Сьогодні минає 31 рік з дня виведення радянських військ з Афганістану
«Афганська» автобіографія
П’ятнадцятого лютого минає 31 рік з дня виведення радянських військ з Афганістану.
Вірш цей – автобіографічний. Валентина Тимофіївна Притула, колишня вчителька російської мови та літератури, розповіла про зустріч із сином у Фергані 35 років тому.
Син повернувся живим. Тепер його мама стала членом творчого об’єднання «Парус», пише вірші, співає пісні разом з чоловіком – Борисом Притулою в дуеті «Лебедина вірність».
Антоніна Корінь
Встреча
Она коснулась ласковой рукой
Его лица, морщинок, ей лишь видных,
Сказала тихо: «Мальчик мой,
Какой ты взрослый и какой ты видный!»
А сын растроган, он слезы упрямой
Сдержать не может, но крепись, солдат!
Неловко обнял и промолвил: «Мама!»
Желанной встрече несказанно рад.
Он говорит об армии, о службе,
О первых радостях солдатского труда.
Мать, суетясь, ему готовит ужин…
И снова детства ожили года.
Оно в глазах – и добрых, и серьезных,
Оно в улыбке матери живет.
Шумят, как прежде, за окном березы,
Двурогий месяц по небу плывет…
А дни бегут, как ленты телеграммы,
И вот – разлуки станционный свет,
И ломкий голос: «До свиданья, мама!»
И долгий взгляд, что нежностью согрет.
Мужаем мы, всему приходит час,
Но с юных лет и до кончины самой,
Как токи жизни, вечно бьется в нас
Святое слово солнечное – мама!
Оно горит, как яркая звезда,
Из тысяч слов – особенное слово!
А где-то степью мчатся поезда,
И сыновья в поход уходят снова…
Валентина Притула,
Май 1985 год
