Тетяна Громко: про роботу, хобі та виховання доньки

 

Її називають по-різному: на роботі Тетяна Василівна, з друзями — Таня, а вдома — мама. Тетяна Громко родом із села Піщаний Брід, що у Добровеличківському районі. Зараз вона кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. Ще у шкільні роки дівчинка мріяла стати вчителем.

 

— У мене була хороша базова освіта у школі, за що я дуже вдячна своїм учителям, односельцям. Гарний рід. Мама — велика трудівниця. Дідусь — заслужений агроном. Пригадую цікавий випадок із дитинства. У моєї мами була подруга, у якої теж була донька. Ми з нею також дружили. От одного разу, коли ми з гралися, а наші мами спостерігали, моя подруга й каже: «Так, давай ляльку, будемо їй укол робити». А я кажу: «Ні. Давай повернемо портфель і будемо, як на дошці, її навчати писати». Наші мами сказали тоді, що я буду вчителькою, а подруга — лікарем. Так і сталося: я — викладач, а вона — педіатр, — розповідає пані Тетяна.

 

Хоча після закінчення школи майбутня філологиня мала намір навчатися на журналіста. Проте доля розпорядилася трішки інакше. 

 

— Я їздила на співбесіду до Київського університету ім. Тараса Шевченка. Тоді туди неможливо було вступити. На час вступу необхідно було мати три публікації в районній газеті, дві публікації в обласній та одну в республіканській, а також виступ на радіо й телебаченні. Тобто для дитини із села це було нереально, — розповідає наша співрозмовниця.

 

 

А може, наука врятує світ… разом з красою

 

Вік живи — вік учись. Наша героїня має дві вищі освіти: філологічну та юридичну.  Юридичну здобула вже у зрілому віці («життєві обставини сприяли»). У 2000 році успішно захистила кандидатську дисертацію «Семантичні особливості народних географічних термінів Центральної України (на матеріалі Кіровоградщини)» і стала кандидатом філологічних наук. У 2019 році — чвертьвіковий ювілей викладацької діяльності, а це — надані знання понад 17 тисячам студентів за близько 20 тисяч занять, керівництво близько ста успішно захищеними студентами кваліфікаційними роботами тощо. Насолода від роботи у Тетяни Василівни у спілкуванні з молоддю, з науковим світом. Вона — автор монографії, понад 140 наукових статей, до того ж брала участь у понад 100 конференціях як в Україні, так і за кордоном. На її статті є багато посилань, тобто інші науковці беруть за зразок розроблені Тетяною Василівною концепції. Тематика їх різноманітна: українська діалектологія, викладання української мови, юридична термінологія, автоетнографія тощо. Серед статей у співавторстві — чотири статті, написані з донькою.

 

— Зараз я займаюсь вивченням діалектів Кіровоградської області. До мене цим практично ніхто не займався. Я хотіла ще створити таку програму на радіо, в якій знайомити людей з живою народною мовою Кіровоградщини. Маю велику збірку звукозаписів мовлення бабусь і дідусів, які говорять своєю говіркою. Нічого політичного чи кримінального — просто розмова, якої вже, мабуть, і не почуєш. Наприклад, про бджолярство, весільний обряд, місцеві особливості приготування страв та інше, — розповідає про свою роботу кандидат філологічних наук. — Коли я збираю місцевий діалектний матеріал, завжди беру з собою доньку (десь з її трирічного віку). А вона любить котів, собак. От опитую дідуся будівельну лексику, а вона розпитує бабусю про клички котів-собак. Так жартома назбирала у свій блокнотик понад 500 кличок тварин. А оце нещодавно навчила її по-науковому їх класифікувати — і написали спільно статтю «Феліноніми (клички котів) у говірковому мовленні Центральної України». 

 

 

Моє найбільше захоплення — це моя донька

 

Окрім наукової роботи Тетяна Громко знаходить час і для виховання доньки Євгенії та не забуває й про власні хобі. 

 

— У школі малювала дуже гарно, навіть портрети, оформляла газети (була одночасно в шести редакційних колегіях школи). У житті було багато захоплень, але переважало бажання все зробити кращим, оздобити, упорядкувати. Зараз я вишиваю бісером. У нас з донькою є багато робіт, — демонструє пані Тетяна колекцію вишитих виробів. — Ще я велика любителька фільмів. Особливо історичних. Люблю віртуальні подорожі, 3D-екскурсії світом. А хто не любить музику, гарний спів? Звичайно, і я також. Люблю всебічний розвиток, — говорить Тетяна Громко.

 

Із книг наша співрозмовниця надає перевагу пізнавальній, психологічній та мотиваційній літературі. А професійну вона й сама створює. Її науковий доробок — кілька книг, відомих по всій Україні та навіть за її межами.  

 

У житті жінки було багато інтересів, які видозмінювалися з часом, але своїм найбільшим захопленням називає доньку. 

— Я в дитину вкладаю багато. Мабуть, через якісь свої нереалізовані мрії. Я в школі дуже хотіла поглиблено знати іноземну мову. Хоча й зараз володію нею добре. А моя Женя знає англійську мову на рівень B2. Це дуже серйозно. Вона має Кембриджський сертифікат.  Я мріяла про музичну освіту — і Євгенія вміє і любить грати. Аплікації, ґаджети, плавання, наукове коло спілкування, подорожі, інтелектуальні книги й ігри… — це мої мрії, які для моєї доньки стали реальністю,— розповідає жінка.

 

Виявляється, усе можна встигнути

Окрім шкільних уроків та додаткових занять Женя встигає все: повишивати, пограти на піаніно, щось оздобити, не забути про друзів та  десь у перервах написати наукові статті, також видати збірку власних есе. А ще — любов до котів, читання з інтересом, плавання, вивчення німецької мови...

 

— Женя — це унікальна дитина. Вона «всевстигайлик». Я навіть сама іноді їй дивуюся. Уроки, додаткові заняття, розваги, хобі та відпочинок. Якщо спланувати свій день і працювати за планом, то виявляється у нас маса часу, і все можна встигнути. Це сучасні технології таймменеджменту, актуальні у всьому світі, — розповідає мама дівчинки.

 

Євгенія — відмінниця. Вчиться на 11 і 12 з перевагою останніх. Має гарну пам’ять, неординарне мислення, до занять готується поглиблено. Дівчині лише 15, а вона вже встигла з відзнакою закінчити школу при педпрактиці музичного училища, написати 14 серйозних статей у різні науково-популярні журнали, виграти понад 40 предметних олімпіад і конкурсів, двічі стати переможцем Всеукраїнської олімпіади з української мови та літератури. Переможець четвертого сезону (2014 року) телевізійної програми для школярів «12 БАЛІВ» на місцевому каналі «Кіровоград»,  IV загальнонаціонального етапу XV Міжнародного конкурсу знавців української мови імені П.Яцика (2015 р.), «Дитина 2018 року міста Кропивницький», стипендіат Кабінету Міністрів України (2018-2019). Ще коли Євгенії було 11 років вона написала та видала збірку есе «Люблю дощ» (2016), — із гордістю розповідає Тетяна Громко.

 

Мрію про Wі-Fі по всій землі

 

Кожен із нас про щось мріє: про мир у всьому світі чи нову пару туфель. Тетяна Громко хотіла б підтримати українське село. Сама ніколи не цурається свого сільського походження. 

 

 

«Конкурс журналістських матеріалів «Дій активно! Живи позитивно!» ініційований Благодійним фондом Олександра Шевченка та Українським журналістським фондом. 

 

Аліна Кулик