Сергій Гордієнко: Пишаюся належністю до цеху «професійних божевільних»
Мандрівник-екстремал із Дніпра Сергій Гордієнко вирушив у чергову експедицію на одномісному каяку через ріки й моря аж до Барселони. По завершенні експедиції він планує прибути до Києва, подолавши понад 12 тисяч кілометрів самотужки.
— Пане Сергію, якось ви казали, що любите подорожувати один. Але, якби була така можливість, кого із відомих політиків взяли б із собою?
— Екс-президента Віктора Ющенка. Я його поважав і завжди поважатиму. Пам’ятаю його відверте зізнання, коли ми спілкувалися сам на сам: «Я знаю, куди йти. Але мені не дадуть це зробити». Навколо нього не було команди та людини, відданої до кінця. Знаю точно, що хорошим, глибоким, усвідомленим людям дуже важко, бо їх не підтримує та категорія, яка потребує таких особистостей. Едмунд Бьорк справедливо помітив: «Зло перемагає тоді, коли хороші люди нічого не роблять».
Є й інші приклади. 1806 рік, битва під Ауерштедтом. Наполеон віддає останні розпорядження, до нього під’їздить фельдмаршал Ней і каже: «Сір, там на пагорбі стоять роззяви і спостерігають за ходом битви. Накажете їх розігнати?» — «Ні, –відповідає той. — Розстріляйте їх!» — «Але ж це прості громадяни!» — «Так. Ми зараз із ворогом знищимо один одного, а ці покидьки будуть правити світом», –відповів Наполеон.
Нейтрали дуже небезпечні. Вони байдужі до життя. Це живі істоти, які не підозрюють про своє існування. Це небезпечна біомаса, яку потрібно нейтралізувати ще в її зачатті.
Наша цивілізація дієва. Наша цивілізація з великим прогнозом. Її завдання — космос, заселення інших народів, безсмертя. Її завдання настільки потужне і божественне, що ми повинні всі низькі якості відсовувати на найдальший план.
Сьогодні кажуть: «Ющенко був слабкий». Знаєте, що він мені сказав? «Пане Сергію, я би хотів, щоб ви взяли мене на Північний полюс».
Я намагався до нього пробитись, але через цю стіну чиновників — людей, які переслідують власні цілі, це зробити дуже важко. Коли він був доступний, я міг з ним контактувати. Бував разом із ним у його мами. «Сергію, хоч би ви йому сказали: не потрібно йому в політику йти! Він же така тонка натура», –казала вона. Зберігся фільм, який ми зняли на «вехаеску».
Але коли він ставав президентом, була оксамитова Помаранчева революція в умах. Люди боялись наступити один одному на ногу, я ж це бачив! Просили пробачення один в одного. Це було свято країни, бо до влади прийшла справжня людина, яка не бажала цього.
Ніхто не помітив. Цього, найголовнішого, ніхто не відчув. А він, я вважаю, був послідовником В’ячеслава Чорновола. Наступні покоління ще повернуться до цієї особистості. Я не знав його особисто. Але цю експедицію «Середньоморський континуум» присвятив його пам’яті. Сподіваюся, колись люди усвідомлять, ким він був для України. Це був наш порятунок, наш Мессія. Шкода. Але вони помирають для того, щоб ми жили.
І настане день прозріння. І, вірю, на купюрах буде його зображення. Який-небудь полк назвуть його іменем. А краще було б, якби люди просто прагнули до того, про що він казав. Про щасливу країну, де діти отримують гідну освіту і старі не плачуть.
— Сьогодні особливо тяжко про це говорити. Про тих, хто в житті значив дуже багато. І потім, шлях однієї людини — це не шлях цілої країни.
— А іноді — шлях. Ми добре знаємо про те, що Ісус прийняв на себе всі гріхи людства. Помер за всіх, щоб на землі торжествувало щастя. Те ж саме зробив Чорновіл. Він ішов на смерть свідомо. Думаю, навіть у момент, коли все відбувалося на дорозі, він розумів, що це кінець. Але не повернув назад.
Це дуже важливо. Тому я присвячую всі свої експедиції нашим знаменитим глибоким людям, які щось зробили для країни. Так, у 2012 році моя одиночна експедиція «Східна Європа: Азов — басейн Північного Льодовитого океану — Азов» була присвячена пам’яті Георгія Сєдова. Він наш співвітчизник, маріупольський. Його батько був простим рибалкою. І до яких висот він піднявся! Це був «професійний божевільний». Божевілля було не в тому, що він ішов до Північного полюсу. А в тому, що він відважився на це в момент, коли ніхто цього не оцінив. Ніхто.
Я вважаю, що він не загинув. Його просто вбили. Я провів кілька власних розслідувань і вважаю, що це зробили його попутчики. Вони злякалися, що не повернуться з полюсу. Сєдов не міг захворіти на цингу, тому що дружина забезпечила його запасом сухих вітамінних рослин. Але саме в цю версію більшість повірила.
Команда була підібрана неправильно, ніхто не хотів цієї експедиції. На експедиції нажились, у першу чергу, чиновники, обікравши його, давши гнилий корабель й погану команду, штурмана, який з ним постійно сперечався. І з усієї цієї негативної ситуації він ішов до полюсу, бо це потрібно було зробити.
Скільки тоді ставили запитань: «Георгію, в Росії повно інших проблем. Невже ця експедиція так потрібна?» — «Потрібна! Немає непереборних проблем, полюс буде наш!».
Вони злякалися. Ці жалюгідні людці розуміли, що можуть загинути. А він безумний у своїй пристрасті, а тому буде їх вести. Тому його вбили, а коли повернулися, сказали, що Сєдов помер.
Зараз ми з моїм другом Павлом Дінцем готуємо книгу, яка називатиметься «Вбивці в часі». Я взагалі вважаю, що вибір попутчиків — це дуже відповідальна річ. Так само, як вибір родини.
У мене часто запитують: а ви хотіли б когось взяти із собою? Ні! Ніколи. Мені ніхто не потрібен. Я не бачу сенсу. Запитують: «Як же так, вам може бути нудно». Яка нудьга? Ви що, з глузду з’їхали? Я цілий день пашу, як віл. Після подолання 30-кілометрової відстані мені треба підготувати табір, приготувати їжу, обов’язково заповнити дві-три сторінки щоденника. Яка нудьга?! Нудиться, в моєму розумінні, нероба, який валяється в ліжку і скаржиться на нудьгу.
При зустрічах з людьми в мене завжди відбувається прорив, хочеться виговоритись. І так відбувається під час зупинок чи нетривалих періодів спокою. Аудиторія заповнює цю нішу. Мої вдячні слухачі — це діти, студенти. Журналісти завжди присутні, але далеко не всі розуміють, навіщо вони пишуть. Коли запитують лише про технічні моменти: звідки й куди, –стає прикро. Звісно, хтось прийшов у професію випадково. Але є й інші, завдяки чиєму слову буде збудований пам’ятник людям, котрі допоможуть у подальшому знайти вихід із кризи. Це дуже маленький відсоток, але вони — «крейзі профешенел».
Людмила Макей
