Що пов’язує митців з Одещини, Кіровоградщини та Болгарії?

У нас із Петром Лойтрою повно спільних спогадів, пов’язаних з літературою і мистецтвом. Не раз  брали участь у ювілеях місцевих митців, бував він і на моїх авторських вечорах. Ще - зустрічі на Всеукраїнських фестивалях «Калиновий спів» у філармонії серед кипучих  цвітом травнів – з  піснями, в тому числі й нашими – на мої вірші; фестивалях в м. Долинській – «Долинський листопад», де він, тоді директор Маловисківської дитячої школи мистецтв, разом з колегами представляв успішно свою творчість. А журі, членом  якого  і я бувала, геть одноголосно і не раз присуджувало  маловисківцям, як не перші місця, то «Гран-прі». А ще ми не раз на «Вересневих самоцвітах» у Арсенівці брали участь у театральних святах…

Багато разів я бувала і на творчих зустрічах у Малій Висці, де був і П. Лойтра зі своїм «нерозлучником» баяном. Зустрічаємось на заходах в Кропивницькому: у нашому музеї,  у міжобласному клубі авторської пісні й поезії «Байгород»;  в  обласній науковій бібліотеці імені Дмитра Чижевського. Там з його участю минулого року болгарська община «Нашите хора» провела зустріч із двома творчими одеситами: Віталієм Бошковим і Дмитром Шуптою, членами Національної спілки письменників України, поетами й перекладачами, в тому числі й з болгарської. Якщо з В. Бошковим П. Лойтра тут  вперше познайомився, то виявилось, що Дмитро Шупта – друг для обох молодших митців.

Вони - Д. Шупта і П. Лойтра - більше двадцяти років у співпраці. Добилися неймовірного – створили у співавторстві  понад дві сотні вокально-музичних творів. Тексти  деяких з них перекладені російською та англійською мовами.

   Але це я забігла трохи вперед. Хто він -  наш земляк? Ось довідка про  його трудову діяльність:

З 1979 року після закінчення музично-педагогічного факультету Кіровоградського  державного педагогічного інституту  ім.. О.Пушкіна за  направленням працював вчителем музики і співів у Маловисківській СШ №3, керівником музичних гуртків у Маловисківському Будинку школяра.  З 2005 року  по 2016 рік працював на посаді директора Маловисківської дитячої школи мистецтв. Зараз працює в сільських школах

Активно співробітничаємо і ми з Петром Леонідовичем, створили 16 спільних пісень. Одна з них, найновіша «Тернівочка», народилася минулого літа прямо за його столом, після обіду з «тернівкою», яку я куштувала вперше, бо терену в себе на Чернігівщині  не бачила, тож пісня, яку люблю, «Цвіте терен» була для мене екзотичною…

Ми тоді приїхали втрьох: за кермом гість із Москви,  який у дитинстві жив з батьками в Малій Висці, його однокласник по Вільшанці Сергій Осадчий і я. Ми всю дорогу туди й назад  «нафаршировували» Валерія розповідями про наші україно-болгарські справи, до яких уже охоче долучився і Петро. А як він грав для гостей! Старі й нові, народні, чужі й власні пісні! Ми підспівували, а  Валерій задумався-зажурився.

– Про що, козаче? – спитала я.

–  А про те, що, мабуть, час повертатися  додому, в Україну…    

Отак, впливає на людей справжня пісня. А П. Лойтра пише справжні, бо вони високо оцінені людьми.

        Він автор сотень пісень, вокальних циклів на вірші десятків відомих українських поетів: Т. Шевченка, А. Малишка, Є. Маланюка,  Д. Шупти,  С. Дзюби,  М. Луківа, Л. Костенко,  В. Яремчука,  В. Ковтуна. Його співавтори - у  різних регіонах України: Чернігів, Одеса, Київ , Полтава, Черкаси, АР Крим, Санкт-Петербург, Кропивницький.

        Його пісні та статті друкувалися в збірках  поетів, наукових конференцій, у міжнародних , всеукраїнських  газетах, журналах. Про  творчість композитора обласне телебачення зняло два музичні фільми «Камертон душі»  та «Мелодії любові».

Кілька його збірок  є і в моїй  бібліотеці, деякі дублети я передарувала в обласну бібліотеку та в літературний музей. Про окремі – писала в пресі відгуки, готувала радіопередачі .

    Твори композитора-земляка звучать в Україні, Білорусії, Данії, Бельгії, Польщі, Росії, Придністров’ї, Аргентині. Їх виконують народні та заслужені артисти України Володимир Турець, Світлана Мирвода, Семен Торбенко, професійні та самодіяльні колективи в різних регіонах  країни і за кордоном. Пісні, написані для дітей, не раз ставали  переможцями на міжнародних, всеукраїнських та обласних конкурсах і фестивалях.

     Але П. Лойтра не тільки там, де можна розраховувати на успіх і чекати славу. Популяризація пісні й музики – це стан, у якому він живе. Педагог, композитор та виконавець, викладач музики проводить концертну діяльність, зустрічається з учнями шкіл, має творчі вечори, презентації книг.  На жаль, в Україні не дуже поширене меценацтво, коштів, як завжди,  на розвиток культури та мистецтва  не вистачає ні в держбюджеті, ні в органах самоврядування. Не вміємо ми шанувати свої таланти і «просувати» їх, допомагати їм самовиразитися. Тож П. Лойтра, як і багато хто з митців, розраховує в першу чергу на себе. Переважно власним коштом за тридцять років видав більше двох десятків пісенних збірок.

        Найновіша спільна збірка  поета Д. Шупти і  композитора П. Лойтри, видана у 2019 році у видавництві «УкрСіч» в Києві. В дуже  позитивній рецензії на цю збірку теж відомий поет-пісняр, письменник і перекладач, болгаролюб, член НСПУ Сергій Дзюба з Чернігова наголошує, що створено   новий гідний уваги цикл пісень про Т.Г. Шевченка, які можуть звучати і у виконанні ансамблів, і сольно. Тепле слово про земляка сказав у передмові до пісенника  колега - заслужений працівник культури України Павло Бровченко, який зазначив, що П. Лойтру «Господь облагородив піснею».   А С. Дзюба наголошує на одному з напрямків, у якому працюють співавтори – це показ української невмирущості.  Бо зливаються у високім  натхненні поезія з музикою, - коли звучить невмируща ідея:

                                            Із давнини прасивої донині

                                            Від нас вони відгонять каламуть.

                                            Мелодії Тараса  Україні

                                            Вже двісті років спати не дають…

     Періодично спілкуючись з П. Лойтрою та Д. Шуптою телефоном, почула чергову радісну новину: вони  взяли участь  у ХХ загальнонаціональному конкурсі «Українська мова – мова єднання». Проведений він був у Одесі Причорноморською академією мовних технологій та комунікацій етносів і Національною спілкою журналістів України ( обидва є її членами). І який ви думаєте був результат? Правильно – Диплом лауреатів конкурсу за літературне і музичне видання вокальної збірки «Тарасове відлуння». Радіймо і пишаймося черговим їхнім внеском  у скарбницю музичної Шевченкіани. Та все це – одна велика грань таланту П. Лойтри.  Тихий, скромний, спокійний, веселоокий, він бере активну участь у  громадському житті.

         Він - лауреат Всеукраїнських конкурсів і фестивалів,  член Всеукраїнської спілки письменників-мариністів України, помічник Гетьмана Чорноморського Козацького Війська з питань козацької національно-патріотичної творчості, генерал-осавул Українського Чорноморського козацтва. Обоє друзів - академіки Міжнародної літературно-мистецької Академії України. Лойтра - Лауреат Міжнародних літературно-мистецьких премій  ім. Івана Мазепи, ім. Володимира Винниченка, ім. Пантелеймона Куліша, ім. Григорія Сковороди «Сад божественних пісень»,  ім. Миколи Гоголя  «Тріумф»,  ім. Василя Симоненка.  Нагороджений козацькими орденами «Іван Мазепа»,  «Лицар України» та  Почесним Знаком  командуючого  ВМС  України  «За заслуги перед Військово-Морськими Силами України», відзнакою Державного Комітету України у справах  сім’ї  та  молоді, Міжнародною медаллю імені Олександра Довженка, медаллю «До 100-річчя з дня народження О. Маринеска» (про легендарного героя-підводника розповідає вокальна поема «Лицар  моря») . З 2020 року -  голова  журі  Міжнародного конкурсу  авторської  пісні  імені Василя  Симоненка.

         За ним та його другом – співавтором Д. Шуптою не встигаю слідкувати. Дмитру Романовичу – за 80, нагород у нього і звань не менше, ніж у П. Лойтри. І знову новина: він відзначений медаллю імені Петрарки на Міжнародному фестивалі сонетів в Італії.

     … Петрові Лойтрі за 60. Ювілей, вихід на пенсію пройшов непоміченим – у будніх  клопотах. Маючи стільки заслуг, хтось би, забронзовівши, спочивав на лаврах. А він, знай, працює, ніколи й  підсумки підбивати та перераховувати успіхи. Композитор у творчому пошуку, пише нові пісні. Нова книга «Пісні рідного краю» (за моїм редакторством) щойно побачила світ в українсько-болгарському видавництві і поповнила наш музейний фонд.

Цього року музей планує провести заходи спільно з маловисківською студією творчих людей «Світлиця», якою керує поетеса і держслужбовець Світлана Шевченко. Тут часто люди чують і твори Лойтри та Шупти.

 

Антоніна Корінь,

співробітник літературно-меморіального музею

І.К.Карпенка-Карого, письменниця

м. Кропивницький