Семен Сорока. В ім’я України був готовий зняти останню сорочку та віддати її на спільну справу

  • 29 лист. 2018 20:09
  • 3015
    • Новина Семен Сорока. В ім’я України був готовий зняти останню сорочку та віддати її на спільну справу Ранкове місто. Кропивницький
    В ім’я України був готовий зняти останню сорочку та віддати її на спільну справу – 
    Віктор Полтавець про Семена Сороку
     
    Уже рік минув відтоді, як не стало бійця УПА Семена Сороки. Мітинги та акції проходять вже без його червоно-чорного прапора. На пам’ятних заходах не чути його промов. Друзі досі не можуть усвідомити, що на 90-му році з життя пішов їхній побратим. Не віриться в це і товаришу Семена Климовича, Віктору Полтавцю. Спогадами про легендарного кропивничанина голова обласного товариства “Політичних в’язнів та репресованих” поділився з журналістом “Первой городской”.
     
    – Пане Вікторе, як давно знаєте Семена Сороку?
     
    – Знаю Семена Климовича з 1989 року. Він тоді очолював обласний осередок Української гельсінської спілки і запросив мене вступити до її лав. Так ми з ним і познайомились, на заходах спілки. Після вступу почав з ним тісно співпрацювати.
     
    – Чим він вам запам’ятався?
     
    – Запам’ятався багатьма рисами: чесність, порядність. Для нього було цілим – Україна, Віра та родина. Він був цілеспрямований і ніколи нічого не боявся. Йшов до своєї мети всіма відкритими методами. Був дуже легкий на підйом. От нам треба їхати на Київ, він за короткий час зібрався — і поїхали. Телефонував йому додому та повідомляв про якийсь захід чи зустріч у Кропивницькому, і він через п’ять хвилин вже був у центрі міста. Якщо домовлялися з ним на 9-ту годину, то він приходив на 8:50, а потім казав: «Чого спізнюєшся?». Приходив заздалегідь і ніколи не запізнювався. Вирізнявся такою гарною рисою. Його люди дуже поважали. Він був гарний організатор.
     
    – Розкажіть про діяльність Семена Климовича.
     
    – Коли УГС в 90-му році прийняла рішення створити на її базі політичну партію “Українська республіканська партія”, то Сорока очолив її осередок. Він засновував першу  релігійну громаду української церкви в місті.
    В приміщенні «Руху» оголосили, що буде започаткована українська релігійна громада КП. Йому пропонувалися інші варіанти, але він казав: «Все будемо робити відверто та гласно».
     
    – Чим ще запам’ятався вам Сорока?
     
    – Коли був мітинг у міському саду (1989 рік), він приніс перший синьо-жовтий прапор. Тоді радянські люди називали цей прапор бандерівським і народ його не сприймав. Він приніс та підняв його, хоч і знав про реакції оточення.
     
    Ця людина була генератором ідей. Їх ми намагались виконувати. Багато років він носився з ідеєю вшанування бійців УПА, які загинули в нашій області. Він працював в архівах, ходив по селах і розпитував людей. Наслідки цієї роботи є. Нинішнього року відкрили пам’ятний хрест на місці, де загинули бійці УПА. Це ми реалізували один з його задумів, який він виношував ще з 2002—2003 років. Я б звернувся до Климовича за його думками. Він завжди бачив ситуацію наперед та був радикально налаштований. В нього були ідеї, які люди на той час не зовсім сприймали. Він їх генерував та робив. Радитись з ним завжди є про що.
     
     
    – Чи брав Сорока участь у становленні незалежності України?
     
    – Коли почалось ГКЧП в 1991 році, то нас після роботи в понеділок зібралося небагато. Прийшли Сорока, кілька бійців УПА та інші. Тоді почали підготовку до збройного опору. Звісно, особливо про це не афішували, але та робота почалася. Так просто не хотіли здаватися. До застосування зброї не дійшло, але опір готувався. 
     
    – Чи розповідав Вам Семен Сорока про свої життєві перешкоди?
     
    – Він ніколи не жалівся на життя та на труднощі. В ім’я України був готовий зняти останню сорочку та віддати її на спільну справу. 
    Траплялося, що за політичну діяльність його навіть били та погрожували. На початку 90-х він ішов додому. Його перестріли і сильно побили. Таких інцидентів було кілька. 
    Погрожували навіть кинути до хати пляшку з легкозаймистою рідиною, як в ті роки це було зі священиком української церкви. Тиснули тоді комуністи, спецслужби та міліція. Намагалися контролювати його пересування та діяльність. Це був початок 90-х та перші роки після незалежності. Незважаючи на погрози, побої та тиск, він все одно йшов до свого. Ми його просили, щоб він був обережнішим, але з ним іноді було важко. Казав: “Не хочете? То піду сам. Хто хоче — пішли зі мною”. Такий був підхід у людини.
     
     
    – Чи виникали у вас дискусії?
     
    – Я не пригадую, щоб Сорока колись кричав, але певні моменти в нас були. Певні розходження в думках та поглядах. Він завжди якщо загорівся, то обов’язково йому вже треба було зірватись та робити. По таких робочих моментах і розходились. Але це діяльність, нормальні життєві розбіжності.
     
    У ближньому колі ми на нього казали батько, і він справді був для нас, як батько. Коли мій син пішов добровольцем в АТО, зайшов до Сороки, щоб той його благословив. Свого діда не було, тож до Сороки він ставився, як до рідного. Климович в нас часто бував удома і знав змалку моїх дітей. В нас були дружні стосунки. З його донькою та онукою й досі підтримуємо зв’язок. Він мені був як батько. Він був більш ніж наставник та старший товариш з досвідом боротьби. Не віриться, що його вже немає. Відчуття, що зараз візьме та й зателефонує. 
     
     
    Нагадаємо, 21 листопада 2017 року в День Гідності та Свободи на 90-му році пішов із життя воїн УПА Семен Климович Сорока. Тоді до храму святого Володимира у Кропивницькому прийшли попрощатися з ним кілька сотень людей. До заходу долучилися близькі борця, представники націоналістичних організацій, керівництво міста та люди, які знали Семена Сороку. Поховали вояку на його батьківщині на Рiвненщинi, у селi Кричильськ Сарненського району.
     
    Нагадаємо: При прощанні з ветераном УПА громада виконала пісню "Червона калина" (ВІДЕО, ФОТО)
                         У Кропивницькому разом із державним підійматимуть і червоно-чорний прапор