Степан Мігус: Хочемо, аби українську громаду в Польщі підтримала наша духовна Батьківщина

 

Голова Ольштинського об’єднання українців у Польщі Степан Мігус — один з організаторів міжнародного телерадіофестивалю «Калинові мости», який дев’ятий рік поспіль проходить у польському Ольштині. Це єдиний у світі фестиваль, який проводить українська діаспора для журналістів з різних регіонів історичної Батьківщини. Долучитися до нього пощастило й авторці цих рядків.

 

 — Започатковуючи фестиваль, ми прагнули відкрити Польщу українцям, — каже пан Степан. — Ми воліли показати, як недавні сусіди з посткомуністичного простору увійшли до ЄС і отримали від цього користь. Також хотіли показати й підтримати національні меншини, щоб Україна знала, як у Польщі живуть її сини й доньки. Лише у Вармінсько-Мазурському регіоні їх налічується близько 70 тисяч, а в усій Польщі — понад 150 тисяч.

 

 

На жаль, сьогодні серед поляків зросла неприязнь до українців. Можливо, вони думають, що українці забирають у них роботу? Але ж вони самі працювати за такі гроші не хочуть... 

 

У країні загострюється політична ситуація, і це дається взнаки й нам. Є побоювання, що у самоврядних організацій, до яких належить і Об’єднання українців у Польщі, можуть відібрати левову частку повноважень. Відроджується неофашизм. Поляки вигадали «бандеризм».

 

Доходить до того, що відомий політик, який має своє угруповання в сеймі, вніс у закон про інститут національної пам’яті заборону на червоно-чорні кольори! Вже небезпечно ходити в червоно-чорній вишитій сорочці.

 

Держава поновила нагляд за громадянами іншої національності. Військові комендатури наказали самоврядним організаціям надавати інформацію про громадян, про їхніх лідерів, про те, що вони роблять. Так само свого часу діяли комуністи, й до чого це призводило, добре відомо. Та українці пережили різне за понад півсторіччя панування комунізму… 

 

Минув 71 рік відтоді, як наших батьків та дідів пригнали сюди силою. Тільки в цей район привезли 56 тисяч українців з півдня Польщі. Організатори операції «Вісла» сказали: через 20 років після переселення від українців не залишиться й сліду. Але ми є. І нам хотілося б, щоб українську громаду в Польщі побачила і підтримала духовна Батьківщина — Україна. 

 

Звісно, ми можемо дати собі раду. Час від часу маємо якусь підтримку, але лише завдяки особистим знайомствам. Немає комплексного плану підтримки діаспори. 

 

 

Натомість є в кого повчитись, як треба підтримувати свою меншину за кордоном. Це поляки, які показують, як тримають свої меншини, навіть шукають їх там, де їх немає…

 

Наші люди працьовиті, активні й дуже громадсько розвинуті. Чимало українців сьогодні успішно діють на високих посадах у сеймі, в самоврядуванні й бізнесі. Серед них — віце-маршалок Мирон Сич та його дружина Ольга-Марія — директорка української школи в Гурові Ілавецькому. Українські школи в Польщі фінансуються навіть краще, ніж польські, оскільки фінансування йде за програмою підтримки національних меншин.

 

 

Наші журналісти успішно працюють на Радіо Ольштин та на місцевому телебаченні, де є щоденні п’ятнадцятихвилинні передачі. До речі, один з організаторів Конгресу майбутнього — головний редактор «Газети Ольштинської» Ігор Гривна, лемко за походженням. Всі ці люди взялись за добру справу — поєднання народів, які живуть по сусідству.

 

 

 Так, в історії стосунків між українцями й поляками є багато напружених сторінок. Цих взаємних польсько-українських кривд стільки, що їх можна обговорювати годинами. Гайдамацький рух, січові стрільці, трагічна Волинська різня… Але в Польщі люблять говорити тільки про Волинську різню, а не про те, що її спричинило. 

 

Так, можна побудувати Музей примирення десь у Чернігові чи у Києві. Але цей процес потрібно починати зі школи, з правдивих розповідей у підручниках, з об’єктивних публікацій у ЗМІ. Поки ми не налаштуємо добрі зв’язки з суспільствами, жоден музей не допоможе. 

 

Потрібна потужна рушійна сила, яка б змогла подолати ворожнечу між нашими народами. Такою силою могли б бути поляки в Україні чи українці в Польщі. Сподіваюся, ми також вносимо свою частку в цей процес, організовуючи фестиваль «Калинові мости». В його номінаціях завжди є розділ «Національні меншини», і ми дуже радіємо, коли є матеріали на цю тему.

 

 

До речі, цього року спеціальний приз Генерального консульства Республіки Польща в Луцьку отримала творча група програми «Земним шляхом — до духовного», яку підготували наші земляки зі Світловодська — учасники гуртка «Юний журналіст» під керівництвом Олександра Маляренка. Вони пройшли понад 300 кілометрів стежками видатного українського філософа й мандрівника Григорія Сковороди та зняли про це фільм.  

 

Наступного року, коли «Калинові мости» проходитимуть удесяте, ми плануємо дещо змінити його формат, долучивши й польських журналістів, а також друковані та Інтернет-ЗМІ. Сподіваюся, фестиваль житиме й розвиватиметься, так само й розвиватимуться кращі сили суспільства та здоровий глузд.

 

Людмила Макей 

Світлини - Андрій Михайлик