Світлана Чередніченко: Свідоме споживання - моя релігія

 

Мене завжди бентежило те, наскільки люди не бережуть довкілля та розкидають сміття. Я розуміла, що так не має бути, але закривала на це очі. Усе змінилося, коли минулого літа я приїхала на Блакитне озеро у Світловодськ. Просто посеред лісу там викопані величезні ями, в які люди скидають непотріб і не замислюються, що з ним буде далі. Сміття не лише купами лежить в ямах, його розносить вітром по всьому лісі. Мені стало дуже боляче від побаченого. Я вирішила цю емоцію гніву трансформувати в щось хороше. Згадала свою знайому, волонтерку, яка збирала пластикові кришечки та віправляла їх на переробку для потреб воїнів АТО. Так я сама почала збирати кришки. Це був мій перший маленький крок до боротьби із забрудненням довкілля.

 

 Зараз я продовжую цю справу, коли йду на роботу або прогулююся містом. 

 

Після випадку на озері я почала читати літературу на тему екології та підхопила тему "Zero waste". Тоді вона була на піку своєї популярності в Україні. Ідея полягає у свідомому споживанні: не купувати те, що тобі не потрібно, не продукувати сміття та сортувати відходи. Ця філософія повністю змінює погляд на життя. Перш ніж щось купити, я замислююсь, чи дійсно мені це треба та що я потім з цим робитиму. Особливо це стосується товарів у пластикових та целофанових упаковках.

 

 У нашому місті немає пунктів прийому поліетиленових пакетів, упаковок з-під макаронів, круп, печива, непрозорих РЕТ-пляшок з-під йогуртів тощо. Вони є переважно у великих містах, а нам лишається просто не купувати сміття. 

 

Альтернативою поліетиленовим пакетам у супермаркетах можуть бути тканинні мішечки. Вони підходять і для овочів та фруктів, і для круп. М’ясо та рибу можна купувати на вагу у власні багаторазові лоточки. Так само і кисломолочний сир, інші сири. Молоко, кефір, ряжанку я вже давно купую у свою скляну тару. Головне - знайти точки з якісною молочною продукцією, не обов'язково йти по неї у супермаркет.

 

 

На філософію "Zero waste" я поступово перейшла півроку тому. Спершу хвилювалася, як реагуватимуть продавці на те, що я прошу зважити, скажімо, яблука у свій мішечок. Але хвилювання виявилося марним. Реакція була абсолютно адекватною, ніхто не наполягав на поліетилені. А якщо й казали, що це безкоштовно, я спокійно пояснювала свою позицію. Головне - спілкуватися з касирами без негативу. Тому що вони не знають, що ти змінився, і треба говорити їм, що вони також роблять щось корисне для екології. Коли ти змінюєш себе, змінюється і світ навколо. 

 

До мене вже кілька разів підходили люди в "Сільпо" та питали, де я взяла такі гарні мішечки. Я завжди з посмішкою відповідаю, що їх можна придбати в інтернеті або ж пошити в ательє чи власноруч.

 

 Дехто може закинути, що мішечки теж мають вагу, і купувати в них невигідно. Скажу з власного досвіду: мене вже знають продавчині на ринку та в магазинах, де я найчастіше скупляюся. Вони завжди мені усміхаються та обнульовують ваги. Тому не соромтеся просити про це. Щодо оточення - знову ж таки, я переймалася, що скажуть друзі та знайомі. Та з’ясувалося, що навколо стільки чудових людей, які готові тебе підтримати. Мене не розуміли тільки з самого початку на роботі. Але потім цією темою зацікавилася одна жінка, потім ще одна, ми почали про це говорити, і багато хто долучився до свідомого споживання.

 

 Проблема нашого суспільства у тому, що воно не усвідомлює відповідальності за свої вчинки. Люди звикли в усьому звинувачувати владу. Насправді ж якщо хоча б невеличка частина людей почне змінюватися, вони зрештою змінять систему. Ніхто нікого не має права змушувати чи агітувати за щось. Почують ті, хто хоче і повинен почути. Просто потрібно знати, що робити, для чого, та діяти.

 

Я вегетаріанка. У певний момент свого життя я стала свідомою, зрозуміла, що не хочу нести відповідальність за смерть тварин. Я ніколи не любила м’ясо. Це дивно чути людям з мого нинішнього оточення, але я виросла в селі і знаю, як убивають тварин. Я чула їхні крики. Відчувала сморід обсмалених трупів та бачила, як з них роблять ковбасу. Нічого, крім відторгнення та відрази це не викликало. Я не розуміла, чому для того, щоб я наїлася, має хтось померти. 

 

У свідомому віці я почала читати літературу про вегетаріанство та його користь для збереження довкілля. Без м’яса прожити абсолютно реально. Просто треба розібратися, які продукти його замінюють, розширити свій кругозір. Я нікого не агітую стати вегетаріанцем. Це мій свідомий вибір. Кожна людина вільна обирати, як їй жити. Деякі релігії пропагують відмову від їжі тваринного походження. Я до жодної з них не належу. Свідоме споживання, екологічність - ось моя релігія.

 

Наталка Нічишина