Шлях до рівності та злам стандартів. Миробудування жінками у кропивницькому форматі

 

В Україні питання відновлення гендерної рівності стоїть досить гостро. Особливо актуальним воно стало після початку війни на сході. «Надати жінкам рівні права» - основна теза боротьби за рівність. Дехто задумається: «А хіба в демократичній державі Україна дискриміновані жінки?», та після впровадження деяких реформ всі розуміють, що «так». Лише за останні кілька років перед жінками рухнула стіна патріархату, за якою ховається правоохоронна система. Прийшовши в патрульну поліцію, жінки показали: розв’язування конфліктів можливе не лише силовим методом, але й за допомогою діалогу. Виявилось, що не обов’язково застосовувати насилля, коли можна вирішити більшість питань мирно. 

 

 

Резолюція Ради Безпеки ООН №1325(2000) «Жінки, мир і безпека» – закликає створити баланс в правах та впливі жінок на миробудівні процеси. Тобто не розглядати жінку лише як жертву насильства, а залучати її до всіх важелів впливу. Закликає допустити жінок до процесу переговорів в миробудуванні не лише на місцевому, а й на світовому рівні. Відкриттям дверей до патрульної поліції не обмежувати поповнення рядів у системі МВС та ЗСУ. Аналізуючи реальну ситуацію, бачимо, що жінки ламають стереотипи та методи роботи патрульної поліції, але їх ще й досі не пускають зайняти бойові посади в армії.

За словами командирки кропивницьких патрульних, заступниці начальника управління патрульної поліції в Кіровоградській області Марії Журавель, після тривалої роботи патрульної поліції у Кропивницькому, чоловіча частина райвідділу поліції відзначили: “А чому раніше не було жінок в поліції? Вони ж просто незамінні та здатні вирішити ті питання, які хлопцям даються тяжче”. 

 

 

Марія Журавель зазначає: у дівчат швидше спрацьовує реакція. У хлопців інстинкт самозбереження на першому плані. Вони, перед тим як іти в небезпеку, ретельно готуються та аналізують. Дівчина, в свою чергу, спочатку біжить в небезпеку — діє, а по факту — вже планує роботу. Коли в радіоефірі хтось кличе на допомогу, то, як правило, чомусь чутні переважно жіночі голоси. Коли в рації лунає відповідь: “Нам потрібна серйозна чоловіча допомога”, - жінки запевняють: “Та повірте, в нас також є своя сила”, — і їдуть. 

Жінки-патрульні стали незамінними у вирішенні різного роду конфліктів. Як тільки-но з’являється виклик про конфлікти, то залучення екіпажу, в яких присутня жінка – вже сигналізує про мирний позитив у його розв’язанні. 

 

 

«На мою думку та думку багатьох правоохоронців, ця реформа неперевершена тим, що в поліцію набрали не тільки хлопців. Хлопці, кремезні та сильні, прибувши на виклик, тільки спричинюють конфлікт. Коли між цими чоловіками виходить тендітна жінка та ще й починає розмовляти, пояснювати, вислуховувати, - конфлікт вичерпується. Дівчата вміють краще слухати. Після їхнього втручання не потрібні наручники та застосування сили. Як правило, коли є виклик, що стосується конфліктів, залучають жінок. Багато випадків буває, коли вони приїжджають і, посміхаючись, запитують про ситуацію. Людина, яка була до цього агресивна, починає сама посміхатись, та історія завершується добре… У сімейних сварках дівчата здатні розібратися в їхній суті. Хлопці роблять так, як вимагає закон. Відбирають заяву та пояснення. Вони все більш за інструкцією роблять. Дівчата намагаються розібратися в ситуації», - розповіла Марія Журавель.

 

 

 

«В патрульній поліції жінки стоять на абсолютній рівності з чоловіками», - розповів Денис Скобіоале, заступник командира батальйону управління патрульної поліції в Кіровоградській області, - у професії поліцейський немає розподілу на жіночу та чоловічу роботу. В нас в поліції у всьому гендерна рівність. Кожен з патрульних розуміє, на що він йшов, і потрібно виконувати свої обов’язки відповідно до закону. Дівчата виїжджають на вбивства або збройні конфлікти, так само, як і хлопці». 

 

 

Робота жінок в силових структурах принесла великий позитив у вирішенні конфліктів. Жінки вміють добре знаходити спільну мову в різних ситуаціях, а інколи навіть рятувати життя багатьох. Поспілкувавшись з патрульною поліції Іриною Капагашевою, дізналися про випадок, коли вона своїми професійними діями змогла врятувати життя поліцейських та цивільного населення. Минулого року шляхом діалогу вона змогла відібрати у нетверезого чоловіка готову до задіювання ручну гранату. Ледь тримаючись на ногах, зловмисник погрожував кинути її та вбити усіх оточуючих. Встановивши контакт із небезпечною особою, Ірина відібрала небезпечний предмет.

 

 

«Були крики. Його просили покласти гранату. В результаті він вказав на мене, говорячи, що спілкуватися буде тільки зі мною. Я йому запропонувала вийти на світло і поговорити. Він погодився йти на контакт, і це добре. Хай краще так, ніж обирати варіант з пострілами, який може завершитись чим завгодно… Побоювались лише, що може початися стрілянина. Хотілося, щоб все мирно вирішилось. Почали, звісно, вмовляти, але були готові до стрілянини.

 

Я поклала пістолет в кобуру і підійшла. У той момент все залежало від цих слів. Людина була готова підірвати. Розмова почалася з питання: для чого він це робить. Я попросила його розповісти про його проблеми. Чоловіка почало трусити, і він ледь не заплакав. Те, про що ми говорили, я лишу при собі. Скажу лише, що під час розмови рівень агресії трохи впав. Спілкуючись, я згадала весь рівень підготовки. Спілкуючись, він прибрав палець з чеки… Пізніше момент істини настав, і я йому сказала: “Ну все. Досить. Давай вже сюди ту гранату”. Це був найнапруженіший момент. Після того, як він віддав гранату, я почула команду “затримання”. Хлопці з боротьбою почали одягати на нього кайданки», - розповіла Ірина.

 

 

В управлінні патрульної поліції в Кіровоградській області на сьогодні працює 294 працівники, з них 66 жінок. Скільки на території області в військових частинах та на передовій працює жінок в обласному військоматі повідомляти відмовились, мотивуючи військовою таємницею. Знайти учасниць бойових дій у Кропивницькому – нелегко. 

 

 

Сьогодні, щоб навчитися та працювати за військовою спеціальністю в зоні АТО, жінкам доводиться йти на різні хитрощі та боротьбу з патріархальною системою. Кропивничанці та учасниці АТО Юлії, щоб потрапити до лав, ЗСУ довелося оббити пороги не однієї військової частини та військового комісаріату, але протягом тривалого часу їй все-таки вдалось поїхати на схід.

 

«Стріляти вчилася ще в шкільному тирі. Відтоді розуміла, що це саме те, що мені треба. Вступила до академії МВС. У цій структурі я вже 14 років. На початку 2000-го за контрактом дівчат дуже рідко брали на військову службу, а якщо і брали, то лише у зв’язкові. Я подалася у слідство, де працювала досить довго. Там я зіткнулася з дискримінацією - дівчат брали не всюди. В чергову частину та в слідство беруть, а от в розшук уже з натяжкою. У патрульні та дільничні дівчат взагалі не брали. Ближче до 2014 року я пішла в декрет. Тоді якраз почалися бойові дії на сході. Хотілося їхати, але тримала маленька дитина. Дочекавшись, поки вона підросте, я пішла по військових частинах. Відмовляли всюди. Я їздила в Олександрію, по кропивницьких військових частинах, у військомат заходила. Хотіла служити за конрактом. Пояснювала, що я йду не за зірками, а з патріотичних переконань. Всюди починали відмовляти та пропонувати посади, не пов’язані з участю в АТО. У військоматі порадили звернутися до кропивницького батальйону, і мене таки прийняли. Мала звання офіцера, тому відразу заступила на роботу… Спочатку ми їздили у відрядження по мирній території. З часом потрапила в зону АТО», - розповіла Юлія.

 

 

На думку Юлії, яка в системі МВС пропрацювала близько 14 років, ставлення до жінок змінилося в позитивному напрямку. Переломний момент наступив після 2014 року, але армія сьогодні опір антигендеру послаблює неохоче. 

 

«Пригадую, заходжу я до військомату і питаю, чи є посада снайпера в армії, на що мені відповідають: «Так. Є, повно”.  Кажу: «Давайте я напишу рапорт на одну із цих посад». Відповідь: “Та ну ні. Не жіноча то справа. Це для Вас буде важко”», - додає Юлія. 

 

Авторка збірки «Жінка війни» киянка Галина Сліпушко чи не у кожному оповіданні порушує гендерне питання: на яких умовах жінка воює в Україні, який її шлях військовослужбовця, чи легко їй виконати свою місію й отримати військовий чин. 

 

 

На думку авторки, яка вислухала сотні жіночих історій, воювати з косою за плечима все-таки можливо, і статева війна спостерігається не в усіх областях. 

 

Дмитро Семенюк