійшли учні її старших класів. Йому належала ідея назвати українських скаутів пластунами за аналогією з назвою розвідників-пластунів у війську українських запорозьких козаків.

 

 

Надалі скаутинг поширився на всі куточки України. У першій половині XX століття скаутські загони існували у Києві, Львові, Білій Церкві, Катеринославі (Дніпрі), Харкові, Одесі. Прихильно ставилися до руху гетьман Скоропадський, Петлюра. Після поразки УНР та постання УСРР, яка почала жити за більшовицькими законами, скаутизм проголошувався буржуазним та був заборонений.

 

Сучасна «Національна організація скаутів України» була зарєєстрована 26 жовтня 2007 року. Вперше про відзначення 100-ліття українського скаутського руху на державному рівні було згадано в Указі Президента України від 28 березня 2008 року. Сьогодні День українського скаута відзначаємо 12 квітня.

 

Найпопулярнішою всеукраїнською дитячою скаутською організацією є Українська дитячо-юнацька організація «Січ». Фактично вона продовжує традиції усіх українських скаутських гуртків. Осередки (коші) «Січі» є у 18 регіонах України, у тому числі і в Кропивницькому. У ній діти і молоді люди виховуються християнами, лицарями, гідними громадянами України, відповідальними за свій розвиток. Головним лицарським символом руху є Запорізька Січ — образ лицарського Товариства як спільноти вільних людей, між якими панують стосунки побратимства і посестринства. Січовє гасло: «Сила, Істина, Честь!» — символізує виховання січовиків справжніми патріотами з міцними моральними переконаннями.

— Нам важливо виховати дітей не на так званій шароварщині, а щоб це було адаптовано до сучасних умов. Окрім знання історії, молодь повинна вміти з повагою ставитися до довкілля. Один з основних наших постулатів — залишити після себе місце відпочинку таким, ніби туди не ступала нога людини, — розповідає отаман Кропивницького коша УДЮТ «Січ» Альона Шендеровська.

 

 

Щоб вступити в «Січ», юнаки та юнки повинні дати Січову обітницю — урочисте публічне зобов’язання зробити все можливе, щоб виконати свій січовий обов’язок і жити за Січовим звичаєм. Знання Січового звичаю з 10 правил — обов’язкова умова посвяти у січовики. Серед них такі: Січовику найперше честь; Січовик допомагає ближньому; Січовик  ввічливий і дружній з усіма, побратим/посестра іншим січовикам; Січовик слухає своїх батьків, січових старшин і наставників; Січовик — друг природи; Січовик гартує дух і тіло; Січовик — чистий у думках, словах і вчинках тощо. 

 

Серед заходів, які проводить старшина кропивницького коша, — ярмарки, майстер-класи, табори, квести.

 

— Ми проводимо заходи, спрямовані передусім на патріотичне виховання молоді. Це особливо важливо в умовах війни, щоб діти знали, чим можна займатися на теренах нашого міста. Організовуємо благодійні ярмарки, концерти зі збором коштів для військових, тематичні та літературознавчі квести. Наприклад, останній квест був на знання нових назв вулиць на честь героїв АТО. Також проводимо арт-табори у межах міста для діток від семи років та вишкольні таборівки на природі для старших, від 11 років. На них вчимо молодь основ виживання у лісі: як поставити намет, розвести вогнище, приготувати на ньому їжу, орієнтуватися на місцевості тощо. Відвідавши три таких табори, дитина отримує право скласти присягу та стати січовиком. Належність до організації вчить дітей та підлітків дружби, честі та поваги до навколишнього світу та своєї держави.

 

Долучитися до організації «Кропивницький кіш УДЮТ «Січ» може кожен охочий. На сьогодні в нашому місті близько 30 січовиків віком від семи до 18 років. Детальна інформація та статут Товариства — на сторінці організації у Фейсбук.

 

Фото зі сторінки організації у Фейсбук.

 

Наталка Нічишина