Сьогодні ми подаємо їм руку, а завтра вся країна спиратиметься на цих дітей

  • 19 черв. 2024 12:03
  • 409
    • Новина Сьогодні ми подаємо їм руку, а завтра вся країна спиратиметься на цих дітей Ранкове місто. Кропивницький
    • Новина Сьогодні ми подаємо їм руку, а завтра вся країна спиратиметься на цих дітей Ранкове місто. Кропивницький
    • Новина Сьогодні ми подаємо їм руку, а завтра вся країна спиратиметься на цих дітей Ранкове місто. Кропивницький

    Як благодійники підтримують дітей захисників з Кіровоградщини

    На початку літа в Кропивницькому відкрили громадський хаб – «Простір хоробрих». Відтепер – це популярна локація, де проходять різноманітні активності, для ветеранів, військових та їхніх рідних.


    Тут проводять освітні та творчі заходи, зустрічі з військовим капеланом, психологом. У хабі працюють соціальна кав’ярня та простір для малечі. «Кімнату хоробрих» створили, щоби діти могли цікаво та з користю провести час, поки батьки займаються справами.


    Локацію для дітей у «Просторі хоробрих», який відкрили за ініціативи БФ «Полк Святослава Хороброго», облаштували за підтримки БФ «Українська фундація «Мрія». Директорка фонду Тетяна Комлик, більш відома як дитяча письменниця Татуся Бо, побувала на відкритті хабу в Кропивницькому, щоби поспілкуватися з родинами захисників та провести інтерактив з елементами казкотерапiї для дiтей.


    Вона розповіла, чи достатньо держава робить для того, щоби здійснити мрію дитини загиблого воїна. Та чому так важливо, щоб мрії маленьких українців здійснювалися.


    Благодійна організація «Мрія» з’явилася наприкінці 2022 року з ініціативи звільненої з російського полону парамедикині Юлії Паєвської (Тайри). Тоді діяльність фонду більше була спрямована на вирішення проблем родин військовополонених і цивільних бранців. Але війна, зазначає Тетяна Комлик, забирає життя захисників, залишаючи без підтримки тисячі дітей. Саме вони стали головним стимулом, заради якого працюють волонтери нині.


    За півтора роки з проханням допомогти до фонду звернулось близько десяти тисяч людей. Це сім’ї полонених, загиблих і зниклих безвісти військових.


    «Це сумна статистика. І якщо спочатку стояло завдання гуманітарної підтримки: дитячий одяг, продукти харчування, гігієнічні засоби, то зараз таких потреб у родин менше. Більше запитів щодо освітніх можливостей для дітей, професійної та психологічної допомоги дорослим. Це вказує на те, куди потрібно розвиватися», – говорить директорка фонду.


    Вона додає, що пріоритетною стає довготривала підтримка. Проживаючи складний період горя, дружинам і матерям досить важко знаходити внутрішній ресурс, щоби вкладати особисті сили в розвиток і освіту дітей.


    «Часто такі родини на тривалий період залишаються без грошей. Ми розуміємо ці обставини і беремо їх на себе: гаджети для дистанційного навчання, заняття з англійської мови, курси з програмування, спортивні секції, майстеркласи з живопису і не тільки».


    За підтримкою звертаються і родини, які втратили захисників ще за часів АТО/ООС. На державному рівні вони досі вважаються окремою категорією.

    «Держава на своєму рівні вирішує завдання. Але, наприклад, я не уявляю, як держава буде здійснювати мрії дітей, які втратили батьків. У першу чергу тому, що державний бюджет обмежений, а безпека країни сьогодні на першому місці витрат. Тому благодійність залишається рушієм особистої підтримки», – зазначає пані Тетяна.


    Волонтерка підкреслює, що нині у донорів складні часи, частіше обирають армію, а не волонтерські проекти. Проте, на щастя, є і благодійники, які долучаються до програм фонду.


    «Пригадую, коли ми здійснили мрію хлопчика, чий тато потрапив у російський полон. Дитина просила телефон, на який подзвонить батько після звільнення. Наша команда не стримувала сліз, коли диво сталося, і родина возз’єдналася».


    Кожна така історія, говорить Тетяна, приклад, наскільки важливо для дитини мріяти. І наскільки відповідально для дорослих робити цей світ кращим і добрішим, дослухаючись до цих мрій.

    Серед досягнень фонду за час діяльності Тетяна Комлик називає програму «Літо без війни».


    «Торік ми змогли подарувати відпочинок в Україні та за кордоном 1500 дітям. В тому числі – понад три десятки з Кіровоградщини. Цьогоріч в проєкті більше сорока дітей з Кіровоградської області. Для наших сімей ці поїздки мали великий терапевтичний ефект. Діти поверталися з новими мріями, з новими ідеями, у них сяяли очі. Це дорогого вартує».


    У 2024-му році «Мрія» вже організувала поїздки для півсотні дітей.


    «Я побувала в одному з оздоровчих таборів на Закарпатті, що приймає наших маленьких мрійників. І що відмітила: діти об’єднуються. Малеча з Запоріжжя знаходить нових друзів із Прикарпаття, Суми товаришують зі Львовом. І я впевнена, що вони підтримуватимуть цей зв’язок. Це дуже важливо зараз, коли ми переживаємо важкі часи. Коли ми зриваємося від нервів і напруження, коли у нас настільки виснажена психіка. Знаходити однодумців – це знаходити підтримку».


    Робота з дітьми, які втратили батьків, говорить волонтерка, дуже чутлива. Тут важливо слухати і приймати. Не варто втручатися в пам’ять дитини, ятрити серце спогадами. Людська цікавість тут абсолютно неприпустима.


    «Будь-який момент може стати для них тригерним. Наприклад, коли ми були в таборі, зазвучав гімн України. Дуже важко і навіть страшно було бачити, як вони стояли, не просто приклавши руку до грудей, а стискаючи на грудях одяг. Багато з них плакали. І тільки потім, коли я підходила до цих дітей, запитувала, що сталося, вони говорили, що вже ніколи в житті не зможуть слухати гімн України так, як він звучав раніше – до загибелі батька. В таких ситуаціях теж важливо підтримати, вислухати, обійняти».

    Тетяна Комлик говорить, що команда «Мрії» не лише здійснює мрії оточуючих, а й має свої, як то проєкт «Різдво без війни».


    «Варіант різдвяних канікул, коли діти зі східних регіонів могли би приїжджати і знайомитися з традиціями святкувань, наприклад, Прикарпаття чи Галичини. Це можливість відкрити для себе іншу Україну, знайти нових друзів, спробувати щось цікаве. Культурний обмін всередині країни – це програма, над якою я особисто працюватиму, бо розумію її освітнє значення».

    Пані Тетяна розповідає, як фонд визначає, кому підтримка потрібна в першу чергу і яким чином її надає.


    «Насамперед родини, які потребують допомоги, заходять на сайт «Української фундації «Мрія», де заповнюють анкету. Після цього з ними контактує наш представник. Майже в усіх областях України працюють наші регіональні представництва. Тобто з родинами спілкується не бездушний бот у телеграмі, а реальні волонтери. Вони приїжджають до них, розпитують про індивідуальні потреби, інтереси. Хтось потребує координації з психологом, хтось – юридичної підтримки, а комусь потрібен гаджет для дистанційного навчання дитини. Ми намагаємося вирішувати ці питання».


    Вона зазначає, що багато залежить від волонтерів на місцях. У «Мрії» небайдужа й ініціативна команда, в тому числі – у Кропивницькому. Представники регіонального відділення вже налагодили комунікацію з 500 родинами українських захисників і їх кількість зростає. Допомогу від фонду отримали 350 сімей. Місцеві волонтери підтримують близько 700 дітей військових.


    На роботу, каже Тетяна, команду «Мрії» надихає сила духу, яку демонструють українці – навіть зовсім маленькі.


    «Вони зазнали жахливого болю, але стоять горою одне за одного. Сьогодні ми подаємо їм руку, на яку вони можуть спертися. А завтра вся країна спиратиметься на цих дітей. Вони мріють навчитися грати в футбол чи на гітарі, пройти курси збирання дронів чи вдосконалити англійську. Чи варто інвестувати в це? Безумовно! Тому що ці діти будуватимуть наше майбутнє, визначатимуть перспективність і професіоналізм держави у різних сферах. Тому варто робити все, щоби з них виростали Люди з великої літери».


    Сьогодні Тетяна Комлик приділяє багато часу волонтерській роботі та особистим зборам на підтримку військових. Вона зробила паузу в своїй літературній діяльності. Питаємо Татусю Бо, чи повернеться вона повернеться до читачів?

    «Татуся Бо обов'язково повернеться до літератури. Зараз, коли випадає трохи вільного часу й натхнення, я пишу. Поки спрацьовує внутрішній цензор: складно визначити, чи це «сирий» текст, чи можна його показувати видавцям. Пишу з гумором для дітей і для дорослих. Це наша національна риса – вміння жартувати, навіть тримаючи удар».


    Контакти регіонального відділення фонду в Кропивницькому:
    вул. Євгена Чикаленка, 1a, оф. 306;
    тел.: 099 015 7181