Спадкоємці богатирів Кіровоградщини

   

 

Про гирьовий спорт українці знають небагато. І це прикро, адже Україна — одна із беззаперечних лідерів серед країн, де його культивують. На світовій арені вона стабільно посідає друге місце, поступаючись лише збірній Росії, де гирьовий спорт — національний вид. А іноді навіть перемагаючи її спортсменів, яких набагато більше за наших гирьовиків стимулюють фінансово та для яких створюють найкращі умови.    

 

Аби хоча б частково заповнити інформаційний вакуум щодо гирьовиків, автор написаного зустрівся з тренером–викладачем відділення гирьового спорту КДЮСШ № 1 відділу фізкультури та спорту міської ради Кропивницького Сергієм Шевченком (майстром спорту, неодноразовим призером чемпіонатів України, чемпіоном країни, призером і переможцем чемпіонатів Європи та світу) і дізнався від нього чимало цікавого.  

 

Та, перш ніж переповісти цю розмову з успішним тренером і активним спортсменом, варто сказати, що 2014 року на Покрову під час військово–патріотичного заходу в 21–й школі Сергій Шевченко та його учень Микола Харченко встановили чотири рекорди України, внесені до Національного реєстру рекордів України. У День фізичної культури та спорту того ж року Сергій Шевченко разом зі спортсменами–гирьовиками з інших областей країни встановив ще один рекорд під назвою «Ривок до миру», виступаючи під час тригодинного марафону на території столичного НСК «Олімпійський».

 

—  Сергію Леонідовичу, відколи функціонує відділення, яке ви очолюєте?

 

— Відділення створили 2001 року при ДЮСШ  № 1. Ініціатором цього став тодішній начальник міського відділу фізичної культури та спорту Олександр Куценко. У нас працюють два тренери (один з яких я) і займаються три десятки спортсменів. Тренуємося ми в спортзалі на вулиці Гоголя, 86а. Іноді тренування відбуваються в гуртожитку № 3 ЦНТУ, бо багато хлопців у секцію ходять саме із цього університету (на останньому чемпіонаті України серед студентів з гирьового спорту збірна ЦНТУ стала п’ятою з 27 команд). 

За можливість тренуватися в залі на вулиці Гоголя, обладнаному всім необхідним для занять гирьовим спортом, завдячуємо голові профспілки Головного управління Національної поліції в області Валерієві Шевчуку, який також є гирьовиком і нині готується до чемпіонату України серед ветеранів.

 

 

— І які досягнення мають спортсмени відділення, яке ви очолюєте?

 

— Торік на чемпіонаті Європи в Польщі кропивничанин Геннадій Тимофєєв посів два призових місця: став срібним призером у двоборстві та срібним в естафеті серед юніорів. 

Цьогоріч на чемпіонаті Європи в Латвії у двоборстві він посів друге місце. Йому лише чотирьох підйомів не вистачило, щоб вибороти чемпіонське звання. На чемпіонаті Україні в Полтаві, що проходив 6–8 жовтня, хлопець перевиконав норматив майстра спорту міжнародного класу. Виступає він у класі юніорів, а в дорослому став третім і встановив рекорд України в ривку (192 рази здійснив ривок 32–кілограмової гирі за 10 хвилин). 

На чемпіонаті Європи з жонглювання гирями в Золотих Пісках (Болгарія), що проходив 2015 року, наш Роман Демидов став другим в естафеті, Олексій Журба та я виграли в парному виступі. В індивідуальному заліку я став третім, а Олексій — четвертим.

Є всі передумови для того, щоб на чемпіонаті України в Житомирі, що відбудеться в квітні наступного року, спортсмени нашого відділення Ігор Карпенко та Владислав Вишінський виконали нормативи майстрів спорту України. 

 

— Гирьовий спорт має декілька видів…

 

— Так, це двоборство й довгий цикл. У двоборстві перша вправа — поштовх: беруть дві двопудові гирі (по 32 кг кожна) й піднімають їх на груди, а потім над головою. За кожне підіймання двох гир дають одне очко. Друга вправа — ривок. Його виконують по черзі лівою рукою, а потім правою (або навпаки). За кожен підйом спортсмен отримує половину бала. Суму поштовхів і поділену на два суму ривків складають і визначають загальний результат спортсмена.

Довгий цикл — це піднімання гирі з підлоги, закидання на груди й підіймання звідти її вгору. Після підйому гирю опускають на груди, звідки скидають вниз, не ставлячи на підлогу. Таким чином спортсмен перебуває в постійному русі. За кожен підйом нараховують одне очко. На кожну вправу (поштовх, ривок, довгий цикл) відведено лише по десять хвилин.

 

— А жінки теж виконують такі вправи?

 

— Раніше у нас займалися і дівчата, зокрема ще торік у нашій секції їх було троє. Одна вийшла заміж за хлопця–гирьовика із секції й зараз виховує доньку, друга завершила навчання в Кропивницькому й переїхала в інший населений пункт, а третя віддала перевагу навчанню. Загалом дівчат ми теж тренуємо, та нині у відділенні гирьового спорту КДЮСШ 

№ 1 їх немає.

Для жінок послаблення в гирьовому спорті відсутні, хіба що виконують вони лише ривок: протягом десяти хвилин однією рукою (лише раз можна її змінити, не ставлячи гирю на підлогу). Жінки виконують вправу з гирею вагою 24 кілограми, юніорки — 16, дівчата — 8. 

 

— Чув, що є іще один вид — силове жонглювання…

 

— Цей напрямок гирьового спорту активно розвивається останніх сім–вісім років. Відбуваються окремі чемпіонати України із силового жонглювання, які включено до календаря змагань Міністерства молоді та спорту України. У Кропивницькому чи не найсильніша школа із жонглювання гирями. Сам я починав жонглювати ще на початку 90–х років минулого століття. Виступав з показовими шоу на різноманітних святах і з часом став одним із засновників жонглювання гирями як окремого виду спорту. Зараз передаю свій досвід вихованцям. Очолюю комітет з жонглювання гирями Союзу гирьового спорту України, що має статус національної федерації. 

 

 

У жонглюванні гирями є декілька основних номінацій: індивідуальне жонглювання, парне, жонглювання вчотирьох, жонглювальні естафети від однієї хвилини до півгодини (напівмарафон). Це водночас і технічний, і силовий спорт. 

Глядачі часто запитують, чому ці гирі не 24–кілограмові, не 30–кілограмові. Але ж жонглери прагнуть показати мистецтво. Коли вони працюють з м’ячиками, їх же не питають, скільки ті важать — п’ятдесят грамів чи півкіло. Головне — видовищність. Так і з гирями. І все ж коли 16 кілограмів підлітають на чотири метри — це зовсім не абищо. А в людей виникає враження, що якщо так легко підкидають, то могли б узяти й важчі гирі. Але за міжнародними правилами жонглювати можна лише 16–кілограмовими (чоловіки) й 8–кілограмовими (жінки) гирями. 

На початку вересня в місті Тростянці Сумської області відбувся чемпіонат України з жонглювання гирями. Ми там були беззаперечними лідерами. Серед юніорів у парних змаганнях перемогли наші гирьовики Олексій Шевченко і Владислав Грязнов (третіми стали також кропивничани Микола Кишлян і Владислав Івасенко), серед дорослих спортсменів Євген Савранський переміг в індивідуальному жонглюванні, у напівмарафоні ми з ним стали срібними призерми. А серед ветеранів я став переможцем.

 

— На які категорії серед гирьовиків поділено спортсменів?

 

— Хлопці до 18 років змагаються з гирями вагою 24 кілограми, спортсмени від 18 до 40 років — з  32–кілограмовими, чоловіки від 40 до 65 років — з гирями по 24 кілограми, ті, кому за 65 років, піднімають  16–кілограмові гирі. Є категорії юнаків, юніорів, дорослих і ветеранів.

 

— Окрім вас, тренера–викладача відділення, до складу збірної України ще входять наші земляки? 

 

— Так, у різних вагових і вікових категоріях виступають Геннадій Тимофєєв, учень нашого відділення, та спортсмени з Бобринця — Максим Гладкочуб і Анжеліка Намєснік. 

 

— Чув, що ви, Сергію Леонідовичу, ще й виступаєте разом з кількома вихованцями із шоу–програмою з жонглювання гирями на різних заходах... 

 

 

— Як я вже казав, починав жонглювати ще в 90–ті. Уже тоді мене запрошували на різні заходи, свята, ювілеї. З часом програма ускладнювалася, ставала дедалі видовищнішою. Завдяки тому, що протягом останніх років чемпіонати України з жонглювання гирями включено в офіційний календар Міністерства молоді та спорту, ці видовищні змагання збирають усе більше учасників і глядачів. Для популяризації гирьового спорту загалом і силового жонглювання зокрема ми й проводимо показові виступи жонглерів. Наприклад, у травні цього року в селі Жовтоолександрівці Дніпропетровської області виступали на загальноукраїнському етно–рок–фестивалі «Козак–фест». Нас більше запрошують в міста, населені пункти інших областей — у Київ, Харків, Одесу, Львів тощо.

 

— І насамкінець скажіть, що важливіше для гирьовика — фізична чи психологічна міць?

 

— Важливіша все ж психологічна. Бо для того, щоб піднімати безперервно десять хвилин гирю, потрібно мати чималу силу волі, яка або є, або її немає. А м’язи за певний час можна розвинути. 

 

Фото з архіву відділення гирьового спорту КДЮСШ № 1

 

Юрій Сергійчук