Степан Ніколенко: Малювати — це як закохатися

 

Відомий олександрійський художник Степан Ніколенко презентував у Кропивницькому майже п’ятдесят власних робіт. Персональна виставка відкрилась третього травня в музеї Осмьоркіна. Відвідувачі мали можливість оглянути як свіжі роботи автора, так і його ранні твори. Художник представив картини, створені в період з 1975 по 2017 роки.

 

Пробившись через юрбу охочих сфотографуватися з відомим олександрійцем, журналісту «Первой городской»  вдалося поспілкуватися зі Степаном Ніколенком.

 

— Найперше та просте запитання: що вас надихає на створення картин?

 

— А хто його знає (посміхається). От хочеться малювати і все. Це так, як закохатися в людину. Подобається вона тобі — і все, вдіяти нічого не можеш. Тут подобається мотив, і ти пишеш його. Головне в цій справі — емоції. Коли пишеш роботу, то потрібно утримувати емоції відповідно до картини, яку малюєш. В залі висить дві картини, де намальований бузок. Вони різні, бо малювалися на різних емоціях, хоча на обох зображений один і той же бузок.

 

— Розкажіть, де ви вчилися малювати? 

 

— Я коли був хлопчаком, художньої школи в нас не було. Закінчив свого часу Краснодарський художньо–графічний факультет педагогічного інституту. Це був 1968 рік. Після цього чотири роки працював викладачем в інституті, а потім переїхав до Олексанрії, де ще рік викладав в училищі. Потім вирішив відкрити художню школу, яка працює і дотепер. Там пропрацював 39 років як викладач та як директор.

 

— Як часто влаштовуєте виставки?

 

— Я завжди старався та зараз планую через кожні 5 років організовувати персональну виставку в обласному художньому музеї, принципово показуючи нові роботи. На старі роботи дивитися якось нецікаво. Хтось їх бачив, а хтось, можливо, ні. Тут (у Кропивницькому) я виставляв близько трьох персональних виставок. В Олександрії ще в молодості протягом років 10–15 представляв свої картини щороку, накопичуючи на обласну виставку.

 

— Пам’ятаєте найпершу персональну виставку?

 

— Перша моя виставка була, коли мені виповнилося 65 років.

 

— У кожного майстра є робота, якою він найбільше пишається.  Яка з робіт найулюбленіша у вас?

 

— Музей просить залишити їм ось цей натюрморт (картина з зображенням дині), я ним дуже пишаюсь. Музей чомусь вибрав для себе саме цю роботу, і для мене це честь. Дивлячись на картину, відчуваєш вологість та аромат тієї дині. В ній збереглися емоції, відчуття літа, спеки. Вона апетитна. Передати все це у картині просто пощастило.

 

— Ви пишаєтесь своєю “Динею”. А чим вона відрізняється від дині з сусіднього залу?

 

— Ну, вона дещо не така. Не така соковита. Не та емоція. Тут я схопився і на одному подиху створив, а та робота якась вимушена.

 

— Кажете, що на кожну виставку намагаєтеся освіжити її вміст. Скільки ж картин ви створили за життя?

 

— Тут сорок картин, написаних за п’ять років. А щодо робіт, створених за життя, рахунок уже втратив. Та й не рахував їх. Десь комусь подарував та забув, або ще кудись дів.

 

— Скільки часу витрачаєте на створення картини?

 

— Диню малював три дні. “Порт” — близько року.

 

— Маєте щось додати нашим читачам?

 

— Хочу побажати усім щастя та здоров’я.

 

Довідка: Степан Федорович народився 19 квітня 1941 року в Олександрії Кіровоградської області, і є її Почесним громадянином. Є активним учасником всеукраїнських, обласних та міських художніх виставок, неодноразово представляв персональні виставки, в тому числі і в Кіровоградському  обласному художньому музеї. В творчості надає перевагу реалістичній манері виконання.  Його доробки прикрашають збірки музеїв та приватних колекцій в Україні та за кордоном. Значимими є і його монументальні твори в місті Олександрії — декоративне панно на фасаді палацу культури «Світлопільський», оформлення дитячої бібліотеки ім. Ю.Гагаріна, ікони і розпис Покровської та Св. Анастасії і Феодора церков.

 

Дмитро Семенюк